Німецька класична філософія 1.Феномен німецької класичної філософії. 1.Феномен німецької класичної філософії. 2. Іммануіл Кант :межі розуму. 2. Іммануіл Кант :межі розуму. 3. Йоган Готліб Фіхте: «Я» як діяльне начало 3. Йоган Готліб Фіхте: «Я» як діяльне начало 4. Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності. 4. Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності. 5. Абсолютний ідеалізм Гегеля. 5. Абсолютний ідеалізм Гегеля.

Німецька класична філософія це філософська культура Німеччини кінця XVIII – початку XIX ст., яка підняла на високий рівень теоретичний спосіб мислення. Це філософія представників філософської класики: Канта, Фіхте, Шелінга і Гегеля. це філософська культура Німеччини кінця XVIII – початку XIX ст., яка підняла на високий рівень теоретичний спосіб мислення. Це філософія представників філософської класики: Канта, Фіхте, Шелінга і Гегеля.

загальні риси класичної німецької філософії : Вона вирішує проблему загальних пізнавальних можливостей людини, що в процесі вирішення стає проблемою тотожності мислення і буття. Вона вирішує проблему загальних пізнавальних можливостей людини, що в процесі вирішення стає проблемою тотожності мислення і буття. Знайдено єдине вирішення цієї проблеми – принцип діяльності – активності субєкта пізнання. Знайдено єдине вирішення цієї проблеми – принцип діяльності – активності субєкта пізнання. Субєкт розглядається як носій активності, обєкт як та частина реальності, на яку спрямовано увагу субєкта, його активність. Субєкт розглядається як носій активності, обєкт як та частина реальності, на яку спрямовано увагу субєкта, його активність. Принцип активності і пізнавальної самостійності субєкта витікає з ідеї саморозвитку як результату такого розвязання суперечностей в середині субєкта чи обєкта. Принцип активності і пізнавальної самостійності субєкта витікає з ідеї саморозвитку як результату такого розвязання суперечностей в середині субєкта чи обєкта. Абсолют у вченнях мислителів німецької класичної філософії розуміється як розгортання якогось логічного процесу у світі, що можна побачити за зовнішньою реальністю. Абсолют у вченнях мислителів німецької класичної філософії розуміється як розгортання якогось логічного процесу у світі, що можна побачити за зовнішньою реальністю.

Ідеї протестантизму, які ввійшли до класичної філософії: Ідея раціонального трактування релігійних понять, необхідності їх розуміння. Ідея раціонального трактування релігійних понять, необхідності їх розуміння. Ідея інтимного спілкування людини з Богом, ідея суверенності і свободи людини. Ідея інтимного спілкування людини з Богом, ідея суверенності і свободи людини.

Іммануіл Кант ( рр.) родоначальник німецької класичної філософії. Дві речі на його думку наповнюють душу людини неперевершеним захопленням – «зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас». Головним його захопленням була астрономія. Йому належить ідея розширення Всесвіту. На основне питання на яке повинна відповісти філософія: «Що таке людина?». родоначальник німецької класичної філософії. Дві речі на його думку наповнюють душу людини неперевершеним захопленням – «зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас». Головним його захопленням була астрономія. Йому належить ідея розширення Всесвіту. На основне питання на яке повинна відповісти філософія: «Що таке людина?».

За Кантом вчення поділяється на три питання: 1.Що я можу знати? 1.Що я можу знати? 2. Що я повинен робити? 2. Що я повинен робити? 3. На що я можу сподіватися? 3. На що я можу сподіватися?

Праці Канта «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика здатності судження». «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика здатності судження».

Основними формами діяльності за Кантом є: Пізнання; Пізнання; Практика; Практика; Пізнання + Практика = Творчість Пізнання + Практика = Творчість

антиномії розуму – суперечності мислення, які виникають за необхідністю. Коли раціональне мислення намагається охопити увесь світ, воно впадає в антиномії – розтягнуте між тезисом і антитезисом. – суперечності мислення, які виникають за необхідністю. Коли раціональне мислення намагається охопити увесь світ, воно впадає в антиномії – розтягнуте між тезисом і антитезисом.

Приклад кантівських антиномій: Тезис Тезис Світ має початок в часі і просторі. Світ має початок в часі і просторі. Все у світі складається з простого. Все у світі складається з простого. У світі існує не тільки У світі існує не тільки природна причинність, природна причинність, а й свобода. а й свобода. Причиною світу є якась Абсолютна Істота. Причиною світу є якась Абсолютна Істота. Антитезис Антитезис Світ у часі і просторі безмежний. Світ у часі і просторі безмежний. Немає нічого простого, все складне. Немає нічого простого, все складне. Ніякої свободи немає, все здійснюється за природними законами. Ніякої свободи немає, все здійснюється за природними законами. Немає Абсолютної Істоти ні в світі ні поза ним. Немає Абсолютної Істоти ні в світі ні поза ним.

Йоган Готліб Фіхте (1762 – 1814) відкинув «річ у собі». Його вчення змальовані у праці «Ясне як сонце повідомлення широкому загалу про сутність новітньої філософії. Спроба примусити читача до розуміння». відкинув «річ у собі». Його вчення змальовані у праці «Ясне як сонце повідомлення широкому загалу про сутність новітньої філософії. Спроба примусити читача до розуміння».

Три принципи філософії Фіхте: Я є Я (Я=Я); Я є Я (Я=Я); Я є не-Я (Я = не-Я); Я є не-Я (Я = не-Я); Я = Я + не-Я. Я = Я + не-Я. Я у це абсолютне конкретне начало. Мета – створити вчення про принципи побудови будь-якої науки. Головна риса знання – систематична форма. Я у це абсолютне конкретне начало. Мета – створити вчення про принципи побудови будь-якої науки. Головна риса знання – систематична форма.

Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775 – 1854 рр.) ставив завдання з'ясувати як співвідносяться Мислення і Буття. Буття і Мислення тотожні – у цьому гарантія адекватності нашого сприйняття світу і можливості продуктивно діяти у ньому. В людині і через людину світ приходить до самоосмислення. «У карлика на ім'я людина прокидається дух велетня і не впізнає самого себе» ставив завдання з'ясувати як співвідносяться Мислення і Буття. Буття і Мислення тотожні – у цьому гарантія адекватності нашого сприйняття світу і можливості продуктивно діяти у ньому. В людині і через людину світ приходить до самоосмислення. «У карлика на ім'я людина прокидається дух велетня і не впізнає самого себе»

творчість ділить на періоди: Рух від Буття до Мислення змальовує натурфілософія; Рух від Буття до Мислення змальовує натурфілософія; Виведення Буття з Духу присвячена система трансцендентального ідеалізму. Виведення Буття з Духу присвячена система трансцендентального ідеалізму. «Хоч філософія досягла найбільших висот, але ще більших висот вона б досягла, якщо б залучила мистецтво. Мистецтво дає змогу досягти цих висот цілісній людині». Тому головним завданням є утворення філософії мистецтва. «Хоч філософія досягла найбільших висот, але ще більших висот вона б досягла, якщо б залучила мистецтво. Мистецтво дає змогу досягти цих висот цілісній людині». Тому головним завданням є утворення філософії мистецтва.

розбіжності між мистецтвом і природою: Організм народжується цілісним, художник бачить ціле, але творити може лише частинами. Організм народжується цілісним, художник бачить ціле, але творити може лише частинами. Природа починається із несвідомості і лише в кінці приходить до свідомості – мистецтво йде протилежним шляхом: свідоме начало і несвідоме завершення непочатого твору. Головною рисою генія є збіг свідомої і несвідомої діяльності. Природа починається із несвідомості і лише в кінці приходить до свідомості – мистецтво йде протилежним шляхом: свідоме начало і несвідоме завершення непочатого твору. Головною рисою генія є збіг свідомої і несвідомої діяльності.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831 рр.) мислитель, філософія досягла найвищого буття. У центрі його філософії вчення про Абсолютну Ідею – вічну логіку світу. Абсолютна ідея існує до матерії і до людини. Лише на певному етапі свого розвитку вона відчужує себе в матерію, породжуючи в природу. Так виникає еволюція природного світу, що приводить до появи мислячого духу. мислитель, філософія досягла найвищого буття. У центрі його філософії вчення про Абсолютну Ідею – вічну логіку світу. Абсолютна ідея існує до матерії і до людини. Лише на певному етапі свого розвитку вона відчужує себе в матерію, породжуючи в природу. Так виникає еволюція природного світу, що приводить до появи мислячого духу.

Головним у гегелівській філософії є: принцип розвитку принцип розвитку принцип конкретного принцип конкретного