Скачать презентацию
Идет загрузка презентации. Пожалуйста, подождите
Презентация была опубликована 7 лет назад пользователемNVK Sribnoe
2 Звивається стежиночка до рідного села, Та найдорожча жилочка, де молодість пройшла, Та ниточка без вузликів, що в серці я ношу. Та найсвятіша музика, якою дорожу. Веде вона по споришах, в калинові гаї, До верб, де уночі співають солов ї. Де луг, де гайворін-трава, де гомонить струмок. Де все дитинство ожива від згадок і думок. Село моє, мій дивосвіт – колисочка подій. Лишило ти глибокий слід у пам яті моїй. Все найдорожче зберегло, що діялось-булось – Моє село, моє село ….
3 Колгосп імені Горького Красноармійського району був одним із найбільших у Донецькій області. Це господарство високого рівня землеробства. На базі господарства була створена міжрайонна школа передового досвіду. Із року в рік колгосп нарощував виробництво сільськогосподарської продукції. На всі виробничі участки було завезено сучасну техніку. У кожному господарстві працювали висококваліфіковані механізатори, спеціалісти, керівники. Працівники колгоспу з кожним роком намагалися збільшити врожайність, особлива увага приділялася піднесенню м ясо-молочного виробництва. У колгоспі імені Горького звикли вважати і говорити, що за долю врожаю несе відповідальність кожен працівник. Все це результат наполегливої праці людей, що своїми руками створювали багатство. І, звичайно, першу роль у цьому відігравав керівник колгоспу. Ним був Федір Іванович Павленко, який вмів згуртувати людей і повести їх по шляху перемог і достатку. Серед працівників колгоспу ще хочеться виділити бригадира комплексної бригади механізаторів Антона Григоровича Черненка.
5 Н ародився 11 вересня 1929 року в селі Срібне Красноармійського району Донецької області. Любов до землі, до нелегкої хліборобської праці визначила долю Антона Григоровича. Шістнадцятирічним почав трудову діяльність слюсарем вагонного депо Донецької залізниці. У 1947 році повернувся у рідне село, де працював у колгоспі імені Горького, звідки був призваний до лав Радянської Армії. Після увільнення в запас Антон Григорович став механізатором, працював у колгоспі імені Горького. Працюючи в загоні, він віддав справі весь вогонь свого серця, силу рук, енергію мозку. У 1971 році Антон Григорович став комуністом. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва був нагороджений медалями та орденами Помер Черненко Антон Григорович у грудні 1984 року. Своєю працею, партійною принциповістю, чуйністю і увагою до людей Антон Григорович завоював повагу і авторитет серед комуністів та усіх трудящих району. Світла пам ять про Антона Григоровича назавжди залишиться у наших серцях.
6 Народився 12 січня 1936 року в селі Преображенка Красноармійського району Донецької області. Після закінчення чотирьох класів пішов працювати в колгосп імені Горького трактористом та перейшов на заочне навчання у школі. За високі досягнення у праці в 1972 році був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1975 – орденом Леніна. Самовіддано працюючи і далі, в квітні 1979 року Микола Кіндратович був удостоєний високого звання – Героя Соціалістичної Праці з врученням Золотої Зірки та ордена Леніна. Обирався делегатом ХХVІ з їзду КПРС. Микола Кіндратович користувався повагою серед односельців, був почесним громадянином Красноармійського району. Помер 21 червня 2011 року.
8 Народився у 1919 році у селі Андріївка Великоновоселківського району Донецької області. Любов до землі, до нелегкої хліборобської праці визначили долю Федора Івановича. Закінчив Донецький сільськогосподарський технікум. З 1934 року працював у колгоспі рядовим.У 1939 році почав працювати помічником комбайнера У 1940 році був призваний до лав Радянської Армії. З 1943 року Федір Іванович воював на фронтах Вітчизняної війни. У 1945 році був демобілізований із рядів Радянської Армії і направлений на відновлення народного господарства. У листопаді 1948 року був обраний головою колгоспу імені Леніна Донецької області. На цій посаді Павленко Федір Іванович пропрацював до 1951 року.
10 Народився 14 травня 1942 року у селі Срібне Красноармійського району Донецької області. Закінчивши 10 класів, пішов на курси шоферів у місто Горняк. На початку 50-х років Геннадій Олександрович був призваний до лав Радянської Армії. Після увільнення в запас став студентом Білоцерківського сільськогосподарського інституту, який закінчив з червоним дипломом.
11 Народилася 30 серпня 1940 року на Закарпатті. Коли було 13 років померли батьки, залишивши дочку сиротою. Неповнолітню Олену відправили навчатися до інтернату. Нелегке життя було у дівчини, доводилося наймитувати, приймати участь у насадженні лісів. У 16 років Олена Петрівна почала працювати у дорожньому відділенні, де також праця була нелегкою. У 60-х роках Олена Петрівна приїхала жити на Донбас, а саме у село Срібне Красноармійського району. Тут вона пропрацювала дояркою 35 років. За успіхи, досягнуті у розвитку сільськогосподарського виробництва, Олені Петрівні присвоєне звання Заслуженого працівника сільського господарства УРСР. А ще ця жінка отримала Подяку за добросовісну працю й виконання плану по надою молока, була нагороджена Почесними грамотами та Похвальними листами. Своєю добросовісною працею, відповідальністю, чуйністю і увагою до односельців Олена Петрівна завоювала повагу і авторитет серед жителів села.
13 Живе в селі Запоріжжя скромна жінка – Ірина Парфирівна Нещеретня. У цьому році їй виповнюється 73 роки. Нелегкою була її доля: самотужки ростила сина і доньку. Та незважаючи на життєві труднощі, жінка зберегла любов до вишивання. Десь років у десять мати навчила дівчину цьому ремеслу. З тих пір кропітливо, стіжок до стіжка виводила вона свої перші візерунки, перші квіточки. Яка ж це була радість для всієї сімї! Не один рушник вишитий руками Ірини Парфирівни. Багато подаровано рідним та близьким. Ще будучи школяркою, на прохання матері, вишивала рушники для ікон, що висіли в церкві с.Андріївка..
14 У колекції майстрині велика кількість вишитих серветок, накидки для стільців та подушок, рушники, особистий одяг, розшитий усіма барвами веселки. У вишивках присутні квіти, багато квітів… Дивишся на витвори мистуцтва, зроблені Іриною Парфирівною, і розумієш – це частина її життя. Адже від них віє любовю, ласкою, душевним теплдом. Вони, наче оберіг, який передаватиметься з покоління в покоління.
15 Ми, односельчани, пишаємося, що серед нас живуть такі народні умільці. Сподіваємося, що Ірина Парфирівна ще не раз порадує нас новими роботами. Окрам вишивання, вона займається виготовленням чудових квітів із тканини.
16 Дякую за увагу!
Еще похожие презентации в нашем архиве:
© 2024 MyShared Inc.
All rights reserved.