Життєва і творча доля

Дніпрова Чайка Людмила Олексіївна Березіна народилася 1 листопада 1861 року в селі Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (зараз с. Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області) в сімї священника.

Її життя було сповнене радісними емоціями і романтичними надіями, жорстокими розчаруваннями і потрясіннями. Її шлях – це боротьба за ствердження індивідуального Я.

Батько дбав про духовний розвиток доньки. Тому обстановка в сімї сприятливо позначилася на формуванні культурних потреб дівчини. Життя було наповнене релігійною мораллю. Першу дочку – Людмилу – батьки вирішили віддати на службу Богові, і коли їй виповнилося вісім років, відвезли до монастирської школи в Одесі.

Спочатку вона навчалась у Херсонській жіночій гімназії, але через важку хворобу була змушена її залишити. Продовжила навчання в Одесі у спеціальній школі Михотлівського жіночого монастиря. А закінчила навчання в 1879 році в Одеській приватній жіночій гімназії, здобувши право викладати російську мову та історію.

До семи років дівчинка уже прочитала багато батькових книжок і почала складати деякі свої вірші. Ще навчаючись у гімназії, Людмила почала писати вірші. Дівчинка захоплювалась поезією Пушкіна, Байрона, Лермонтова.

По закінченні гімназії Людмила Березіна розпочала активну педагогічну діяльність, хоча її батьки були категорично проти цього, бо ця діяльність вважалася важкою і виснажливою. Та Людмила настояла на своєму і, не жаліючи себе, розпочала свій тернистий шлях. Майбутня письменниця викладала і в сільській школі, і в приватній гімназії. Та єдиною мрією було нести культуру і знання в народ.

Поряд з педагогічною діяльністю, Дніпрова Чайка почала цілеспрямовано досліджувати свій рідний край, зокрема етнографію і фольклор Таврії.

Майже пятнадцять років життя Людмили Березіної пройшло в Херсоні. В 1885 році вона одружилася з Феофаном Василевським, автором праць з історії південних словян і публіцистом, який служив на посаді губернського статистика.

Тут вона написала чимало віршів, оповідань, лібрето. Як і її чоловік, Людмила Олексіївна стає активним членом Херсонської громади – гуртка ліберальної української інтелігенції, - поширює і пропанує твори Шевченка. Місцеві власті, вбачаючи у діяльності Громади загрозу самодержавству, у 1887 році розігнали гурток, звільнили її чоловіка з посади і вислали разом із сімєю із Херсона.

Подружжя переїжджають до с.Королівки на Київщині. Дніпрова Чайка часто буває в Києві, спілкується з композитором Миколою Лисенком, письменниками Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Старицьким... Багато і плідно працює, пише вірші, оповідання, збирає фольклорний матеріал, записує народні пісні. В 1895 році родина Василевських повертається до Херсона.

Людмила Василевська була надзвичайною активною людиною. Входила до складу Херсонської організації допомоги політвязням. У 1905 році письменницю було заарештовано за розповсюдження забороненої літератури, її рукописи конфісковано. В 1908 році Дніпрова Чайка переїжджає до Києва. Там вона продовжує активну громадську діяльність, зближується з Просвітою.

Але в 1914 році письменниця важко захворіла і решту свого життя (тринадцять років) провела в хворобі і боротьбі з нею. З того року письменницька активність різко знизилася.

У 1885 році в українській літературі зявляється нове імя Дніпрова Чайка. Таким псевдонімом вперше підписала Людмила Березіна вірші Вісточка і Пісня, оповідання Знахарка.

Образ чайки прилинув до неї з берегів Славути, неподалік від якого минуло дитинство гетьмана Мазепи, яку часто співав Людмилин батько: Ой горе тій чайці, Ой горе тій чайці, Чаєчці – небозі, Чаєчці – небозі, Що вивела чаєняток Що вивела чаєняток При битій дорозі. При битій дорозі.

Звісно, не про чайку ця пісня, а про Україну, про горе її дітей, яких гнали в неволю турки та татари, розпинала польська шляхта, мордували російські царі. І ось в таких умовах Людмила Березіна, назвавшись Дніпровою Чайкою, підносить свій голос на захист українського народу, української культури.

Літературні твори Дніпрової Чайки вперше були надруковані в 1885 році в одеському альманасі Нива. Перші твори були написані російською мовою, але ознайомившись із творчістю українських письменників, вона вирішила продовжити традицію і перейшла на українську. Великий вплив на Дніпрову Чайку мало поетичне слово Т.Г. Шевченка. Вона навіть наслідувала його і ніколи не забувала заповіту: І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Друкувалася письменниця в альманахах, часописах, збірниках. Та довгий час її поезії окремими виданнями не виходили. Лише в 1895 році світ побачило її оповідання Хрестонос.

Протягом років у Києві вийшло друком зібрання творів в двох книгах як певний підсумок 35-річної діяльності в літературі. Перший том склали поезії в прозі, другий – оповідання. А окремі поезії були надруковані вперше в 1931 році. Літературна спадщина жанрово багатогранна. Вона містить поезії, оповідання, поезії в прозі, твори для дітей, педагогічні розвідки.

Останні роки життя Дніпрової Чайки були досить складними. Хворобою вона була прикута до ліжка, не могла писати, хоча й робила спроби. Жила в родині старшої дочки Оксани (всього дітей було троє).

Померла письменниця 13 березня 1927 року на Київщині. Поховано її на Байковому цвинтарі в Києві.

Життєва дорога