Лірика вагантів

Ваганти (голіарди) лат. vagantes – мандрівники, бродячі люди; старофранцузьке goliard – блазень – мандрівні ченці, студенти Західної Європи XI-XIV ст. Автори вільнолюбної, життєлюбної, далекої від аскетичних церковних ідеалів, часто сатиричної лірики. Вони сміливіше стали на шлях світської літератури, зважувалися навіть пародіювати канонічні тексти та церковні ритуали. В Україні за доби бароко подібну роль виконували мандрівні дяки. Дорожні нотатки вагантів Середньовічна Європа

Вагантами у Середньовіччі називали мандрівних священників, які не мали своєї парафії; збіглих ченців, попів-розтриг, котрі через одруження або пияцтво втратили свій сан. У пошуках кращої долі вони мандрували дорогами Європи, заробляючи на життя складанням віршів та пісень переважно життє- радісного та сатиричного характеру. Згодом їх ряди поповнилися мандрівними студентами.

У XI-XII ст. зросла потреба в освічених людях, яких готували спочатку в соборних школах, а потім в світських школах і університетах. Школярі і студенти були народом непосидючим і з метою удосконалення знань мандрували з міста у місто. Вони віддавалися усім радощам світського життя, що непокоїло духовну і світську владу. Радощі і прикрощі свого вільного життя висловлювали у віршах і піснях, написаних латиною. Саме у цьому середовищі склалася своєрідна поезія, розквіт якої припадає на XII-XIII ст. Найбільшим здобутком вагантів була збірка Кембриджських пісень (поч. XI ст.); збірка латинських віршівCarmina burana ( Буранські пісні), складена в Баварії у XII ст., яка була видана у 1847 р. Шлемелем.

Коли спів почується "Йдіть у світ безкраїй!", То ченці збираються, Клірик поспішає, І левіт про Біблію Тут же забуває - В орден всі вливаються, Що життя спасає. Вірш Орден вагантів

Анонімність поезії вагантів Поезія вагантів зазвичай анонімна. Цьому сприяли умови вагантського середовища. Мандрівна маса письменних, добре освічених людей, що володіла латиною і вмінням складати вірші, відчувала себе відокремленим кланом – вільним братством освічених людей. Будь-які вірші, що відповідали інтересам, настроям і смакам вагантів, ставали загальним надбанням, і кожен міг доповнити, змінити їх, створюючи нові варіанти. Все ж збереглося серед анонімних кілька імен вагантів: Гугон на призвісько Примас Орлеанський (сер. XII ст.), вагант на прізвисько Архіпіїт Кельнський (сер. XII ст.), Вальтер Шатільонський (друга половина XII – початок XIII ст.) та деякі інші. Ваганти

Особливості поезії Поезія вагантів спиралася на досвід релігійної лірики, античну традицію (поезія Овідія, Горація, Ювенала) та на народну поезію. Ваганти внесли свою долю новаторства у розвиток європейської поезії. Вони широко вводили риму, що надавало їхнім віршам витонченості. Охоче наслідували пісенні і танцювальні народні традиції. Їхній стиль вирізняється багатством відтінків – від ніжності, юної свіжості до бурсацької зухвалості, грубості. Найвідоміші пісні вагантів: Орден вагантів, Гаудеамус, Прощання зі Швабією, Різдвяна пісня школярів, Безтурботна пісня.

Тематика поезії Тематика поезії вагантів різноманітна. - Хвалебні словолословя на замовлення високопоставлених осіб. - Відгуки на політичні події. - Віршовані заклики до хрестових походів. - Релігійні пісні і гімни. - Уславлення Венери, Бахуса, Флори, яких вважали символами земних радощів, веселих розваг. - Самопародіювання, гіркота безпритульного життя. У ліриці вагантів провідними були теми кохання і викривальної сатири.