Матеріали семінару для педагогів- організаторів Запорізького району

Учнівське самоврядування – це спосіб, принцип організації учнівського колективу, що забезпечує комплексний виховний вплив на учнів шляхом їх залучення до усвідомленої і систематичної участі в справах школи, класу, до вирішення важливих питань життя школи.

Головними функціями учнівського самоврядування є: Перша – забезпечення нормальної роботи всього дитячого колективу та його підрозділів, оптимальне розвязування повсякденних завдань із урахуванням інтересів і запитів його членів. Кожному в колективі повинно бути добре і цікаво. Кожен повинен робити все від нього залежне для спільного успіху. Друга – підготовка дітей до майбутньої участі в керівництві державними і суспільними справами, формування у кожного знань, умінь і навичок управлінської і виконавської майстерності.

Завданням учнівського самоврядування є формування і розвиток соціальної активності, гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, почуттям національної самосвідомості.

Рівні системи шкільного самоврядування Учнівське самоврядуванн я в класі Учнівське самоврядуванн я в школі

Принципи діяльності самоврядування педагогічне керівництво; предметність діяльності; єдине планування; виборність і представництво в органах самоврядування; змінюваність функцій керівництва і підпорядкування; побудова самоврядування знизу до верху; участь всіх учнів у системі самоврядування (принцип демократизму); згода; обов'язкове виконання рішень, прийнятих усіма членами колективу.

Можливості самоврядування передбачають сформованість у свідомості вихованців намірів і умінь безконфліктного життя у суспільстві, поваги до прав і свобод кожної особи. В умовах таких явищ, як нетерпимість, расові, релігійні і етнічні конфлікти, саме в період активного формування свідомості треба закласти основи для безконфліктного співжиття

Самоврядування сприяє: виявленню та розвиткові організаційних навичок; формування в учнів відповідальності, принциповості, ініціативності. Учнівське самоврядування повинно задовольняти основні вимоги до виховного процесу розвитку творчих здібностей учня: – гуманізація і демократизація: виховний вплив підпорядковується завданням формування громадянина України, а цей аспект включає високий рівень інтелекту та культури, розвиток творчих задатків особистості, виховання людяності, доброти та інших моральних чеснот;

– зв'язок виховання з реальним життям: робота органів самоврядування повинна передбачати участь у суспільно корисній праці, проведення організаторських акцій на здійснення загально- шкільних традиційних заходів тощо; – виховання особистості в колективі в ході спільної діяльності: майбутній громадянин повинен бачити себе у соціумі, уміти реально оцінити себе, жити у колективі, навчити створювати його атмосферу, враховуючи думки меншості, шукати шляхи до консенсусу; – єдність вимог і поваги до особистості: учень повинен відчувати, що вимоги до нього базуються на вірі в його можливості, на впевненості у його силах, на турботі про поступальний розвиток його особистості.

Учнівське самоврядування самодіяльна організація дитячого життя в школі. Воно уособлює демократичну та самодіяльну атмосферу, захищає й забезпечує права всіх учасників колективу, сприяє формуванню у них громадянськості, організаторських якостей, допомагає педагогічному колективу в проведенні різноманітних заходів, виступає їх ініціатором. Загалом учнівське самоврядування є незамінним помічником педагогів.

Учнівська конференція - вищий орган учнівського самоврядування в школі. Це загальні збори або учнівська конференція. Учнівські збори відбуваються не менше двох разів на рік. Напередодні проведення звітно-виборних зборів проводять з учнями дискусію, ділову гру з проблем учнівського самоврядування, структури учнівського самоврядування, основних напрямів та змісту роботи, прав і обов'язків членів виконавчого органу.

Кількісний склад самоврядування Кількість членів виконавчого органу учнівського самоврядування визначає учнівський колектив залежно від обсягу запланованої діяльності та кількості комісій. Кількість комісій залежить від специфіки напрямів діяльності школи, особливостей структури, досвіду і традицій, рівня теоретично-методологічної та практичної підготовленості педагогічного колективу до керівництва учнівським самоврядуванням.

Важливими умовами плідної діяльності учнівського самоврядування є: розуміння учнями й активом завдань, змісту і суті самоврядування; вміння самостійно планувати, організовувати роботу, координувати зусилля різних ланок самоврядування, постійно здійснювати самоконтроль; уміння враховувати, регулювати, аналізувати свою діяльність, об'єктивно її оцінювати; пошук ефективних форм і методів діяльності органів самоврядування.

Варіанти учнівського самоврядування Представницький варіантКомунарський варіантКомісійний варіант

Представницький варіант До учнівського комітету входять старости всіх класів. Така структура дає змогу оперативно доводити до відома учнів, особливо у великій школі, рішення учнівського комітету, організувати будь-яку акцію, підбити підсумки.

Комунарський варіант Передбачає при організації конкретної справи створення тимчасового штабу або ради із зацікавлених учнів. Члени ради вирішують (з участю вчителів), як залучити весь колектив школи чи групу класів до справи, дають доручення, організовують роботу (свята, спартакіади, олімпіади, масові подорожі тощо). Після їх завершення штаб (рада) самоліквідується, натомість виникає інша тимчасова структура для нової справи.

Комісійний варіант Згідно з ним на загальних зборах чи конференції формується учнівський комітет у складі 915 осіб. Вони обирають зі свого складу голову, заступника, секретаря комітету, решта очолюють комісії, до яких добирають активістів класів. Такий склад комітету є сталим, але часто він буває заформалізованим або взагалі бездіяльним.

Вищим органом учнівського самоврядування в школі є загальні збори або учнівська конференція. Виконавчий орган (учнівський комітет, рада учнівського колективу, рада командирів (старост), парламент, учнівське представництво тощо) підзвітний загальним зборам. Учнівські збори відбуваються не менше двох разів на рік (у вересні для визначення завдань на новий навчальний рік, у травні для звіту виконавчого органу та його перевиборів). Напередодні проведення звітно- виборних зборів проводять з учнями дискусію, ділову гру з проблем учнівського самоврядування, структури учнівського самоврядування, основних напрямів та змісту роботи, прав і обов'язків членів виконавчого органу.

Завдання педагогів вміло поєднувати свою допомогу з розвитком самодіяльності дитячого гурту. А це передбачає повне виключення авторитарно-адміністративних методів, глибоке переконання вихователя в силі свого впливу на кожну дитину, його високий авторитет, вміння підтримати активність, творче відношення дітей до діяльності колективу.

Керівництво самоврядуванням Самоврядування не означає повного невтручання вчителів у справи учнів. Воно вимагає вмілого керівництва і підтримки: допомоги учням у визначенні початкової структури самоуправління, тобто органів шкільного і класного колективу та їхніх функцій; розвитку в учнів організаторських умінь (уміння планувати роботу, розподіляти доручення, аналізувати результати своєї діяльності та інш.). З цією метою можуть використовуватися ділові, імітаційні ігри, аналіз проведених заходів.

Умови організації учнівського самоврядування участь у самоврядуванні всіх членів колективу (дітей та дорослих), а не вузького кола активу та вихователів; самоврядування –механізм постійної дії, а не тимчасова дія чи короткочасна гра; обовязкова співпраця з органами самоврядування дорослих; підтримувати учнів, на рівноправних умовах співпрацювати з ними; наділяти учнів реальними правами і обовязками, повязаними з прийняттям і реалізацією важливих рішень, які впливають на життя всієї школи; самоврядування не повинно перетворюватися у гру, учні мають відчувати реальні наслідки своїх дій;

не обмежувати самоврядування окремими заходами (наприклад, днем самоврядування), важливо забезпечити реальну участь учнів в управлінні шкільними справами, для чого адміністрація і вчителі повинні передавати частину повноважень учням; організація різноманітних змістовних видів і форм роботи, що забезпечують утворення кращих умов (організаційних, психологічних, матеріальних, естетичних та інших) життєдіяльності дітей; не зводити самоврядування до одного лише самообслуговування: прибирання класів, території, чергування.

Умови функціонування шкільного самоврядування періодична змінюваність органів самоврядування і виборних уповноважених осіб; обов'язкова наявність системи підпорядкованої відповідальності органів самоврядування і їхня періодична звітність; наявність ігрових елементів, привнесення в систему самоврядування відповідної атрибутики.

Структура дитячого самоврядування повинна бути такою, щоб воно не тільки вирішувало поточні завдання, а й працювало на перспективу майбутньої участі підростаючого покоління в органах державного і громадського управління і самоврядування. Органи самоврядування потрібні для того, щоб розширити уявлення дітей про демократичні норми життя суспільства; виховання почуття господаря, організатора, управлінця; формування особистої відповідальності за кожну сумісну справу; розвиток активної позиції в колективі кожного його члена; формування суспільної думки; розвиток ініціативи, самостійності, активності і творчості.

Пошук єдиних організаційних структур самоврядування є неперспективним. Це може бути організація різних рад чи комісій (трудова, культури побуту, інформаційна, спортивна, культурного дозвілля, навчальна та інш.), ініціативних груп і штабів, інституту президентства і шкільних міністерств, адміністрацій і губернаторства.

Класифікація органів учнівського самоврядування

Президентські функції в дитячому середовищі виконують педагоги, як гаранти дотримання всіма державних законів, психолого-педагогічних принципів та вимог. Взаємодія педагогів з органами дитячого самоврядування полягає, в першу чергу, в у створенні умов для проявлення їх повної самостійності, спільної відповідальності за колективну справу. Обовязком вихователя є навчити дітей організовувати свою діяльність, тобто планувати, контролювати, виконувати, самостійно доводити справу до кінця, досягати поставленої мети.

Законодавчі (референдум, зліт, збори, рада, конференція, лінійка та інш) – обирають систему самоврядування та її органи; приймають програми життєдіяльності та закони колективного життя, дають оцінку роботі колективу, розглядають питання членства в колективі та інші найважливіші проблеми життя дитячого гурту; Виконавчі (уряд, міністерства, президія, бюро, комітет, комісія, сектор, штаб, пост, команда, рада справи, ініціативна група та інш.) – відповідають за реалізацію прийнятих програм, є школою громадянської активності, ініціативи, активності і творчості;

Гласності (прес-центр, радіоцентр, агентство, телестудія, кореспондентський пост, центр громадської думки, тощо) – інформують про стан вирішення проблем життєдіяльності колективу і його первинних груп, окремих членів; показує успіхи і недоліки в роботі різних структур дитячих обєднань; стимулюють і корегують роботу дитячого гурту; Органи дитячого правосуддя (конфліктні групи, комісія рівних, соціологічний центр, коло друзів та інш.) – допомагають всім у вирішенні конфліктних ситуацій, стабілізують стосунки в колективі, забезпечують мажорний лад в життєдіяльності колективу.

Особливості організації Самоврядування не може створюватися "зверху", тобто, починаючи зі створення органів, воно природно повинно виростати "знизу", із самоорганізації тих чи інших видів діяльності. За дослідженнями В. О. Сластьонина, І. Ф. Исаєва, О. І. Міщенка, Є. М. Шиянова при цьому самоврядування в первинному колективі й у масштабах усієї педагогічної системи у своєму формуванні повинне підкорятися наступним досить твердим алгоритмічним крокам:

Алгоритм створення поділу конкретної справи на закінчені частини й обсяги; формуванню мікрогруп відповідно частинам і обсягам; вибору відповідальних за кожну ділянку діяльності; об'єднанню відповідальних у єдиний орган самоврядування; вибору головного, відповідального обличчя. Органи самоврядування і їхня кількість у школі формуються в залежності від конкретних справ і видів діяльності, підготовкою яких зайняті й у реалізацію яких включені школярі на даний момент.

Перша спроба запровадження дитячого самоврядування пов'язується з ім'ям сучасника М.Лютера, знаменитого свого часу ректора В.Тротцендорфа, який вже у першій половині ХVIст. в Сілезії (м.Гольдберг) залучав своїх учнів до участі в управлінні школою. Дитяче самоврядування В.Тротцендорф організував на зразок давньоримської державної системи. У 1539 р. виник єзуїтський орден. У своїх школах єзуїти запровадили шкільні посади, на які призначали кращих учнів. Наступну спробу запровадження дитячого самоврядування пов'язують з ім'ям видатного швейцарського педагога XVIII ст., попередника Й.Песталоцці, - М.Планти.

Українські коріння У роботі братських шкіл активно використовувалися елементи учнівського самоврядування, витоки якого були в демократичних традиціях народу. При братських школах існували так звані "братства младенческие", завданням яких було моральне виховання юнацтва. Яскраві зразки учнівського самоврядування знаходимо в козацьких школах XVII-XVIII століть.

У середині ХIХ ст. видатний педагог М.Пирогов намагався запровадити елементи самоврядування в Київському навчальному окрузі. У 1859 р. ним були вироблені "Правила про порушення та покарання учнів гімназій Київського навчального округу". Ці правила чи не вперше дали можливість гімназистам обговорювати вчинки товаришів, не вислуховувати, а судити самим про те, що є погано і що є добре. М.Пирогов ввів у практику роботи гімназії товариські суди. Він правильно розпізнав великі виховні можливості "духу корпоративності" учнівських спільнот, закликав педагогів використовувати цей дух. Проте тогочасні умови російського самодержавства та педагогічна традиція надзвичайно обмежували видатного педагога щодо діапазону можливого використання поміченого ним "духу корпорації".

Розвиток на рубежі ХIХ-ХХ століть. Справжнього розмаху набуло дитяче самоврядування на рубежі ХIХ-ХХ століть. Пов'язане воно з ім'ям американського педагога Вільсона Джілля. Шкільне самоврядування швидко поширилося у передових країнах світу: Америці, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Шотландії. Проте обсяг і зміст шкільного самоврядування був різним. На дитяче самоврядування значною мірою вплинув міжнародний педагогічний рух за оновлення школи й виховання ("нова школа").

Російська громадськість була обізнана з найактуальнішими педагогічними новаціями та технологіями Заходу, але на заваді їх впровадження стояла політика Міністерства народної освіти імперії. Тому про системне запровадження елементів самоврядування у гімназіях та реальних училищах годі було й думати. Але комерційні училища були у віданні Міністерства фінансів, пізніше Міністерства торгівлі й промисловості. Ці міністерства надавали організаторам комерційних училищ досить велику свободу в організації навчально-виховного процесу, не заперечували проти запровадження всіляких педагогічних новацій, у тому числі й самоврядування.

Розвиток на початку ХХ століття Аналіз історії освіти та педагогічної думки початку ХХ століття свідчить, що найбільш інтенсивне застосування учнівського самоврядування відбувалося під час нестабільного функціонування суспільства, коли виникали можливості багатоваріативного розвитку. Саме падіння самодержавства зняло всі бюрократичні обмеження щодо дитячої самоорганізації і самоврядування та сприяло значній активізації учнівської молоді. Українські педагоги доби Центральної Ради О.Астряб, Л.Білецький, О.Дорошкевич, С.Русова, С.Сірополко, І.Стешенко, П.Холодний, Я.Чепіга та ряд інших виступали за демократизацію шкільного процесу, за громадянське виховання молоді, за найширше учнівське самоврядування у навчальних закладах.

У 20-ті роки більшовицькими керівниками заперечувався так званий "буржуазний" досвід учнівського самоврядування, а нові його форми утверджувались не без труднощів та помилок. Педагогічні теорія та практика "перехворіли" ідеями вільного виховання, які висували у радикальній формі К.Вентцель, у більш "м'якій" - С.Щацький та інші. На початку 20-х років в організації учнівського самоврядування простежувалась тенденція до копіювання роботи органів радянської влади.

Утворювалися школи-комуни, дитячі республіки, дитячі містечка. З'являлися учкоми і виконкоми, комісії та відділи. Досить часто учнівські органи прагнули до максимальної самостійності, ігнорували досвід дорослих, применшували роль шкільної адміністрації та принижували гідність учителів. Головна увага в цей час приділялася забезпеченню господарських потреб навчального закладу, підтриманню порядку в ньому. При організації самоврядування враховувався вік школярів, їх здібності, тип навчально-виховного закладу, специфічні особливості соціального оточення школи. Організаційні форми були досить мінливими.

Ідеї А.Макаренко А.Макаренко був не просто практиком, а ще й аналітиком. Він осмислив свою систему і виклав її суть у своїх працях. На початку 30-х років дитяче самоврядування починає вихолощуватися, з нього зникає зміст та формалізується жива творчість дитячого колективу. Дитяче самоврядування перенасичується комуністичною ідеологією, збюрократизовується, зарегламентовується. Форма починає тяжіти над змістом самоврядування. Воно взагалі зникає, розчиняється у простих функціях самообслуговування, піонерській та комсомольській роботі. Проблеми дитячого самоврядування почали відходити на задній план, поступившись місцем партійному керівництву комсомолом та піонерською організацією, соціалістичному змаганню, ударництву, планам, зобов'язанням, звітам, рапортам тощо.

Ідеї В.Сухомлинського В кінці 50-х років на найвищих рівнях почали говорити про радянську демократію. Учнівське самоврядування намагаються найтіснішим чином пов'язати з ідеями демократії. Проте реабілітація учнівського самоврядування виявилася недостатньо гнучкою, частковою і неповною. Але окремі науковці-теоретики та ентузіасти- практики одержали все-таки певну можливість займатися розробкою питань дитячого самоврядування. Великого значення учнівському самоврядуванню та дитячій самодіяльності надавав В.Сухомлинський. Він домагався підвищення їх ефективності як на рівні первинних колективів, так і в роботі загальношкільних дитячих організацій і загальношкільного колективу. Як педагог-новатор і вчений-гуманіст В.Сухомлинський висловив багато цікавих і слушних думок щодо педагогічного керівництва учнівським самоврядуванням, недопущення спрощеного підходу до цієї важливої та складної справи.

70-ті роки З прийняттям останньої радянської Конституції (1977 р.) в ідеологічному плані почало активно використовуватися гасло про розвиток соціалістичної демократії. У цьому контексті в 1978 р. було прийняте нове положення про учнівське самоврядування. Якщо раніше воно носило необовязковий, другорядний характер і педагогічні зусилля в основному зосереджувалися на забезпеченні належного рівня роботи комсомольської та піонерської організацій, то відтепер обов'язковим органом кожної школи став ще й учком. Діяльність учнівського самоврядування у формі учкомів активно заохочувалася та насаджувалася керівними освітянськими органами.

80 – ті роки Так звана "перебудова" 80-х років і романтичне піднесення в перші її роки громадської думки відбилися і на організації учнівського самоврядування. У цей період було здійснено спробу відродити комунарський рух. Паралельно активно пророблялася тема демократизації шкільного життя. Було здійснено спробу пов'язати ідеї продуктивної праці школярів, кооперації та самоврядування. Демократизація суспільного життя в країні в середині 80- х років підвела під самоврядування необхідну реальну соціальну базу. В цей час збільшилася кількість тих педагогів, яких уже цікавила не стільки форма, скільки суть, глибокий зміст самоврядування. З'явився справді цікавий досвід організації самоврядування та глибокі дослідження його функціонування. Але деякий максималізм, особливо в друкованому слові, продовжував залишатися. Спостерігалася абсолютизація самоврядування, перебільшення його реальної ролі в системі виховної роботи школи.