Народився Микола Григорович Хвильовий (справжнє прізвище М.Г. Фітільов) 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (тепер райцентр Сумської. - презентация

1

2 Народився Микола Григорович Хвильовий (справжнє прізвище М.Г. Фітільов) 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (тепер райцентр Сумської області), в родині вчителів. Мав брата Олександра та трьох сестер року батьки розлучилися і Микола залишився з матір'ю - Єлизаветою Тарасенко - донькою Івана Тарасенка, бухгалтера маєтків Кенінга - власника великих копалень.

3 З 1916 року Хвильовий - на фронтах Першої світової. Війна зробила з нього більшовика. На чолі повстанського загону, який він організовує наприкінці 1918 року, Хвильовий воює з гетьманцями, петлюрівцями, дроздовцями. З 1921 року працює слюсарем на заводі в Харкові й пише вірші. У колі його друзів цього періоду Володимир Сосюра та Майк Йогансен. Друкується в газетах і журналах першої столиці, в альманахах "Штабель", "На сполох" року вступає до комуністичної партії.

4 Самобутній голос автора поетичних збірок "Молодість" і "Досвітні симфонії" не губиться в поетичному розмаїтті перших пореволюційних років. Та Хвильового вабить проза і до поезії в подальшому він звертається лише епізодично. У 1923 р. вийшла його прозова збірка "Сині етюди". Найавторитетніші критики того часу зустріли її захоплено, вважаючи, що вона - значне й цілком новаторське явище в українській літературі. Дорошкевич пише, що "Сині етюди" "придбала авторові славу першорядного письменника". Професор В.Петров говорить, що "Сині етюди" - це фактично початок нової української прози".

5 Наступна книга новел Хвильового "Осінь" (Харків, "Червоний шлях", 1924 р.) закріпила "школу Хвильового" і стиль, названий письменником "романтикою вітаїзму". Цю книгу можна вважати вершиною творчості Хвильового. Вона зміцнила авторитет письменника і разом із "Синіми етюдами" в російських перекладах розійшлась по Україні й за кордоном.

6 Ця книга викликала різко негативну реакцію Москви. За командою з російського центру місцеві ревнителі режиму виступили з різкими нападками на письменника. Мовляв, маскуючи свої справжні погляди під лояльність до комуністичних ідей такими оповіданнями як "Я (Романтика)" Хвильовий завдає непоправної шкоди ленінізму, поширює ідеї Ломброзо про революціонерів як дегенератів та ідеї Ле Бона про дегенеративність характеру масових рухів. Після цієї атаки письменникові вже не вдавалося друкувати своїх творів у повному обсязі.

7 Романи Хвильового "Вальдшнепи" та "Іроїда" були конфісковані вже після публікації перших частин рр. Хвильовий різко виступив проти цих нападок, і це зробило його постать ще більш відомим і підняло його моральний авторитет.

8 Перша відповідь була організаційною: у грудні січні 1926 року було створено "Вільну Академію Пролетарської літератури" (ВАПЛІТЕ). Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, у питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. ВАПЛІТЕ цілком відкидала "масовізм" "пролетарських організацій". Лідером організації був Хвильовий. Президентами - М. Яловий (Ю. Шпал, пізніше М. Куліш), секретарем - А. Любченко.

9 Друга відповідь була ідейною. Він публікує окремими книжками чотири серії памфлетів (щоправда, четверта - "Україна чи Малоросія?" - не була допущена до друку). У цих есеях Хвильовий піднімає багато проблемних питань, крізь які червоною ниткою проходять три головні тези: 1) Кінець малоросійському епігонству і провінційності, українське мистецтво прилучається до світового, і, в першу чергу, до західноєвропейського мистецтва; 2) Кінець російської гегемонії на Україні; Росія мусить відійти в свої етнографічні межі; Росія самостійна? - Самостійна. Ну так і Україна самостійна; 3) Українське мистецтво має власну велику місію, воно започатковує нове велике культурне коло, що йому Хвильовий дав умовну назву "азіатський ренесанс".

10 Хвильового опанувала думка принести себе в жертву за Ялового, власною загибеллю врятувати тих, що стоять на черзі! Тієї ночі, коли він обмірковував усе, зважував і вирішував, він не лягав спати. До самого ранку просидів за робочим столом. Написав останнього листа. І коли під вікном задзвеніли перші трамваї, він підвівся і вийшов до загальної кімнати. Дружина не спала. Донька Люба збиралася до школи, а старенька мати лагодила снідати. Він привітався, як завжди, з поцілунком і жартами. Повідомив, що сьогодні він запросить до себе друзів, отже треба приготувати чай. Потім підійшов до телефона і став дзвонити до друзів, запрошувати на чай. Просив прийти сьогодні послухати його новий твір, який він написав порядком соцзмагання з Епіком.

11 За годину у Хвильового вже був Олесь Досвітній і Микола Куліш. Сходилися й інші письменники. Всі звернули увагу на те, що у господаря піднесений настрій. Хвильовий був схожий на людину, яка "трошки випила". За чаєм розійшовся ще більше, узяв гітару і з почуттям проспівав кілька улюблених пісень. Усі були в захопленні. Але всі з нетерпінням чекали початку читання нового твору. Хтось нагадав про це Хвильовому. - Ах, так! - схопився, Хвильовий, - сьогодні я вас справді здивую. Мені так важко було писати цей твір. Але я зрозумів, яким мусить бути письменник в сталінську епоху. І тому в мене з'явилося таке натхнення до цього твору. Може, сьогодні навчу я і вас, як треба писати в наш час. З

12 Цими словами він швидко зник за дверима свого кабінету. Кілька хвилин чекали друзі в повній тиші, доки вийде Хвильовий з новим твором. Раптом в кабінеті письменника пролунав короткий, як тріск, револьверний постріл. У ту ж мить кинулися друзі до кабінету. За столом, відкинувши голову на спинку крісла сидів Хвильовий. В опущеній руці тримав він стиснений наган. Довкола крісла, як сніг, лежали білі клаптики подертого роману "Комсомольці". На них червоніли бризки крові.

13 На столі сліпою плямою білів прямокутник паперу, передсмертний лист, в якому Хвильовий писав: «Арешт Ялового переконав мене, що починається переслідування українських письменників. Кров'ю моєю можу засвідчити, що Яловий ні в чому не винний". "Арешт Ялового - це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію, за генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. "Отже", як говорить Семенко... Ясно! Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя - ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшно боляче. Хай живе комунізм! Хай живе соціалістичне будівництво! Хай живе комуністична партія!» Це сталося 13 травня 1933 року.

14 Памятник Миколі Хвильовому