Тарасові шляхи до 195 річчя від дня народження
Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини.. Його думи, його пісні, його полумяний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини.. Його думи, його пісні, його полумяний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів. Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів. Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати ІІІ відділення. Ні заслання і солдатчина - ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка. Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати ІІІ відділення. Ні заслання і солдатчина - ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка. Караюсь, мучуся... але не каюсь!- Караюсь, мучуся... але не каюсь!- писав він у вірші "О думи мої!". писав він у вірші "О думи мої!". Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця: Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця: Нікому я не продамся, Нікому я не продамся, В найми не наймуся. В найми не наймуся.
Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Нижче наведено свідоцтво, виявлене у фондах Центрального державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі.. Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Нижче наведено свідоцтво, виявлене у фондах Центрального державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі.. Свидетельство Свидетельство Дано сие в том, что академик Тарас Шевченко, 49 лет от роду, давно уже одержим органическим расстройством печени и сердца (vitium heparis et cordis) в последнее время развивалась водяная болезнь (hydrops), от которой он и умер сего 26 февраля. С.-Петербург, февраля 26 числа, 1861 года. Дано сие в том, что академик Тарас Шевченко, 49 лет от роду, давно уже одержим органическим расстройством печени и сердца (vitium heparis et cordis) в последнее время развивалась водяная болезнь (hydrops), от которой он и умер сего 26 февраля. С.-Петербург, февраля 26 числа, 1861 года. Подлинник подписал: Доктор Эдуард Бари. Подлинник подписал: Доктор Эдуард Бари. Нижче на свідоцтві - помітка олівцем: "47 лет от рождения" - поправка до віку Т. Г. Шевченка, помилково вказаного лікарем. Нижче на свідоцтві - помітка олівцем: "47 лет от рождения" - поправка до віку Т. Г. Шевченка, помилково вказаного лікарем. Дане медичне свідоцтво про останню хворобу поета. Сучасна медична наука дає можливість уточнити діагноз, встановлений у 1861 році лікарем Е. Я. Барі, і сформулювати його так: передсмертною хворобою Тараса Григоровича був органічний декомпенсований порок серця третього ступеня, цироз печінки і асцит. Смерть геіального народного поета була передчасною. Її зумовив і прискорив царизм. Дане медичне свідоцтво про останню хворобу поета. Сучасна медична наука дає можливість уточнити діагноз, встановлений у 1861 році лікарем Е. Я. Барі, і сформулювати його так: передсмертною хворобою Тараса Григоровича був органічний декомпенсований порок серця третього ступеня, цироз печінки і асцит. Смерть геіального народного поета була передчасною. Її зумовив і прискорив царизм.
Як відомо, Шевченко був сином селянина-кріпака і сам був кріпаком. Батько і мати великого поета передчаснопомерли від непосильної праці, нестатків і хвороб. Така ж доля чекала Тараса Шевченка. Залишившись в одинадцять років круглою сиротою, він рано зазнав непосильного тягару підневільної праці, відчув горе "бедного неулыбающегося мужика". Як відомо, Шевченко був сином селянина-кріпака і сам був кріпаком. Батько і мати великого поета передчаснопомерли від непосильної праці, нестатків і хвороб. Така ж доля чекала Тараса Шевченка. Залишившись в одинадцять років круглою сиротою, він рано зазнав непосильного тягару підневільної праці, відчув горе "бедного неулыбающегося мужика". Жив Шевченко у надзвичайно тяжких умовах, дуже бідував, часто голодував і хворів. Жив Шевченко у надзвичайно тяжких умовах, дуже бідував, часто голодував і хворів.
Навесні 1837 р. коли 23-річний Тарас як кріпак поміщика Енгельгарда працював у кімнатного живописця В. Ширяєва, він тяжко захворів. Земляк і приятель Шевченка - художник Сошенко зразу ж поклав Тараса, який пашів жаром, у ліжко і терміново викликав знайомого лікаря Жадовцева. Навесні 1837 р. коли 23-річний Тарас як кріпак поміщика Енгельгарда працював у кімнатного живописця В. Ширяєва, він тяжко захворів. Земляк і приятель Шевченка - художник Сошенко зразу ж поклав Тараса, який пашів жаром, у ліжко і терміново викликав знайомого лікаря Жадовцева.
Але і в лікарні не дешево коштувало лікування. Скупий Ширяєв не дав жодної копійки. Довелося друзям Тараса клопотатися перед Комітетом Товариства заохочення художників. З цього приводу у звіті Товариства від 30 травня 1837 року відмічалося: "Пансіонеру Алексєєву і учню Шевченку на ліки карбованців". Але і в лікарні не дешево коштувало лікування. Скупий Ширяєв не дав жодної копійки. Довелося друзям Тараса клопотатися перед Комітетом Товариства заохочення художників. З цього приводу у звіті Товариства від 30 травня 1837 року відмічалося: "Пансіонеру Алексєєву і учню Шевченку на ліки карбованців".
...Хвороба Шевченка почалася гострим гарячковим станом. В автобіографічній повісті "Художник" Тарас Григорович описує ці важкі дні.. Вісім діб Тарас був в безтямі, між життям і смертю. Друзі щоденно, а іноді і по кілька разів на день приходили до лікарні, щоб довідітися про стан Шевченка....Хвороба Шевченка почалася гострим гарячковим станом. В автобіографічній повісті "Художник" Тарас Григорович описує ці важкі дні.. Вісім діб Тарас був в безтямі, між життям і смертю. Друзі щоденно, а іноді і по кілька разів на день приходили до лікарні, щоб довідітися про стан Шевченка. Відомий російський художник Карл Брюллов постійно запитував у друзів Шевченка про стан хворого. Хороше лікування, дбайливий догляд і, як писав сам Шевченко, "молодое здоровье брало свое..... В какую-нибудь неделю после двухнедельной гарячки стал на ноги и ходил, придерживаясь за свою койку". Відомий російський художник Карл Брюллов постійно запитував у друзів Шевченка про стан хворого. Хороше лікування, дбайливий догляд і, як писав сам Шевченко, "молодое здоровье брало свое..... В какую-нибудь неделю после двухнедельной гарячки стал на ноги и ходил, придерживаясь за свою койку".
Восени 1839 року Шевченко знову тяжко захворів. Цього разу на тиф. Друг поета Ф. П. Пономарьов перевіз Тараса Григоровича до своєї кімнати, з антресолями, у будинок Академії мастецтв.. У цей самий час він написав олійними фарбами свій портрет Восени 1839 року Шевченко знову тяжко захворів. Цього разу на тиф. Друг поета Ф. П. Пономарьов перевіз Тараса Григоровича до своєї кімнати, з антресолями, у будинок Академії мастецтв.. У цей самий час він написав олійними фарбами свій портрет В 1840році був випущений «Кобзар». В 1840році був випущений «Кобзар».
Восени 1845 р. Шевченко в Переяславі тривалий час хворів на гарячку. Про це розповідає у своїх спогадах про Шевченка письменник і етнограф О. С. Чужбинський. Восени 1845 р. Шевченко в Переяславі тривалий час хворів на гарячку. Про це розповідає у своїх спогадах про Шевченка письменник і етнограф О. С. Чужбинський. Саме у цей період Тарас Григорович написав свій славнозвісний "Заповіт" Саме у цей період Тарас Григорович написав свій славнозвісний "Заповіт" Як умру, то поховайте Як умру, то поховайте Мене на могилі, Мене на могилі, Серед степу широкого, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як реве ревучий. Як понесе з України Як понесе з України У синєє море У синєє море Кров ворожу… отойді я Кров ворожу… отойді я І лани і гори І лани і гори Все покину, і полину Все покину, і полину До самого бога До самого бога Молитися... а до того Молитися... а до того Я не знаю бога. Я не знаю бога.
Незважаючи на тяжкі умови життя, на погіршення стану здоровя, Тарас Григорович не втрачав любові до життя, до малювання, до поезії. Особливо чутливий він був до сприйняття чудової української природи. Колоритні пейзажі рідної землі - "садок вишневий коло хати", могутній сивий Дніпро.. Все це глибоко хвилювало вразливого юнака і згодом ожило в його поезії. Незважаючи на тяжкі умови життя, на погіршення стану здоровя, Тарас Григорович не втрачав любові до життя, до малювання, до поезії. Особливо чутливий він був до сприйняття чудової української природи. Колоритні пейзажі рідної землі - "садок вишневий коло хати", могутній сивий Дніпро.. Все це глибоко хвилювало вразливого юнака і згодом ожило в його поезії. Шевченко ввібрав у себе усе багатство народних пісень та переказів. Шевченко ввібрав у себе усе багатство народних пісень та переказів.
Шевченко ввібрав у себе усе багатство народних пісень та переказів, і природно, що у його чарівних піснях бриніли такі ж мотиви, які створював сам народ. Шевченко ввібрав у себе усе багатство народних пісень та переказів, і природно, що у його чарівних піснях бриніли такі ж мотиви, які створював сам народ.
Поезія великого Кобзаря - це гімн любові до людства, гімн боротьби за свободу і світлу долю всіх пригноблених народів. Царський уряд, боючись сили полумяного Шевченкового слова, заслав поета у солдатчину, в далекі казахські степи.
Відбуваючи покарання, Шевченко служив у Орську, оточеному мертвим, тьмяним степом. Цар заслав поета назавжди. Микола Палкін Власною рукою дописав у вироку: "Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати". У випаленому сонцем Оренбурзькому степу, на похмурих берегах Аральського моря, на пустельному Кос-Аралі Тарас Шевченко згадував милу його серцю Україну: Відбуваючи покарання, Шевченко служив у Орську, оточеному мертвим, тьмяним степом. Цар заслав поета назавжди. Микола Палкін Власною рукою дописав у вироку: "Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати". У випаленому сонцем Оренбурзькому степу, на похмурих берегах Аральського моря, на пустельному Кос-Аралі Тарас Шевченко згадував милу його серцю Україну: Я так її, я так люблю Я так її, я так люблю Мою Україну убогу. Мою Україну убогу. У фортеці, яка здавалась йому "расскрытой могилой, готовой схоронить меня живим", поет звертався до своїх дум: У фортеці, яка здавалась йому "расскрытой могилой, готовой схоронить меня живим", поет звертався до своїх дум: Думи мої, думи мої, Думи мої, думи мої, Ви мої єдині. Ви мої єдині. Не кидайте хоч ви мене Не кидайте хоч ви мене При лихій годині. При лихій годині. Прилітайте, сизокрилі Прилітайте, сизокрилі Мої голубята. Мої голубята. Із-за Дніпра широкого Із-за Дніпра широкого У степ погуляти... У степ погуляти...
Безмірна туга за волею тяжко краяла сереце Шевченкові. Полумяний патріот України, він безмежно сумував за рідним краєм, таким прекрасним і таким знедоленим. Безмірна туга за волею тяжко краяла сереце Шевченкові. Полумяний патріот України, він безмежно сумував за рідним краєм, таким прекрасним і таким знедоленим. О доле моя! Моя країно! О доле моя! Моя країно! Коли я вирвусь з цієї пустині? Коли я вирвусь з цієї пустині? Восени 1847 р. у вогких казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм. У 1847 р., незабаром після ревматизму, Шевченко внаслідок поганого харчування захворів на цингу і був вміщений у лазарет. Він писав: "Спіткала мене цинга лютая. Так мені тепер тяжко, так тяжко..." Українські і російські друзі поета робили все можливе, щоб полегшити тяжку долю Тараса Шевченка, допомогабючи йому морально і матеріально, але здоровя поета з кожним днем все гіршало. Восени 1847 р. у вогких казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм. У 1847 р., незабаром після ревматизму, Шевченко внаслідок поганого харчування захворів на цингу і був вміщений у лазарет. Він писав: "Спіткала мене цинга лютая. Так мені тепер тяжко, так тяжко..." Українські і російські друзі поета робили все можливе, щоб полегшити тяжку долю Тараса Шевченка, допомогабючи йому морально і матеріально, але здоровя поета з кожним днем все гіршало.
У січні 1850 р. Шевченко пише в розпачі з Оренбурга поетові Василю Андрійовичу Жуковському: У січні 1850 р. Шевченко пише в розпачі з Оренбурга поетові Василю Андрійовичу Жуковському: "Я три года крепился, не осмеливался вас беспокоить, но мера моего крепления лопается.. Для меня необходима была бы перемена климата;.. а меня опять посылают на Сыр-Дарью... Для моего здоровья этот поход самый убийственный..." "Я три года крепился, не осмеливался вас беспокоить, но мера моего крепления лопается.. Для меня необходима была бы перемена климата;.. а меня опять посылают на Сыр-Дарью... Для моего здоровья этот поход самый убийственный..." Рядовому Тарасу Шевченку найсуворіше було заборонено писати й малювати.. Всупереч усьому у вигнанні він потай писав і малював і створив чимало поетичних творів, зробив багато малюнків, портретів. Рядовому Тарасу Шевченку найсуворіше було заборонено писати й малювати.. Всупереч усьому у вигнанні він потай писав і малював і створив чимало поетичних творів, зробив багато малюнків, портретів.
На Шевченка було зроблено донос, в результаті якого його під конвоєм відправляють у Новопетровське укріплення, на берег Каспійського моря. Сім років, які провів тут поет, були найстрашнішими роками у житті Шевченка. Вони цілком зламали його здороdя. На Шевченка було зроблено донос, в результаті якого його під конвоєм відправляють у Новопетровське укріплення, на берег Каспійського моря. Сім років, які провів тут поет, були найстрашнішими роками у житті Шевченка. Вони цілком зламали його здороdя. Суворі природні умови, віддаленість від культурних центрів країни, деспотизм і жорстокість офіцерства робили нестерпним життя засланого поета. Як про найбільше щастя, мріяв Тарас Григорович "...взглянуть разочек на добрых друзей моих, на Днепр, на Киев, на Украину". Суворі природні умови, віддаленість від культурних центрів країни, деспотизм і жорстокість офіцерства робили нестерпним життя засланого поета. Як про найбільше щастя, мріяв Тарас Григорович "...взглянуть разочек на добрых друзей моих, на Днепр, на Киев, на Украину".
Та незважаючи на хвилини відчаю і тяжкого суму, ніколи у поета не зникає бунтарський дух і ненависть до самодержавства - навпаки, у засланні зростали і міцніли революційні настрої поета: Та незважаючи на хвилини відчаю і тяжкого суму, ніколи у поета не зникає бунтарський дух і ненависть до самодержавства - навпаки, у засланні зростали і міцніли революційні настрої поета: Бодай кати їх постинали, Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських... Отих царів, катів людських... Помирає "коронований жандарм" Микола І. Майнула надія на визволення. Та марно! Новий Цар Олександр ІІ викреслює імя Шевченка із списку амністованих: Помирає "коронований жандарм" Микола І. Майнула надія на визволення. Та марно! Новий Цар Олександр ІІ викреслює імя Шевченка із списку амністованих: Великою була моральна стійкість і сила революційного духу поета. Коли у 1857 році Шевченка, немолоду вже, змучену засланням людину, було звільнено, він написав у своєму щоденнику: "Мне кажется, что я точно тот же, что были десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо". Великою була моральна стійкість і сила революційного духу поета. Коли у 1857 році Шевченка, немолоду вже, змучену засланням людину, було звільнено, він написав у своєму щоденнику: "Мне кажется, что я точно тот же, что были десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо".
Людина на десять років викреслена з життя, знову поверталася до своїх друзів міцною духом. Заслання і солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоровя поета, його фізичні сили були надламані. Людина на десять років викреслена з життя, знову поверталася до своїх друзів міцною духом. Заслання і солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоровя поета, його фізичні сили були надламані. Історик Микола Костомаров справедливо зауважив: "Під червону шапку взяли веселого, бадьорого душею, з густим русявим волоссям, а з-під цієї червоної шапки повернувся він з сивою бородою, зовсім лисою головою, з навіки втраченим здоровям".. Поетові тоді минуло лише 43 роки. Історик Микола Костомаров справедливо зауважив: "Під червону шапку взяли веселого, бадьорого душею, з густим русявим волоссям, а з-під цієї червоної шапки повернувся він з сивою бородою, зовсім лисою головою, з навіки втраченим здоровям".. Поетові тоді минуло лише 43 роки. Повертаючись після десятирічного заслання до Петербурга, Шевченко змушений був через хворобу на деякий час зупинитися в Москві Повертаючись після десятирічного заслання до Петербурга, Шевченко змушений був через хворобу на деякий час зупинитися в Москві
"Тараса Григоровича не можна було впізнати, і, лише придивившись, я впізнав його. Жовто-зелений, у зморшках, худий... Вбитий фізично і морально",- розповідав про свою зустріч з Т. Г. Шевченком навесні 1858 року в Москві Микита Савичев - "уральський козачина", як називав його поет. "Тараса Григоровича не можна було впізнати, і, лише придивившись, я впізнав його. Жовто-зелений, у зморшках, худий... Вбитий фізично і морально",- розповідав про свою зустріч з Т. Г. Шевченком навесні 1858 року в Москві Микита Савичев - "уральський козачина", як називав його поет. 18 березня Тарас Григорович записав у "Журналі": "В 8 часов вечера громоносный локомотив свистнул и остановился в Петербурге". Захоплено зустріли Т. Г. Шевченка представники передової інтелігенції столиці. 18 березня Тарас Григорович записав у "Журналі": "В 8 часов вечера громоносный локомотив свистнул и остановился в Петербурге". Захоплено зустріли Т. Г. Шевченка представники передової інтелігенції столиці. Героїчне життя великого Кобзаря, його велика моральна сила, непохитлива воля борця, його волелюбна поезія були близькі й дорогі російським революційним демократам. Героїчне життя великого Кобзаря, його велика моральна сила, непохитлива воля борця, його волелюбна поезія були близькі й дорогі російським революційним демократам....Добра не жди,...Добра не жди, Не жди сподіваної волі - Не жди сподіваної волі - Вона заснула: цар Микола Вона заснула: цар Микола Її приспав. А щоб збудить Її приспав. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром Хиренну волю, треба миром Громадою обух сталить; Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру - Та добре вигострить сокиру - Та й заходиться вже будить. Та й заходиться вже будить.
Поезія Тараса Шевченка була могутньою і грізною зброєю в бойовому арсеналі народу, вона кликала маси на боротьбу, вселяла смертельний страх у ворогів вставайте К Кайдани порвіте І І вражою злою кровю В Волю окропіте. Ці рядки знаменитого Шевченкового "Заповіту" запалювали народ, загартовували його волю до боротьби, зміцнювали віру в краще майбутнє.. У безсмертній поезаї великого Кобзаря, яка то полумяніла гнівом, то іскрилася бадьорістю, завжди і незмінно звучала віра у світле прийдешнє народу. Шевченко твердо вірив, що пригноблені розірвуть кайдани, в які вони закуті, скинуть ярмо кріпацтва і самодержавства, зєднаються в єдину вільну й дружню сімю і в цьому світі рага не буде, супостата, А А буде син, і буде мати, І І будуть люди на землі.
Художник Віктор Васильович Ковальов, згадуючи своє враження від зустрічі з Т. Г. Шевченком у 1859 році, з глибоким болем писав: "Я був вражений різкою зміною його зовнішньоого вигляду. Це не бум колишній широкоплечий, кремезний, з густим волоссям на голові, в сірому сюртуку, яким я його знав раніше; преді мною була зовсім схудла, лиса людина, без кровинки на лиці;руки її просвічувались так, що видно було наскрізь (!) кістки і жили… Я мало не заплакав". Художник Віктор Васильович Ковальов, згадуючи своє враження від зустрічі з Т. Г. Шевченком у 1859 році, з глибоким болем писав: "Я був вражений різкою зміною його зовнішньоого вигляду. Це не бум колишній широкоплечий, кремезний, з густим волоссям на голові, в сірому сюртуку, яким я його знав раніше; преді мною була зовсім схудла, лиса людина, без кровинки на лиці;руки її просвічувались так, що видно було наскрізь (!) кістки і жили… Я мало не заплакав".
"Погано я зустрів оцей новий поганий рік. Другий тиждень не вихожу з хати: чхаю та кашляю, аж обсіло". Сили поета слабли, здоровя з кожним днем все гіршало Відчуваючи близький кінець, поет писав 14 лютогого свій останній передсмертний вірш "Чи не покажуть нам, небого" - звернення до Музи з дружніми прощальними словами, сповненими безмірної душевної туги. Поет висловлював ще якусь надію, що лікарі допоможуть йому подолати смерть, яка уже заглядала у вічі.
"З кожним днем поет фізично слабнув, згасав. В ніч з 24 на 25 лютого У Шевченка був тяжкий серцевий приступ. "За словами Тараса Григоровича, в нього почався страшенний, пекучий біль у грудях, який не давав йому лягти",- згадував О. Лазаревський. "З кожним днем поет фізично слабнув, згасав. В ніч з 24 на 25 лютого У Шевченка був тяжкий серцевий приступ. "За словами Тараса Григоровича, в нього почався страшенний, пекучий біль у грудях, який не давав йому лягти",- згадував О. Лазаревський. 25 лютого - це був день народження поета - першим його відвідав вірний, випробуваний друг Михайлор Лазаревський і застав його у страшенних муках. Він сидів на ліжку і напружено дихав. "Напиши брату Вапрфоломею,- сказав він Лазаревському,- що мені дуже недобре". 25 лютого - це був день народження поета - першим його відвідав вірний, випробуваний друг Михайлор Лазаревський і застав його у страшенних муках. Він сидів на ліжку і напружено дихав. "Напиши брату Вапрфоломею,- сказав він Лазаревському,- що мені дуже недобре".. Поет вмирав. В його грудях клекотіло, як у кратері згасаючого вулкана. Часом здавалося, що вже кінець, а через якусь мить хворий знову підводив важкі повіки, і з грудей виривався глухий стогін. Поет вмирав. В його грудях клекотіло, як у кратері згасаючого вулкана. Часом здавалося, що вже кінець, а через якусь мить хворий знову підводив важкі повіки, і з грудей виривався глухий стогін. Це сталося о 5-й годині 30 хвилин ранку 26 лютого за старим стилем, або 10 березня - за новим. Це сталося о 5-й годині 30 хвилин ранку 26 лютого за старим стилем, або 10 березня - за новим. Смерть геніального поета, полумяного борця за волю і щастя людей викликала глибокий сум народу, пекучим болем відгукнувся у серцях мільйонів трударів. Смерть геніального поета, полумяного борця за волю і щастя людей викликала глибокий сум народу, пекучим болем відгукнувся у серцях мільйонів трударів.
Ховали Шевченка на Смоленському кладовищі. За труною йшли його численні друзі і знайомі. Все його життя було низкою випробувань; ледве під кінець йому усміхнулося щастя: він бачив початок тієї суспільної справи, до якої линув всією душею Ховали Шевченка на Смоленському кладовищі. За труною йшли його численні друзі і знайомі. Все його життя було низкою випробувань; ледве під кінець йому усміхнулося щастя: він бачив початок тієї суспільної справи, до якої линув всією душею Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертні могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї батьківщини, до свого народу. Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертні могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї батьківщини, до свого народу.
Засуджуючи царський режим, який занапастив життя великого поета, М. О. Некрасов у своєму вірші "На смерть Шевченко" писав: Засуджуючи царський режим, який занапастив життя великого поета, М. О. Некрасов у своєму вірші "На смерть Шевченко" писав: Всё он изведал: тюрьму петербургскую, Всё он изведал: тюрьму петербургскую, Справки, доносы, жандармов любезности, Справки, доносы, жандармов любезности, Всё - и раздольную степь Оренбургскую, Всё - и раздольную степь Оренбургскую, И её крепость... В нужде, в неизвестности И её крепость... В нужде, в неизвестности Там, оскорбляемый каждой невеждою, Там, оскорбляемый каждой невеждою, Жил он солдатом с солдатами жалкими, Жил он солдатом с солдатами жалкими, Мог умереть он, конечно, под палками, Мог умереть он, конечно, под палками, Может и жил-то он этой надеждою. Может и жил-то он этой надеждою.
Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Но-виченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря». Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Но-виченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря». Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами. Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами.
Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо. Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо.
Тарас... Просторо в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Нас просто не існує без нього: Україна це Шевченко, Шевченко це Україна. Уявити себе без Шевченка все одно, що без неба над головою. Він вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Тарас... Просторо в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Нас просто не існує без нього: Україна це Шевченко, Шевченко це Україна. Уявити себе без Шевченка все одно, що без неба над головою. Він вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Іншої такої могили на Україні нема, нема такої могили на всій планеті. Вона немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасає ніколи. Іншої такої могили на Україні нема, нема такої могили на всій планеті. Вона немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасає ніколи.