Іменник частина мови, яка означає предмет або явище, що сприймається як предмет. Іменники називають власне предмети різні речі, знаряддя й засоби виробництва, речовини та матеріали, живі істоти (дах, квітка, курка, кущ, мідь, відро, дівчина), це також назви ознак, якостей, абстраговані від їхніх носіїв (гідність, радість, тепло), дій, процесів, станів без вказівок на суб'єкта (рух, творення, пращі).

Загальнокатегоріальне значення предметності, властиве таким словам, передається за допомогою морфологічних категорій роду, числа та відмінка, які є визначальними граматичними особ­ливостями іменника, граматично незалежними, наприклад: Хрес­ти, лелеки, мальви і жоржини були його єдині глядачі (Л. Костенко); Світе тихий, краю милий, моя Україно (Т. Шевченко).

За семантичними ознаками й морфологічними характеристи­ками іменники поділяються на такі лексико-граматичні розряди: а) іменники конкретні й абстрактні (ложка, парк імовірність, розряд); б) назви істот і неістот (студент, дочка технікум, завод); в) власні й загальні назви (Петро, Оксана, Львів, Ятрань, Ка­нада дівчина, хлопець, місто, селище, держава); г) матеріально-речовинні (фтор, золото, кисень, нафта);. д) збірні (кіннота, огудиння, студентство, листя). Іменники розрізняються за родами та змінюються за числами й відмінками, а також мають чоловічий, жіночий та середній рід.

Деякі іменники можуть уживатися зі значенням двох родів чоловічо­го й жіночого, чоловічого й середнього. Це назви осіб, які вказу­ють на певну ознаку, здебільшого негативну. Іменники подвійно­го роду сполучаються із прикметниками на -ий (-ІЙ) та -а (-я), -ий (-ІЙ) та -є (-є), наприклад: злий недоріка і зла недоріка, цей патякало і ця патякало, невиправний ледащо, невиправне ледащо.

Граматична категорія числа іменника виражається у формах однини і множини. Форма множини вказує на кількість чого-не­будь, більше ніж один, наприклад: жук жуки, дошка дошки, дерево дерева. Є іменники, які вживаються лише в однині це речовинні (водень, срібло, пиво, гас), збірні (шкільництво, латат­тя, комашня) та абстрактні (змістовність, сум, лихо) іменники, а також власні назви (Кременчук, Говерла, Нептун, Ворскла, Грабовсь-кий).

Іменники, які вживаються лише у множині, не можуть мати форм однини. Ці іменники поділяються на такі лексично-семантичні групи: а) назви конкретних предметів, зазвичай парних (ворота, двері, ножиці, окуляри, штани); б) матеріально-речовинні (дріжджі, ласощі, крупи, помиї); в) збірні (заощадження, кошти); г) назви дій станів, часових відрізків (дебати, лестощі, заручи­ни, радощі, ревнощі); д) власні назви (Багами, Батумі, Гімалаї, Карпати, Поті, Саки, Ромни, Уди).