Видатні українські мовознавці різних періодів

Зачинателем нової української літературної мови став І.П. Котляревський, який увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну розмовну мову. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка, який з неперевершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова. Українське мовознавство збагачувалося і збагачується завдяки плідній діяльності українських науковців. Його розвиток можна поділити на три періоди: І-ий період к.ХІХ ст ві рр. ХХ ст. (П. Житецький, І. Огієнко, О. Потебня); ІІ-ий період 40-ві рр. ХХ ст ті рр. ХХ ст. (І. Огієнко, М. Жовтобрюх); ІІІ-ий період (сучасний) 70-ті рр. - наш час (М. Плющ, Г. Удовиченко, С. Ярмоленко, Н. Клименко). Отже, серед великої кількості вітчизняних мовознавців я розглядатиму детальніше три постаті із трьох періодів відповідно: Павла Гнатовича Житецького, Михайла Андрійовича Жовтобрюха і Івана Пилиповича Ющука.

Серед українських учених другої половини ХІХ ст. почесне місце належить Павлові Гнатовичу Житецькому, праці якого, присвячені зокрема історії української мови, не втратили своєї наукової значущості до наших днів. Народився П.Житецький 4 січня 1837 р. у Кременчуці в сім'ї священика. Батько, Гнат Павлович, був людиною суворою, ригористичною, неговіркою. Ласку, тепло, підтримку і розраду хлопчик знаходив у спілкуванні з матір'ю. Ірина Мойсеївна, жінка проста і лагідна, знала чимало пісень, казок і приказок. Певно, саме вона прищепила синові любов до слова. Батько ж вважав, що нащадок служителів культу має обов'язково продовжити їхню справу.

Павло не дуже радів, коли в серпні 1847 р. виїжджав на навчання до Полтави. Там, у духовному училищі, протягом чотирьох років він пройшов нелегку школу життя. Нестатки, голод, холод, бійки, доноси були звичайними явищами в тогочасних бурсах. Павло не раз збирався втікати додому. Якось на різдвяні канікули він добився-таки до Кременчука. Мати зустріла зі сльозами, а батько добряче висік сина і відіслав назад до Полтави. З вересня 1851 р. П.Житецький - студент Переяславської семінарії. Усі вчителі позитивно характеризують юнака: "способностей весьма хороших и прилежания усердного; поведения весьма честного; успехов очень хороших". Але п'ятнадцятирічний Житецький прагне виборсатися з тенет богословської схоластики, воліє радіти красі життя.

Павло Житецький один із основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору (писав українською мовою). Це, передусім, перша в українському мовознавстві велика праця з історії фонетики української мови «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876), у якій поставлено і частково розв'язано ряд питань, зокрема про занепад редукованих «ъ» та «ь», про звукову природу « ѣ » та перехід його в «і» тощо. У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) Житецький розкрив мовні та палеографічні особливості пам'ятки і виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії української літературної мови. Узимку 1855 р. Гнат Павлович раптом помирає, і Павло залишається без будь-яких засобів до існування. Навчання в семінарії він завершив завдяки клопотанням батькового приятеля - священика Михайла Діамиловича: бідного семінариста перевели на казенний кошт р. П.Житецького зарахували до Київської духовної академії. В академії він увійшов до таємного гуртка, став одним з огранізаторів студентського страйку та співавтором колективного "Прошенія", в якому були викладені ганебні факти з життя академії (той крик душі молодих киян- академістів побачив світ у журналі "Колокол").

З цих причин Житецького виключили з академії, але він одразу вступив на історико- філологічний факультет Київського університету. Одночасно почав викладати рідною мовою (за "Кобзарем" і "Букварем южнорусским" Шевченка) в недільних школах. З цих причин Житецького виключили з академії, але він одразу вступив на історико- філологічний факультет Київського університету. Одночасно почав викладати рідною мовою (за "Кобзарем" і "Букварем южнорусским" Шевченка) в недільних школах. Певний вияв світогляду Житецького - стаття "Русский патриотизм", надрукована в "Основі" за березень 1862 р., де він не лише палко підтримав, а й розвинув думки М.Чернишевського про право існування, розвитку і збагачення української мови та літератури. Певний вияв світогляду Житецького - стаття "Русский патриотизм", надрукована в "Основі" за березень 1862 р., де він не лише палко підтримав, а й розвинув думки М.Чернишевського про право існування, розвитку і збагачення української мови та літератури. Житецький був активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади», співробітником «Кіевской Старини». У дискусії щодо «теорії» Михайла Погодіна про нібито російськість княжого Києва відстоював думку, що Київська Русь це держава українського народу, що традиції культури і побуту тут не переривалися у всі часи, а риси української мови наявні ще у письмових джерелах ст. Житецький був активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади», співробітником «Кіевской Старини». У дискусії щодо «теорії» Михайла Погодіна про нібито російськість княжого Києва відстоював думку, що Київська Русь це держава українського народу, що традиції культури і побуту тут не переривалися у всі часи, а риси української мови наявні ще у письмових джерелах ст. Помер у Києві у 1911 році. Помер у Києві у 1911 році.

І.Ющук - автор одинадцяти книжок перекладів творів сербських, хорватських, словенських, лужицьких письменників, численних праць з питань українсько-югославських літературних взаємин, фундаментального дослідження "Т.Г.Шевченко в літературах народів Югославії". Та найвагоміше в його творчому доробку - це праці з української мови: посібники "Практикум з правопису української мови", "Практичний довідник з української мови", "Я выучу украинский язык" (у двох книгах), "Курс ускоренного обучения украинскому языку", "Украинский язык для начинающих", "Вступ до мовознавства", збірник статей "Мова наша українська", підручники "Рідна мова" для го класів. Нещодавно вийшла його грунтовна праця "Українська мова. Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів", у якій не обійдено, мабуть, жодного питання, що стосується рідної мови. А в співавторстві з І.Олійник та М.Гуцем написано посібник "Українська мова професійного спілкування", що містить теоретичний і практичний матеріал з різних аспектів ділового спілкування, етикету, поведінки. І.Ющук також автор науково-фантастичної повісті для дітей "Троє на Місяці". І.Ющук - автор одинадцяти книжок перекладів творів сербських, хорватських, словенських, лужицьких письменників, численних праць з питань українсько-югославських літературних взаємин, фундаментального дослідження "Т.Г.Шевченко в літературах народів Югославії". Та найвагоміше в його творчому доробку - це праці з української мови: посібники "Практикум з правопису української мови", "Практичний довідник з української мови", "Я выучу украинский язык" (у двох книгах), "Курс ускоренного обучения украинскому языку", "Украинский язык для начинающих", "Вступ до мовознавства", збірник статей "Мова наша українська", підручники "Рідна мова" для го класів. Нещодавно вийшла його грунтовна праця "Українська мова. Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів", у якій не обійдено, мабуть, жодного питання, що стосується рідної мови. А в співавторстві з І.Олійник та М.Гуцем написано посібник "Українська мова професійного спілкування", що містить теоретичний і практичний матеріал з різних аспектів ділового спілкування, етикету, поведінки. І.Ющук також автор науково-фантастичної повісті для дітей "Троє на Місяці".

Михайло Андрійович Жовто́брюх (17 квітня 1905 року, село Ручки Гадяцького району, Полтавська область 16 листопада 1995, м. Київ) український мовознавець, доктор філологічних наук з 1964, професор з Визначна постать в історії філологічної науки, автор монографій «Мова української преси», «Мова української періодичної преси», «Українська граматика» тощо. Закінчив факультет професорської освіти Дніпропетровського ІНО (1929 мовно- літературне відділення, 1930 соціально-економічне відділення). Працював викладачем, пізніше старшим викладачем у Запорізькому педагогічному інституті ( ), доцентом Київського педагогічного інституту ( , ), завідувач кафедри російської мови в Тюменському (Росія, ) і Бухарському (Узбекистан, ), завідувач кафедри мовознавства в Черкаському ( ) педагогічному інститутах. Протягом був завідувачем відділу теорії української літературної мови Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР і водночас ( ) професором Київського педагогічного інституту.

Наукова діяльність Основні наукові дослідження з проблем сучасної української літературної мови, історії української мови, історії українського мовознавства, культури усної і писемної мови, соціолінгвістики, порівняльної граматики слов'янських мов. Автор монографій: «Мова української преси (до середини дев'яностих років XIX ст.)» (1963), «Мова української періодичної преси (кінець XIX початок XX ст.)» (1970), «Українська граматика» (1986, російською мовою; у співавт.), «Східнослов'янські мови» (1987, російською мовою; у співавт.), «Нарис історії українського радянського мовознавства ( )» (1991) та ін. Співавтор і відповідальний редактор праць: «Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика» (1969), «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія» (1973). Працював над створенням «Історії української мови. Фонетики» (1979, у співавторстві з В. Русанівським, В. Скляренком), що стала однією з найкращих спроб вивчення історії звукового складу української мови. Ця праця разом з іншими трьома книгами серії («Морфологія», 1978; «Лексика і фразеологія» та «Синтаксис», обидві 1983) відзначена премією ім. І. Франка НАН України. Брав участь у написанні підручників і посібників для університетів і педагогічних інститутів «Історична граматика української мови» (1957), «Курс сучасної української літературної мови» (4-е вид., 1972), «Порівняльна граматика української і російської мови» (1978), «Історична граматика української мови» (1980).

О тже, українське мовознавство існувало й існуватиме завдяки самовідданій праці її видатних учених, які щиро люблять рідну мову і наукову діяльність, які безперервно працюють над її вдосконаленням і розвитком. Шануймо ж їх, знаймо їхні імена і пам'ятаймо, адже вони працювали і працюють для нас - для синів і дочок українського народу.