Дзвони Чорнобиля 25 річниця аварії на Чорнобильській АС

Захід сонця над ЧАЕС. Напередодні 26 квітня 1986 року воно сіло за обрій, як завжди, освітивши згасаючими променями ажурні вишки електромереж, дахи будинків міста Прип'ять та високо випростану в небо руку-трубу четвертого енергоблока. Працівники станції, які тоді заступили на робочу зміну, мешканці атомного міста, уся Україна і світ не знали, що через кілька годин гряде планетарна катастрофа...

Борімося - поборемо 26 квітня 1986 року. Вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну і сколихнув планету. І наші звичайні пожежники, прості прип'ятські хлопці, приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність. Вічного визнання людства удостоєний технічний персонал атомної станції, який був у ту ніч на вахті і який одразу ж включився в вгамування катастрофи, стримавши її розростання. Тільки згодом, по збігові років та пришестям на українську землю благої вісті - правди, ми всі відчули, що тоді відбулося з нами, що є нині та що може бути пізніше. У рік п'ятнадцятий від часу катастрофи сам атомний попіл спонукає кожного з нас замислитися над тим, якого удару зазнали насамперед наша отча земля - Україна і люди, яким випало жити на її теренах. Три з половиною мільйони українських громадян, уражених радіацією. Майже півтора мільйона з них - діти. Це можна порівняти хіба що з жертвами нещадної світової війни. Але ж ми зазнали цього на мирному полі. Україна після Чорнобиля стала першою в історії людства державою, яка свою ж територію, за площею в європейську країну, що лежить тільки в одній сотні кілометрів від столиці, офіційно визнала непридатною для життя, небезпечною для себе, назвавши її зоною відчуження квадратних кілометри. А з деякими, не менш радіаційно насиченими територіями, - і всі 2600 квадратних кілометрів.

2600 км займає зона відчуження

Руїни АС після вибуху

Медики в центрі катастрофи 2000 лікарів,4000 медсестер, 1200 студентів подавали допомогу в квітні травні 1986 року І вчені теж були мобілізовані. Бо це була не звична війна, спричинена тільки помилками політиків. Але й прорахунками вчених. Медики, як завжди, в епіцентрі катастрофи: виносять із радіаційного поля бою уражених атомом, подають першу допомогу й рятують людям життя. І роблять це без паніки, кваліфіковано. Усвідомлюючи, з якою хворобою мають справу і як це позначиться на них самих. А потім ще довгі місяці ліквідатори одягатимуть маски й респіратори, які нікого з них так і не захистять від удару радіації, і мовчки та жертовно ітимуть на війну з ворогом, який не знає ні жалю, ні милості. І, перш ніж упасти потятими в бою, виконають призначене їм долею - не дадуть розростися біді.

Серед тих, хто з самого початку брав участь у рятувальних роботах біля четвертого реактора, був і нинішній Міністр України з питань надзвичайних ситуацій Василь Дурдинець (на знімку праворуч) Журналісти біля зруйнованого реактора. Вони теж були серед тих, хто одразу примчав сюди. - вони проникали в саму горловину катастрофи, щоб показати людям моторошне обличчя трагедії. І вони виконали свій обов'язок, дехто ціною життя. На знімках: журналісти Іван Лисенко та Валерій Зуфаров

Вертольоти проводять дезактивацію території довкола четвертого енергоблока та в районі прилеглої місцевості, де найбільше випало радіонуклідів і яку було названо пізніше рудим лісом Броня гвинтокрила ховає обличчя пілота, який веде бойову машину у вирі радіаційного полум'я. Але броні не заховати жертовної мужності пілота

Вибух четвертого реактора на ЧАЕС міг би стати останнім днем для України, якби у вогнище палаючого ядерного кратера не кинулися прип'ятські пожежники і нічна зміна станції, жертвуючи собою, щоб скувати масштаби катастрофи. Через кілька годин їх, спалених радіацією, замінять інші. А потім лік тих, які замінятимуть, піде вже на тисячі. На десятки тисяч. Аж поки вони не вгамують шал катастрофи. І буде ім'я їм, не знане досі у світі, - ліквідатори. І буде визнано, що мужність їх не мала прецеденту.Збирання вручну радіоактивних викидів на дахові машинного залу четвертого енергоблокаПерші дні ліквіації наслідків катастрофи; термінові роботи біля четвертого енергоблока ЧАЕС

Офіцери й рядові запасу, мобілізовані на цю неоголошену урядом війну. Вони зібрано й діловито ішли в атаку на радіацію, без будь-якого захисту на тілі, часто в одних гімнастерках. Падали, поранені або й убиті радіацією, але зупинили її наступ на Київ, Україну чоловік ліквідовували наслідки катастрофи

Громом вибуху і полум'ям пожежі вона сколихнула планету, а Україну кинула у смерч радіаційної стихії. Українською землею потекли жіночі сльози. Мабуть, жінкам Бог звелів плакати, поки чоловіки, сини й онуки ведуть смертельний бій за життя На знімку: евакуація населення м. Припять; станція Янів, 27 квітня 1986 року

Ця страдницька дорога до ЧАЕС витримала на собі неймовірну напругу і людей, і техніки. На узбіччі - символ чорнобильської біди, що нагадує і вогненний вибух реактора, і жертовну чашу, випиту до дна його першими приборкувачами.