Пісенна творчість Д.Павличка. Українці співучий народ З давніх-давен, з діда-прадіда бере свій початок незрівнянна українська пісня, тече й розливається. - презентация

1 Пісенна творчість Д.Павличка

2 Українці співучий народ З давніх-давен, з діда-прадіда бере свій початок незрівнянна українська пісня, тече й розливається широкою, мелодійною рікою творчості наших поетів, одним із яких є наш відомий поет-пісенник Дмитро Павличко. Д.Павличко чимало створив ліричних віршів, де розкрита ніжна душа ліричного героя, його морально-етична краса. Поет пише про кохання і вірність, про духовне багатство людини, нашу прекрасну вітчизну. Ліричні вірші поета пристрасні, повні ніжності, емоцій, ніби самі просяться в пісню. Покладені на музику, вони зажили великої популярності не тільки в Україні, а й далеко за її межами, деякі з них стали навіть народними піснями.

3 Незрiвняннi твори поета-пiсняра "Два кольори" - пiсня про iстиннi людськi цiнностi. Нелегким випадає шлях кожнiй людинi. Як на вишитiй сорочцi червоний колiр iз чорним, так i у життi переплiтаються радощi i смуток, щастя i горе, любов i ненависть. Та як би не склалося життя, у серцi завжди житиме спогад про рiдну неньку, про незабутнi днi дитинства, про рiдний порiг, вiд якого вирушив у незвiданi свiти. Багатьма дорогами пройшов лiричний герой, ось уже i сивина вiйнула в очi. Усе життя героя, що ототожнюється з життям самого автора, вмiстилося на вишитiй вправними маминими руками сорочцi - "червоними та чорними нитками" - одвiчними кольорами-символами украïнцiв.

4 Як я малим збирався навеснi пiти у свiт незнаними шляхами,-

5 Сорочку мати вишила менi червоними i чорними, Червоними i чорними нитками.

6 Два кольори мої, два кольори: Червоне - то любов, а чорне - то журба.

7 Переплелись, як мамине шиття, Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.

8 Менi вiйнула в очi сивина, Та я нiчого не везу додому, Лиш згорточок старого полотна I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

9 Пiсня iз кiнофiльму "Сон" Прозвучавши у кiнофiльмi "Сон", пiсня "Лелеченьки" стала однiєю з найпопулярнiших у народi. Алегоричний образ птаха, у якого проклята чужина висушила силу, сприймається як узагальнення важкоï долi, вираженням емiгрантськоï туги за рiдним краєм, iз яким бодай у смертi мрiє поєднатися кожен вигнанець:

10 Висушила силу Чужина проклята, Візьміть мене, лелеченьки, На свої крилята. Ніч накрила очі Мені молодому, Несіть мене, лелеченьки, Мертвого додому

11 Сум нероздiленого кохання у пiснi "Явiр i яворина" Д. Павличко показав силу кохання, солодкi муки i сподiвання. Через нероздiлене кохання юнак перетворюється на явiр, але й тепер, будучи деревом, складає пiснi своïй коханiй. Фiзична смерть для явора дає поштовх до народження музичних шедеврiв.

12 Я стужився мила, за тобою, З туги обернувся мимохіть В явора, що, палений журбою, Сам один між буками стоїть.

13 Вiн не знає, що надiйдуть люди, Змiряють його на поруби, Розiтнуть йому печальнi груди, Скрипку зроблять iз його журби.

14 Не може не приваблювати й така відома пісня, як «Дзвенить у зорях небо чисте», де звучить небуденна поетична думка, яскрава образність, зображується мінливість почуттів ліричного героя: Дзвенить у зорях небо чисте, Палає синім льодом шлях. Неначе дерево безлисте, Стоїть моя душа в полях.

15 Як надійшла щаслива доля, Збудила весняну снагу, Моя душа, немов тополя, Зазеленіла на снігу. Як надійшла любов справдешня, Хлюпнула пригорщу тепла, Моя душа, немов черешня, Понад снігами зацвіла. Як надійшла і засіяла Та дружба, що живе в літах, Моя душа над снігом стала, Неначе яблуня в плодах.

16 «Розплелись, розсипались, розпались» Радість надії і гіркота розлуки, вірність звучить у поезії. Поет не вигадує якоїсь нереальної любові. Він оспівує животворну силу кохання, яка спонукає до нових звершень, робить благороднішою і чистішою, підносить людину в помислах і ділах.

17 Розплелись, розсипались, розпались, Наче коси, вересневі дні. Ми з тобою ще не накупались, А вже грає осінь у вікні.

18 Віднесла вода ласкаві зорі, Що все літо кликали в ріку, З птицями на білій крутогорі Горобину пробуєм гірку.

19 Може б, нам полинути у вирій - За літами молодості вслід. Чом же крила в позолоті щирій Важко піднімати на політ?

20 Я тобі зимові дні сріблясті Заплету в сивіючу косу; Тільки зорі, викупані в щасті, З моря я назад не принесу.

21 Спiвтворчiсть Дмитра Павличка та Олександра Бiлаша.

22 Д.Павличко, якось сам сказав, що … між музикою і словом в пісні … повинна існувати духовна єдність авторів, яка зринає з подібності їхніх устремлінь, з їхньої взаємодоповнюваності, з гармонійної сумісності їхніх людських і творчих прикмет. Цi слова визначають ту особливiсть, що музику на вiршi Дмитра Павличка писав Олександр Бiлаш.

23 Ліризм і пісенність віршів Д. Павличка давно привернули увагу композиторів. Особливо плідним був союз поета Дмитра Павличка і композитора Олександра Білаша. Син Прикарпаття і син полтавського краю. Поет і композитор. Обох їх єднала любов до Батьківщини, землі батьків і, звичайно, пісні. Творча співдружність обох митців увінчалася не одним творчим досягненням.

24 Олександр Іванович Білаш поклав на музику й такі відомі вірші поета, як «Сибіряки», «Атака», «Пісня про Україну», «Віконце», «Впали роси на покоси», які давно стали відомими й улюбленими в народі. Пісні, створені на слова Дмитра Павличка, нікого не залишають байдужими, бо в них дзвенить велика любов до України, рідного краю, світла радість і тиха печаль усе, що оточує людину, робить її життя змістовним, допомагає вистояти у скрутну хвилину, звеселяє душу. У великий, широкий потік української пісні вливається й голосно дзвенить струмок пісень Дмитра Павличка й розтікається по всій Україні

25 ДЖЕРЕЛА: Lib.misto.kiev.ua/UKR/.../pavlichko5.txt vector.html -