Смілянська ЗОШ 7 Вчитель української мови та літератури Шпильова Світлана Павлівна

Біографія П. Загребельного Народився Народився 25 серпня 1924 р. В с. Солошине на Полтавщині.

1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942р., після якого полон, і до лютого 1945р. фашистські концтабори смерті року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942р., після якого полон, і до лютого 1945р. фашистські концтабори смерті. Батьківська хата

Автограф письменника 1984 р. на титулі книжки, що зберігається в батьківській хаті.

Сучасна школа в Солошині Школа в якій навчався П. Загребельний

У 1945p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946p. навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінчені (1951p.) майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею. У 1945p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946p. навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінчені (1951p.) майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею. Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі. Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі.

У pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960). У pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960). У секретар, й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка ( ). Депутат ВР СРСР скликання ( ), ВР УРСР 9 скликання ( ). Член КПРС ( ), канд. в члени ЦК КПУ ( ), чл. ЦК КПУ ( ). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка ( ). У секретар, й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка ( ). Депутат ВР СРСР скликання ( ), ВР УРСР 9 скликання ( ). Член КПРС ( ), канд. в члени ЦК КПУ ( ), чл. ЦК КПУ ( ). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка ( ).

Літературна робота

У другій половині 50-х років П. Загребельним видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Протягом х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них : У другій половині 50-х років П. Загребельним видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Протягом х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них :

* «День для прийдешнього» (1964); * «День для прийдешнього» (1964); * «Шепіт» (1966); * «Шепіт» (1966); * «Добрий диявол» (1967); * «Добрий диявол» (1967); * «Диво» (1968); * «Диво» (1968); * трилогія «З погляду вічності» (1970); * трилогія «З погляду вічності» (1970); * «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) роману будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»; * «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) роману будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»; * «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985)); * «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985)); * «Переходимо до любові» (1971); * «Переходимо до любові» (1971); * «Намилена трава» (1974); * «Намилена трава» (1974); * «Євпраксія»(1975); * «Євпраксія»(1975); * «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984). * «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984).

Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. У центрі роману Софія Київська, яка є незнищеним символом української державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. У центрі роману Софія Київська, яка є незнищеним символом української державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980).

Виступив П. Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступає з критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість- дослідження «Кларнети ніжності», присвячена П. Г. Тичині.

Павло Загребельний понад сорок років працює в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два «Первоміст» і «Смерть у Києві» Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять в перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем. У 2004 році нагороджений званням Героя України. Павло Загребельний понад сорок років працює в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два «Первоміст» і «Смерть у Києві» Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять в перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем. У 2004 році нагороджений званням Героя України.

Кінематографічна діяльність

За його сценаріями поставлені фільми: За його сценаріями поставлені фільми: * «Ракети не повинні злетіти» (1963), * «Ракети не повинні злетіти» (1963), * «Перевірено мін немає» (1965, у співавт.), * «Перевірено мін немає» (1965, у співавт.), * «Лаври» (1974, т/ф), * «Лаври» (1974, т/ф), * «І земля стрибала мені назустріч» (1975), * «І земля стрибала мені назустріч» (1975), * «Хто за? Хто проти?» (1977, т/ф), * «Хто за? Хто проти?» (1977, т/ф), * «Ярослав Мудрий» (1981, у співавт.), * «Ярослав Мудрий» (1981, у співавт.), * «Розгін» (1986, т/ф). * «Розгін» (1986, т/ф). Про нього знято фільм «Сонет 29» (2000). Про нього знято фільм «Сонет 29» (2000).

Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, двома орденами «Знак Пошани» та медалями. Член Національних спілок письменників і кінематографістів України. Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, двома орденами «Знак Пошани» та медалями. Член Національних спілок письменників і кінематографістів України.

Помер 3 лютого 2009 р. у віці 84 роки. Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник: Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник: Насамперед я скажу буквально десять слів, під якими, очевидно, підпишуться багато моїх ровесників. Отже, для нас, людей, критично налаштованих щодо стану української літератури, Павло Загребельний «вибухнув» своїм іменем і творчою поставою у 1968 році, коли зявився роман «Диво». Фантастичний твір, у якому події йшли трьома часовими потоками: Київська Русь, Друга Світова війна і 60-ті роки. Відтоді для письменників і старшого, й молодшого поколінь Павло Архипович став як літературний каталізатор, показавши, якою може бути проза «не худою». В одній із його статей про це йшлося, мовляв, українська проза нагадує вахтовий журнал чи протокол... Правда, він був багатослівний письменник. Але це багатослівя, як у Томаса Манна чи Фолкнера. Павло Загребельний був таким один і неповторним. На нього взорувалися шістдесятники-прозаїки, які тоді щойно прийшли в літературу. Він став чи не найбільшим літературним авторитетом для молодих письменників різних поколінь. Насамперед я скажу буквально десять слів, під якими, очевидно, підпишуться багато моїх ровесників. Отже, для нас, людей, критично налаштованих щодо стану української літератури, Павло Загребельний «вибухнув» своїм іменем і творчою поставою у 1968 році, коли зявився роман «Диво». Фантастичний твір, у якому події йшли трьома часовими потоками: Київська Русь, Друга Світова війна і 60-ті роки. Відтоді для письменників і старшого, й молодшого поколінь Павло Архипович став як літературний каталізатор, показавши, якою може бути проза «не худою». В одній із його статей про це йшлося, мовляв, українська проза нагадує вахтовий журнал чи протокол... Правда, він був багатослівний письменник. Але це багатослівя, як у Томаса Манна чи Фолкнера. Павло Загребельний був таким один і неповторним. На нього взорувалися шістдесятники-прозаїки, які тоді щойно прийшли в літературу. Він став чи не найбільшим літературним авторитетом для молодих письменників різних поколінь.

Ольга ГЕРАСИМЮК, народний депутат України: Ольга ГЕРАСИМЮК, народний депутат України: Я навіть не думала, що Павлові Загребельному вже так багато років, коли дізналася, що письменник помер. Він був людиною, сучасною тому часові, в якому жив. Мінялися століття, тисячоліття, а він був. І не застарів. Жваво і живо, як молодий, реагував на зміни у літературно-книжковому світі. Я навіть не думала, що Павлові Загребельному вже так багато років, коли дізналася, що письменник помер. Він був людиною, сучасною тому часові, в якому жив. Мінялися століття, тисячоліття, а він був. І не застарів. Жваво і живо, як молодий, реагував на зміни у літературно-книжковому світі. Думаю, ще треба буде осягнути, що у нашій літературі стовпів стає дедалі менше. І це був один із основоположних стовпів. Адже багато відбулося подій у літературі, змінилися покоління, зникали одні поетичні групи, натомість створювались інші... А Павло Загребельний був. І його, того кита, на якому трималася наша літературна планета, бракуватиме. А далі із цією втратою треба змиритися і продовжувати жити. Бо те, що він створив, воно не старіє. Кожна людина лишає по собі щось. Але Загребельний залишив цінну творчу спадщину. А ще постійне відчуття того, що тобі є з ким говорити. Думаю, ще треба буде осягнути, що у нашій літературі стовпів стає дедалі менше. І це був один із основоположних стовпів. Адже багато відбулося подій у літературі, змінилися покоління, зникали одні поетичні групи, натомість створювались інші... А Павло Загребельний був. І його, того кита, на якому трималася наша літературна планета, бракуватиме. А далі із цією втратою треба змиритися і продовжувати жити. Бо те, що він створив, воно не старіє. Кожна людина лишає по собі щось. Але Загребельний залишив цінну творчу спадщину. А ще постійне відчуття того, що тобі є з ким говорити.

Павло Загребельний – кращий український письменник сучасності. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка ( 1974, за Первоміст і Смерть у Києві). Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка ( 1974, за Первоміст і Смерть у Києві).

Первоміст – роман про Київську Русь, коли за наказом Володимира Мономаха було збудовано першу велику споруду давнини – міст через Дніпро. Первоміст – роман про Київську Русь, коли за наказом Володимира Мономаха було збудовано першу велику споруду давнини – міст через Дніпро. Поштовхом до написання твору послужила згадка в Іпатіївському літописі про будування Володимиром Мономахом першого мосту через Дніпро. Поштовхом до написання твору послужила згадка в Іпатіївському літописі про будування Володимиром Мономахом першого мосту через Дніпро.

Первоміст переносить нас у XII cтоліття. Події роману розгортаються навколо цього мосту, це розповідь про людей, які стерегли, доглядали і охороняли Первоміст.

У центрі роману – доля молодого мостищанина Маркерія, який не піддавався підступним чарам розбещеної дружини Воєводи і не зрадив свого кохання до прекрасної Світляни. У лиху годину, коли обступали Київ Батиєві орди, саме Маркерію судилося вирішити долю Первомосту.

Не рци «маєтність моя», а глаголь: « Доручено мені на мало днів, я ж, мов ключар, доручене роздаю за веліннями вищими». Бо маєтності всього світу сподобимо ріці: звідси відійдуть униз і знову зверху надійдуть. А ми стоїмо на березі, де звелено, і розводимо руками, не хапаючи в долоні, бо порожні будуть, хоч скільки хапай. Бо якщо триває зміна, то не триває ніщо. Не рци «маєтність моя», а глаголь: « Доручено мені на мало днів, я ж, мов ключар, доручене роздаю за веліннями вищими». Бо маєтності всього світу сподобимо ріці: звідси відійдуть униз і знову зверху надійдуть. А ми стоїмо на березі, де звелено, і розводимо руками, не хапаючи в долоні, бо порожні будуть, хоч скільки хапай. Бо якщо триває зміна, то не триває ніщо.

Ластівки прилітали й відлітали – і все лишалося без змін. Стояв по-старому міст, тяжко змагалися з долею і стихіями мостищани, вивищувався над ними суворо замкнутий Воєвода, ниділа в самотині половчанка, навіть Стрижак узвичаювався тут, не кажучи про Німого, непомітного через свою мовчазність і потаємно захопленість Лепетею. Ластівки прилітали й відлітали – і все лишалося без змін. Стояв по-старому міст, тяжко змагалися з долею і стихіями мостищани, вивищувався над ними суворо замкнутий Воєвода, ниділа в самотині половчанка, навіть Стрижак узвичаювався тут, не кажучи про Німого, непомітного через свою мовчазність і потаємно захопленість Лепетею. Але ставали вищими дерева і виростали діти мостищанські, а серед них – Світляна і Меркерій, нерозлучні, вірні в прихильності своїй, мовби невинно-мимовольні співучасники гріха, твореного Німим і Первулею, але самі безгрішні й чисті. Але ставали вищими дерева і виростали діти мостищанські, а серед них – Світляна і Меркерій, нерозлучні, вірні в прихильності своїй, мовби невинно-мимовольні співучасники гріха, твореного Німим і Первулею, але самі безгрішні й чисті.

Були й такі, що пояснювали все тою колотнечею, яка точилася останні роки довкола Києва. Почалося зненацька й безпричинно, як починалося завжди. Десять років по смерті Всеволода Чермного просидів на київському столі Володимир, син Рюрика Ростиславовича, сидів спокійно, надто ж як порівняти з тими часами, коли батькові його Рюрику Ростиславовичу доводилося метатися сюди й туди, безліч разів втрачати Київ, ховатися в далекому Овручі, знову брати стольний город то хитрощами, то підступом, а й то на щит, Рюрик Ростиславович змушений був до життя бентежного, мінливого, нетривкого, може, щоб надолужити нетривкість свого становища, кожну вільну хвилю, кожну передишку використовував для камяного будування, ставив церкви, монастирі, палаци і доми камяні, ще й сікався, бувало, до Воєводи Мостовика, чом у того саме дерево, і погрожував прогнати з Мостища, може, й прогнав би, якби мав на те час, може, ще й камяний міст через Дніпро зумів би спорудити, але князі чернігівські не давали йому вільно дихати. Були й такі, що пояснювали все тою колотнечею, яка точилася останні роки довкола Києва. Почалося зненацька й безпричинно, як починалося завжди. Десять років по смерті Всеволода Чермного просидів на київському столі Володимир, син Рюрика Ростиславовича, сидів спокійно, надто ж як порівняти з тими часами, коли батькові його Рюрику Ростиславовичу доводилося метатися сюди й туди, безліч разів втрачати Київ, ховатися в далекому Овручі, знову брати стольний город то хитрощами, то підступом, а й то на щит, Рюрик Ростиславович змушений був до життя бентежного, мінливого, нетривкого, може, щоб надолужити нетривкість свого становища, кожну вільну хвилю, кожну передишку використовував для камяного будування, ставив церкви, монастирі, палаци і доми камяні, ще й сікався, бувало, до Воєводи Мостовика, чом у того саме дерево, і погрожував прогнати з Мостища, може, й прогнав би, якби мав на те час, може, ще й камяний міст через Дніпро зумів би спорудити, але князі чернігівські не давали йому вільно дихати.

Нове лихо насувалося на землю Руську. Літописець, не маючи сили погамувати дрож у руці, гірко скаржився під знаком літа шість тисяч сімсот тридцять першого від створіння світу: «Се лютая година наступила. Уже бяше божьяго гневу не противитися: недоумение бо грозу, и страх, и трепет наведе на ны за прогрешения наша. Приидоша языца незнаємая, безбожные, моавитяне, рекомые татары». Нове лихо насувалося на землю Руську. Літописець, не маючи сили погамувати дрож у руці, гірко скаржився під знаком літа шість тисяч сімсот тридцять першого від створіння світу: «Се лютая година наступила. Уже бяше божьяго гневу не противитися: недоумение бо грозу, и страх, и трепет наведе на ны за прогрешения наша. Приидоша языца незнаємая, безбожные, моавитяне, рекомые татары». Послані своїм далеким і могутнім, мабуть, ханом, ординці розгромили непереможне Хорезмське царство, пройшли Кавказькі гори, не вступаючи в серйозні сутички з мужніми грузинами, зненацька напали на половецькі стани і розсіяли ханів з їхніми дикими вершниками по степах, самі ще дикіші за половців, отже, й страшніші. Послані своїм далеким і могутнім, мабуть, ханом, ординці розгромили непереможне Хорезмське царство, пройшли Кавказькі гори, не вступаючи в серйозні сутички з мужніми грузинами, зненацька напали на половецькі стани і розсіяли ханів з їхніми дикими вершниками по степах, самі ще дикіші за половців, отже, й страшніші.

Та сказано вже, що пагорби ховають не самого тебе, а й твого ворога. Та сказано вже, що пагорби ховають не самого тебе, а й твого ворога. Знову вигулькнули ординці позаду, знову посвистіли навгінці за Маркерієм стріли, він відчепив од своєї низки білого свого мостищанського коня (сам сидів на вороному), нагійкав на його в сторону; вороги ще раз упіймалися на маленьку сю хитрість і трохи уповільнили погоню. Знову вигулькнули ординці позаду, знову посвистіли навгінці за Маркерієм стріли, він відчепив од своєї низки білого свого мостищанського коня (сам сидів на вороному), нагійкав на його в сторону; вороги ще раз упіймалися на маленьку сю хитрість і трохи уповільнили погоню.

А тоді вривалися в монастирі дикі воїни, вбивали всіх живих, плюндрували й грабували, тягли коштовності, розривали й затоптували в бруд хартійні списки, ведені впродовж цілого століття, коли ж не палили й не топтали книг, то розносили їх по торжищах, як і рабів, і зникали ті книги, може, й навіки, як тисячі безіменних бранців. А тоді вривалися в монастирі дикі воїни, вбивали всіх живих, плюндрували й грабували, тягли коштовності, розривали й затоптували в бруд хартійні списки, ведені впродовж цілого століття, коли ж не палили й не топтали книг, то розносили їх по торжищах, як і рабів, і зникали ті книги, може, й навіки, як тисячі безіменних бранців.

Вже коли допалювався і донищувався міст до кінця, явилося мостищанам небесне знамення. Ніби пролетів над ними по небу великий вогняний змій і впав десь далеко за пущами, і всі вони почули, як стукнула земля. Вже коли допалювався і донищувався міст до кінця, явилося мостищанам небесне знамення. Ніби пролетів над ними по небу великий вогняний змій і впав десь далеко за пущами, і всі вони почули, як стукнула земля. А тоді застогнала земля в степах, і пущах, і по обох берегах ріки, бо в скрипінні тисяч возів, в іржанні коней обступала Київ тяжка сила Батиєва. А тоді застогнала земля в степах, і пущах, і по обох берегах ріки, бо в скрипінні тисяч возів, в іржанні коней обступала Київ тяжка сила Батиєва. А Первоміст хоч і спалився в той віддалений і тяжкий день, але не міг зникнути в нашій памяті. Він став набутком часу, він увійшов у час, який не зникає, не має кінця, і все, чим заволодів час, живе в ньому завжди так само, як у вічних льодах просвічуються вмерзлі в них уламки дерева, рибячі кістки, пташині пера а чи барвисті плями рідкісних морських створінь. А Первоміст хоч і спалився в той віддалений і тяжкий день, але не міг зникнути в нашій памяті. Він став набутком часу, він увійшов у час, який не зникає, не має кінця, і все, чим заволодів час, живе в ньому завжди так само, як у вічних льодах просвічуються вмерзлі в них уламки дерева, рибячі кістки, пташині пера а чи барвисті плями рідкісних морських створінь. Отож, навіть спалений, Первоміст не міг вважатися знищеним остаточно, він існував і далі серед сотень і тисяч мостів майбутніх, які мали бути спалені, зруйновані, понищені а чи й уцілілі, але володів перевагою над ними, бо ж був Перший! Отож, навіть спалений, Первоміст не міг вважатися знищеним остаточно, він існував і далі серед сотень і тисяч мостів майбутніх, які мали бути спалені, зруйновані, понищені а чи й уцілілі, але володів перевагою над ними, бо ж був Перший! Київ 1969 р. Київ 1969 р.

Література: Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., С. 280; Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., С. 280; Загребельний П. Первоміст: Роман. – К.: Веселка, 1982 Загребельний П. Первоміст: Роман. – К.: Веселка, 1982 Загребельний П. Твори: В 6 т. Т. 3. – К.: Дніпро, 1980 Загребельний П. Твори: В 6 т. Т. 3. – К.: Дніпро, 1980 Митці України: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицького. К., С. 255; Митці України: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицького. К., С. 255; Мистецтво України: Біографічний довідник / За редакцією А. В. Кудрицького. К., С.2 50; Мистецтво України: Біографічний довідник / За редакцією А. В. Кудрицького. К., С.2 50; Спілка кінематографістів України. К., С. 59; Спілка кінематографістів України. К., С. 59; УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., С. 510; УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., С. 510; Хто є хто в Україні. К., С ; Хто є хто в Україні. К., С ; Хто є хто в Україні. К., С ; Хто є хто в Україні. К., С ; Шевченківські лауреати : Енциклопедичний довідник / Автор-упорядник Микола Лабінський. К.: Криниця, С Шевченківські лауреати : Енциклопедичний довідник / Автор-упорядник Микола Лабінський. К.: Криниця, С