Літературний процес х років

Василь Еллан-Блакитний ( ) Видатний український поет-модерніст, публіцист, сатирик, видавець, керівник літературної організації Гарт. Заснував і редагував журнали Всесвіт, Червоний перець. За часів Центральноі Ради потрапив до Лукянівської вязниці за антиурядове звернення До робітників і селян України.

Удари молота Удари молота і серця – І перебої…і провал… Але ізнову розіллється Вогнем гартований хорал: Муром затято обрій. Вдарте з розгону: р-раз… Ми – тільки перші хоробрі, Мільйон підпирає нас. Ми – тільки крешемо іскри, Спалахують мільярди ми, Розпанахають ковані вістря Стару запону пітьми.

Володимир Свідзинський ( ) Український поет, перекладач. Спирався на традиції української та світової класики. Захищав самодостатність мистецтва слова, сповідував естетичні, а не політизовані гасла пролетарських поетів. 27 вересня 1941 року був заарештований за антирадянську агітацію. Був спалений більшовиками у клуні з десятками інших людей під час евакуації.

Бистрий день упав за гай далекий. Вирізьбив верхівки яворів. Одкотився денний клекіт До горицвіту зорі. Я один на темнім попелищі. Никне гай у скровленій імлі. Чорний велет чимраз вище й вище Витягає тулуб з-під землі.

Гео Шкурупій ( ) Поет, прозаїк, журналіст, талановитий майстер футуристичних поезій. Творив і в річищі неоромантизму. За поему Зима 1930 року, у якій засудив насильницьку колективізацію і початок геноциду проти українського народу, 1934 року був заарештований і розстріляний 1937 року на Соловках.

Море I Хай в морі ніч…Хай шторм гуде… Хай тьма мішається з водою! Горами хвилі хай несе у вічі чорною марою… У безвість лине корабель, - набридло те, що було вчора, - в пітьмі встають кордони скель і гриви спіненого моря… Розхристана, нервова муть у недосяжне бє склепіння; незнана у безоднях путь і десь далека Україна… О море! Нескінченна даль!.. Колиска бурь і урагана, землі кісток одвічний праль Та буйних мрій омана…

Дмитро Загул ( ) Видатний поет, перекладач, літературний критик. Належав до київської групи символістів Музагет року, як члена літорганізації Західна Україна, його було звинувачено в націоналізмі і засуджено до 10 років концтаборів. На важких роботах фізично ослаб і помер від паралічу серця влітку 1944 року на Колимі.

Деколи… Деколи хочеться серцю Квіткою бути пахучою, Деколи хочеться в небі Зіркою стати горючою. Деколи хочеться серцю Стати терном чи кропивою, Хочеться впасти на землю Раптом потопою-зливою.

Михайло Драй-Хмара ( ) Поет і перекладач, славіст, історик літератури. Належав до групи неокласиків. 21 березня 1933 року поета заарештували та звинуватили в приналежності до конттреволюційної організації у Камянецькому університеті. 11 травня 1933 року його випустили. 5 вересня 1935 року Драй- Хмару кинули до Лукянівськой вязниці як терориста.

На горі… На горі розцвітає яблуня, Розцвітає білим шатром. Вітер їй: - Стережись на зваблювання, На чари твої – буруном! А вже небо в квітчастих паволоках: Хмарна галич біду пасе. Ой, ярує вітер в червоних тавологах: Як зірветься – ввесь цвіт знесе!

Микола Зеров ( ) Лідер неокласиків, талановитий поет і перекладач, літературознавець і критик, своїми творами підніс українську літературу до світових вершин. У квітні 1935 року за звинуваченням в терористичній діяльності Зерова було заарештовано року був розстріляний на Соловках.

Творча тиша О! Нас давно не видно на кону. Закохані у тишину робітні, Ми стали скромні, стали непомітні, Скупі на жест і мову запальну. Але не кидаймо свого клену! Тим давнім дням борні і кроволитні: Болото в березні, гроза у квітні – Все має час і пору уставну. А по весні приходить гоже літо, Як хилиться і наливає жито, І спокій сходить з темно-сірих бань. Тоді працюй без крику і зупинок, Хай осторонь од бур і хвилювань Скиртами твій підноситься ужинок.

Михайль Семенко ( ) Поет-футурист, невтомний організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань, зокрема модерного журналу Нова генерація. 26 квітня 1937 року поета заарештували за активну контрреволюційну діяльність. 23 жовтня 1937 року його розстріляли.

Асфальт Спека не можна дихать Давить горло асфальт Все те ж стареньке лихо Охрим мій альт І я загубив упевненість Я загубив грунт Омагазинив свою зверненість І попрохав фініків фунт.

Євген Плужник ( ) Визначний митець доби національного відродження. Творив у річищі поетики експресіонізму та імпресіонізму. Належав до літературного угруповання Аспис, Ланка (згодом – МАРС). Був репресований, помер від сухот 1936 року на Соловках.

Ніч…а човен – як срібний птах!.. (Що слова, коли серце повне!) …Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне! І над нами й під нами горять світи… І внизу, і вгорі глибини… О, який же прекрасний ти, Світе єдиний!

Леонід Мосендз ( ) Талановитий поет, прозаїк, публіцист і вчений, який досліджував таємниці важкої води. Це поет- інтелектуаліст, плекав філософську лірику, класичні форми, порушуючи вічні питання життя і смерті, природи і людини, її духу, сили волі й безсмертя.

Осіння ніч… Коротка, як і влітку… - Ніщо не вдієш, дівчино, прощай! - Я буду ждать. Повернешся ти швидко? - Я буду вірною!.. Не забувай!.. Був ясний ранок. Злотом старовинним прозорився напроти сходу ліс. Усе здавалось довіку незмінним, як ти сама в спижевій рямці кіс… Та я через далеке і прадавнє минув межу твоїх здоганних меж! Чи ж ще ти Пенельопо – Ярославно, снуєш безплідність килимних мереж?

Олег Ольжич ( ) Олег Олександрович Кандиба (псевд. Ольжич). Талановитий представник Празької школи поетів. Один із керівників відділу ОУН в Україні. Поет- інтелектуаліст, розробляв історіософську проблематику, свої поетичні візії будував на основі образів словянської праісторії,античної Греції і Риму, оспівував золотий вік людства. Закатований гестапівцями у концтаборі Заксенгаузен у червні 1944 року.

Яблуня на горі Над кручею, за садом, на горі Розквітла яблуня. Іди, тебе немає. Здалека злото котять дзвонарі, І вітер тихо квіти коліває. Тебе немає. На траві прибитій Не буде видко сліду ні на мить, Як станеш ти угледіти крізь віти Густу, глибоку і мяку блакить.

Олена Теліга ( ) Олена Іванівна Шовгенів (у заміжжі Теліга). Поетеса і революціонерка. У роки Другої світової війни працювала в українському русі Опору в Києві, очолила Спілку письменників України, редагувала український журнал Літаври. За стилем – неоромантик. Збагатила українську лірику ніжними й вольовими мотивами. У лютому 1942 року Олену Телігу та її чоловіка гестапівці розстріляли в Бабиному Яру.

Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом. Не студить вітер уст – зігрівся коло них. І радісно моїм тонким, рухливим пальцям Торкатись інших рук і квітів весняних, Любов – лише тобі. А це її уламки, Це через край вино! В повітря квіт дерев! Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки Закритої душі і рамку цю дере! Щоб зайвину свою розсипати перлисто: Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх. Ось так приходить мент, коли тяжке намисто Перлинами летить до випадкових ніг.

Оксана Лятуринська ( ) Талановитий художник, скульптор, поетеса року емігрувала до Чехо- Словаччини. Належить до елітних поетів Празької школи. Майстер витонченого образу й ліричної мініатюри, в якій психологічно тонко відбиває світ почуттів ліричної героїні – духовно багатої людини.

Поглянеш за поріг: скудовчені каштани. Їх лист лапатий впав і ліг, то знов летить, то раптом стане. Відкритий звід алей. І простір рве і ранить. О, скільки ж то відчинених дверей в далекий світ шляхів незнаних! Зірвавсь дитячий змій, немов…немов сама я. Він он, де тоне погляд мій, де ластівок зникає зграя.

Юрій Липа ( ) Поет і прозаїк, драматург і літературний критик, публіцист і філософ. Належав до варшавського літературного угруповання Танк. Як і поети Празької школи, звертався до теми втраченої України, історіософських мотивів. За стилем – неоромантик. Його поезіям притаманні вольові, закличні інтонації, їх пафос спрямований проти рабського животіння людини. Як лікар УПА загинув на Львівщині від рук НКВС 1944 року.

Людська душа, як дерево гіллясте, Як дерево гіллясте при дорозі. Із вихором дорожнім прилітають І осідають біси на деревах. В гущавині привітній і зеленій Побачиш – блисне з ізмарагду око Або, обважнене надміром бісів, І жовкне, й гнеться дерево до долу. Ідеш задуманий в алеї душ людській І оглядаєш ці гримаси й вихиляси; Бо ж то так рідко струнчиться і квітне Душа, як дерево, очищена громами…

Євген Маланюк ( ) Один із найвидатніших митців ХХ століття, чільний представник Празької школи поетів. Належав до літературного угруповання Танк, редагував журнал Ми. Після Другої світової війни емігрував до США. У творах органічно поєднав традиції української та світової поезії з модернізмом доби, творив мистецьки неперевершену лірику, наповнену глибоким філософським змістом, став імператором залізних строф.

Закарпаття Хати мої, хати, низенькі, бідні й рідні В тонкім мереживі зазеленілих віт! Тут ще чорніш кількастолітні злидні Підкреслює карпатський краєвид. Корчма й нотар. А хліба – ні кавалка, І світить ребрами замурзана марга. Під мовчанку села балака тільки балка – То Турія – по ріні – наріка. Сини ростуть – неплодні самосії, Доньки, як цвіт – на наймички роздай, Бо над імям – гнила мара Росії, Щоб ти не був землі своїй ґазда.