Формування толерантності учнів як педагогічна проблема у загальноосвітньому навчальному закладі МУЛЯР Оксана Петрівна, доцент кафедри теорії та методики. - презентация

1 Формування толерантності учнів як педагогічна проблема у загальноосвітньому навчальному закладі МУЛЯР Оксана Петрівна, доцент кафедри теорії та методики викладання шкільних предметів МУЛЯР Оксана Петрівна, доцент кафедри теорії та методики викладання шкільних предметів

2 Розвиток демократії, піднесення гідності особистості, її культури, національної самоідентифікації, толерантності є пріоритетним напрямом державної політики щодо розвитку освіти (Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті) Формування активної громадянської позиції, загальнолюдських моральних якостей є одним із основних завдань освітньої галузі «Суспільствознавство» (Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти)

3 Толерантність, відображаючи пріоритет загальнолюдських цінностей, виступає регулятором людської життєдіяльності. Толерантність є обовязковим принципом будь- якого демократичного суспільства та соціальної держави.

4 Толерантність – це інтегрована якість особистості, що виражає її здатність до усвідомленого стримування почуття неприйняття, викликаного всім тим, що знаменує в Іншому інше. Толерантність як інтегрована якість учня передбачає визнання ним багатовимірності й різноманіття людської культури, відмінностей, існуючих між людьми, здатність конструктивно взаємодіяти з ними на основі самоповаги і згоди без ущемлення власних інтересів.

5 Структура толерантності Самооцінка (функція стійкості); Самосвідомість (спонукальна функція); Саморегуляція (вольовий компонент); Самовизначення (оціночно-прогностична функція).

6 Толерантність як педагогічна мета: комплексна особистісна якість, яка поєднує в собі: високий рівень знань, вмінь і навичок шанобливого ставлення до «Іншого» під час особистісної взаємодії і спілкування; володіння моральними принципами та прийомами спілкування; здатність до цілісного сприйняття «Іншого» з розумінням його специфічних характеристик як проявів індивідуальності та неповторності; емоційну готовність до критичного діалогу з «Іншим»; здатність до компромісу та готовність частково поступитися власними інтересами для подолання та попередження конфлікту; здатність критично ставитись до себе як до «Іншого» для подальшого особистісного самовдосконалення. комплексна особистісна якість, яка поєднує в собі: високий рівень знань, вмінь і навичок шанобливого ставлення до «Іншого» під час особистісної взаємодії і спілкування; володіння моральними принципами та прийомами спілкування; здатність до цілісного сприйняття «Іншого» з розумінням його специфічних характеристик як проявів індивідуальності та неповторності; емоційну готовність до критичного діалогу з «Іншим»; здатність до компромісу та готовність частково поступитися власними інтересами для подолання та попередження конфлікту; здатність критично ставитись до себе як до «Іншого» для подальшого особистісного самовдосконалення.

7 Рівні сформованості толерантності Високий (рефлексивний) – ґрунтовні, систематичні та різнобічні знання про поняття толерантності; – стриманість, усвідомлення необхідності толерантної культури і толерантної поведінки у соціумі; – засвоєні знання відповідають світоглядним установкам особистості та трансформуються в особисті переконання; – повага та прийняття цінностей іншого ; – прагнення до конструктивного вирішення конфліктних ситуацій; – здатність проявляти чуйність та милосердя, – добре розвинені комунікативні здібності. Середній (ситуативний) – недостатньо глибокі та систематизовані знання про толерантність; – прагнення до співпраці є ситуативним; – ставлення до іншого будується у вигляді послуги; – здатність гідно й активно поводити себе у суспільстві проявляється рідко, без особливої зацікавленості; – ситуативна реакція на соціальні проблеми, дотримання певних соціальних норм; – недостатньо розвинуті комунікативні здібності; – прагнення виявити чуйність, допомогу чи піклування залежить від бажання або ситуації. Низький (конфліктний) – нульові знання про толерантність, немає прагнення їх поглибити; – нестриманість, прагнення навязувати власну думку, не вміння будувати партнерські стосунки та не визнання іншої точки зору; – прояв агресії та нетерпимості; – нездатність розуміти, співчувати та переживати стан іншого, зверхнє; – упереджене ставлення, ігнорування, недотримання норм та правил поведінки у суспільстві; – повна безвідповідальність у соціальному середовищі.

8 Методичні умови формування толерантності у процесі навчання суспільно-гуманітарних предметів системне застосування в процесі навчання особистісно-орієнтованого і діяльнісного підходів; дотримання вчителем дидактичних принципів навчання: цілісності і системності, гуманоцентризму, синтетичності, розвитку особистості, відкритості, органічного поєднання локального і глобального, гармонізації відносин у процесі навчання; застосування у викладанні суспільно-гуманітарних предметів діалогічних методів і форм навчання, що дозволяють порівнювати різні підходи і точки зору, виробляти в учнів уміння вести дискусію, аргументовано відстоювати свої погляди і переконання; послідовне використання активних та інтерактивних форм і методів навчання.

9 Підходи до формування толерантності Особистісно-орієнтований підхід, який передбачає визнання права кожної особи на свободу, самовизначення, індивідуальність і самовираження; Діяльнісний підхід до субєкта толерантності передбачає опору на активність, свідомість і самостійність; орієнтацію не на вербальну дію, а на діяльність самої дитини; Компетентнісний підхід передбачає набуття учнями здатностей, які сприяють формуванню толерантності.

10 Методи проблемного навчання, які сприяють формуванню толерантності ситуативні (аналіз учнями реальної чи вигаданої ситуації, її окремих епізодів і дій учасників); дискусійні (обмін ідеями, судженнями, думками, бесіди, диспути, дебати, круглі столи, прес-конференції); пошукові (отримання певної інформації із різних джерел); асоціативні (асоціювання ситуацій і понять з опорою на існуючий досвід); аналітичні (методики, які звернені до раціональної форми пізнання, розвивають здатності учнів до дедукції);

11 Методи проблемного навчання, які сприяють формуванню толерантності лекційні (розповідь, пояснення, бесіда); ігрові (ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційно- діяльнісні, імітаційні, ділові ігри (рольова гра, ділова гра, симуляція); візуально-графічні (робота з графіками, схемами, таблицями, відеофільми, ілюстраціями); проектні (спрямовані на відпрацювання способів розвязання проблем); рефлексивні (самоаналіз, оцінка і осмислення власних дій і дій групи).

12 Інтерактивні методи у формуванні толерантності рольові та ділові ігри (моделювання відносин, вивчення ситуацій, які дають змогу обговорювати соціокультурні та культурологічні проблеми і спільно працювати над способами їх вирішення); аналіз джерел; розробка та реалізація учнівськими командами проектів; дискусії; спілкування засобами Інтернету (обговорення на форумі, розміщення інформаційних ресурсів на сайті, обмін досвідом проектної діяльності тощо); організація рефлексії учнів (обговорення, есе, твір на тему, бесіда)

13 Психологічна характеристика вчителя творчо-практичний склад мислення, самокритичність, здатність до інверсії (сприймання особистості в розвитку); емпатія (вміння поставити себе на місце учня, зрозуміти його позицію); визнання людиною іншого, прийняття, розуміння інших; знання, вміння та навички, що допомагають співпрацювати з учнівським колективом: конструктивні, організаторські, комунікативні, прикладні.

14 Дякую за увагу © МУЛЯР О. П.