Підготувала учениця 11-А класу Чинадіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Пехньо Олександра

У 1897 році Рільке познайомився з Лу Андреас Саламе, дочкою генерала російської армії французького походження, яка народилася в Петербурзі. Розумна, із сильним характером дівчина запалила Рільке своїми розповідями про вітчизну, разом із нею Рільке у 1899 – 1900 роках подорожує Росією і Україною. Поет був вражений красою української природи, народними піснями.

Україна змальована ним як чудовий край безмежних просторів, із героїчним минулим, багатою історією. Мабуть, саме такою, як на репродукції С.Васильківського Весна на Україні, запам'яталася Україна Рільке назавжди.

Великим переживанням Рільке стала краса української природи, безмежжя рівнини й степу. На цій землі поет знаходить зразок жаданого єднання людей, природи, землі і Бога. Україна стала для нього духовною Батьківщиною.

Рільке писав про широкі українські степи в одному із своїх листів: Тут знову осягаєш розміри і масштаби. Дивуєшся: земля – велика, вода – тут щось велике, але перш за все великим є небо. Те, що я бачив досі, було лише образами землі, річки та світу. Тут все це є само по собі. У мене відчуття, ніби я споглядав саме творіння; як мало слів для всебуття, для речей, що існують у масштабі Бога – Отця…

Поета вразив Київ. Він милувався золотими банями Софіївського собору та Києво – Печерської лаври. Спускався у печери як з прочанами, так і сам, довго ходив зі свічкою. У місті близькому до Бога - Києві – Рільке хотів оселитися назавжди.

Рільке був вражений Софієвським собором, Ки є во-Печерською лаврою, їй він присвятив кілька поезій і найбільш захоплено розповідав про свої враження від неї: Сьогодні кілька разів мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир. В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті,раз з людьми.

З глибоким інтересом і любов ' ю вивчав поет давні церкви й собори, в яких багато старих картин і дорогоцінних реліквій. У свідомості поета знову і знову постає образ церкви ( церкви десь на сході ), який у поезії Ти монастир Господніх ран чітко прибирає форму Києво - Печерської лаври.

Києво – Печерська лавра згадується в Книзі часів у колі безсмертних творінь людства - Венеції, Рима, Флоренції, Пізи і Троїце-Сергієвої лаври.

Під час поїздки до Росії він зустрівся у Москві і Петербурзі з українцями І.Р є піним, художником,який захоплювався і сторичним минулим своєї батьківщини, і знавцем рідної літератури професором М.Стороженко, який збудив інтерес Рільке до поезії Т. Шевченко. Р.М.Рільке не тільки читає шевченкові твори російською мовою,а під час подорожі відвідує його могилу у Каневі.

Рільке приваблювала постать Тараса Шевченко. Поет познайомився з творами Кобзаря в російських перекладах, а під час мандрів Україною відвідав його могилу в Каневі.

Полюбив письменник й українське малярство. Його вразили ікони київських монастирів.

Йому сподобались роботи відомих художників Д.Левицького, В.Боровиковського, М.Ярошенко.

Рільке виявив глибокий інтерес до Миколи Гоголя,особливо імпонувала австрійському поетові зв'язки творчості Гоголя з українською національною традицією та історією України. Особливий інтерес у Рільке виник до історії Київської Русі та козацької минувшини.

Після Києва розпочалося його майже двомісячне паломництво Україною та Волгою

Вирушивши Дніпром, у край чудової України,він пливе до Кременчука

Поїздом їде до Полтави. Звідти-до навколишніх сіл щоб природу і людей зблизька побачити.

Повернувшись до дому, поет записав до щоденника: Згадую полтавські степи, надвечірні зорі,хатки,й охоплює душу сум, що мене там немає.

Рільке затримується на кілька днів у Полтаві, відвідує місця Полтавської битви, навколишні села. Полтавська битва навіяла Рільке вірш Карл ХІІ, король шведський, мчить по Україні

Останнім етапом мандрів поета був Харків.

Дух України, її сутність виявились творчому спадку Рільке: це переклади,і мистецтвознавчі статті, вірші й прозові твори,навіяні перебуванням на українській землі. Серед перекладів вирізняється Слово про Ігорів похід, над яким Рільке працював Рільке працював кілька років. Цей переклад вважається найкращим з німецькомовних.

Враження Рільке з відвідин України 1899 і 1900 років позначилися на циклі «Книга про чернече життя», збірці «Часослов». Духовні враження від Києва вилилися у книзі Часослов (Книга годин),написаній від імені київського ченця як монолог,звернений до Бога.

Присутні українські мотиви і в прозових творах Рільке. У цьому віднощенні показовою є книга Історія про Господа. Бога- цикл із тридцяти притч. Дві з них написані на українському матеріалі. Це Пісня про Правду і Як старий Тимофій помирав співаючи. Персонажів цих оповідань ріднить любов до народної пісні- швець Петро і Тимофій дбають,щоб пісня не вмерла,вважають своїм обов'язком передати її молодим для збереження. Адже пісня – душа народу, життя нації. У центрі оповідання-проблема мистецтва і Бога. Справжнє мистецтво,виразником якого є сліпий кобзар Остап, наділено такою силою,що здатна підняти народ на боротьбу з польськими панами,а творець такої пісні, в уявлені Рільке, є рівним Богові. Кобзар своїм співом зворушує душі людей,спонукає їх боротися за правду.

Рільке добре вивчив народні пісні, особливо захопився він піснями про козачину, і вони йому послужили матеріалом для його Пісні про правду.

Австрійський письменник Рільке в Пісні про правду виразив глибоку любов до України, замилування її природою, захоплення глибиною душі українських селян : люди - безодні, захоплення українськими піснями ; віру в те, що український народ виборе свою незалежність.