Тіртей (7 ст. до н. д.)

Він був афінянином. Походив з дому Афідна.

Спарта тоді вела Мессенську війну, але перемогти ворога не могла. Вони звернулися до Афін із проханням призначити для їхнього війська полководця.

Афінці, які не дуже полюбляли спартанців тому виділили їм кульгавого вчителя Тіртея. Він у першому бою розбив військо мессенців. І назавжди залишився жити у Спарті.

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну, Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах. Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі Ниви покинуть і йти жебракувати в світи, З матір'ю милою, з батьком старим на чужині блукати, Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну. Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить, Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача. Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє Горе й зневага за ним підуть усюди слідом. Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю - Будемо батьківщину і дітей боронити відважно. В битві поляжемо ми, не пожалієм життя. 0 юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою, Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть. Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте, Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою. Віком похилих, у кого слабі вже коліна, ніколи Не покидайте старих, з битви утікши самі. Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних Воїн поляже старий, в перших упавши рядах,- Голову білу безсило схиляючи, сивобородий, Дух свій відважний оддасть, лежачи долі в пилу, Рану криваву свою не забувши руками закрити,- Страшно дивитись на це, соромно бачить очам Тіло старе без одежі! А от юнакові - все личить, Поки ще днів молодих не осипається цвіт. Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він - Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах. Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане, В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.

Архілох (7 ст. до н. д.)

Народився на о. Парос. Син аристократа Телесікла та рабині.

Заробляв на прожиття ремеслом найманого воїна.

Він воював на островах Фасос і Евбея, бився у Фракії, їздив він також у Велику Грецію. Відомо, що він загинув у битві з мешканцями о. Наксос.

Серце, серце! Біди люті звідусіль тебе смутять Ти ж відважно захищайся, з ворогами позмагайсь. Хай на тебе скрізь чатує ворожнеча завжди будь Непохитне. Переможеш не хвались відкрито цим, Переможене удома в самотині стримуй плач. Радість є радій не надто, є нещастя не сумуй Понад міру. Вмій пізнати зміни в людському житті.

Сапфо (7 – 6 ст. до н. д.)

Сапфо мешкала в Мітиленах на острові Лесбос. За переказом, вона народилася в родині аристократа-торгівця Скаладроніма та його дружини Клеїс.

Сапфо відома поетеса часів античності, що створювала поезії у жанрі меліки.

За легендою вона кинулась у море з Левкадської скелі в Акарнанії.

До богів подібний мені здається Той, хто біля тебе, щасливий, сівши, Голосу твого ніжного бриніння Слухає й ловить Твій принадливий усміх: від нього в мене Серце перестало б у грудях битись; Тільки образ твій я побачу - слова Мовить не можу. І язик одразу німіє, й прудко Пробігає пломінь тонкий по тілу. В вухах чути шум, дивлячись, нічого Очі не бачать. Блідну і тремчу, обливаюсь потом, Мов трава пожовкла, безсило никну, От іще недовго й, здається, має Смерть надлетіти... Над хвилями моря, на скелі, Хороша дівчина сидить, В лавровім вінку вона сяє, Співецьку ліру держить. До пісні своєї сумної На лірі вона приграє. І з піснею тою у серці Велика їй туга встає: В тій пісні згадала і славу Величну свою, красний світ, Лукавих людей, і кохання, І зраду, печаль своїх літ. Надії і розпач…Дівчина Зірвала лавровий вінець І в хвилях шумливого моря Знайшла своїй пісні кінець.

Анакреонт (570 – 485 до н. д.)

Народився в Теосе, в Малій Азії, але бл. 545 до н.е. переселився в Абдери.

Коли в 522 до н.е. Полікрат помер, Анакреонт перебрався в Афіни, до двору тирана Гиппарха, сина Писистрата.

Час і місце смерті Анакреонта невідомі.

Дай мені Гомера ліру Без струни, що зве до бою, Принеси глибокий келих І ті приписи, що кажуть, Як з вином змішати воду. Вип'ю трохи - й затанцюю І, забувши про повагу, Струн торкнуся, заспіваю Голосну застольну пісню. Дай мені Гомера ліру Без струни, що зве до бою.

Робота УЧЕНИЦІ 8 класу ПОНИЧ ВІТИ