Чого боїться дитина? Зміст дитячих страхів Страх завдати батькам неприємності, прикро вразити їх Страх, що в сімї не буде грошей З батьками, з близькими щось трапиться Магічні страхи (погані прикмети, гороскоп) Страх космічних катастроф, НЛО тощо (Прокинусь – і вже нічого нема) Страх фізичного насилля, фізичної травми, нещасного випадку Фантастичні страхи, страшні сни, страх темряви Відчуття безпорадності, незахищеності, особистої безпорадності (все буде погано, ніхто не допоможе, я маленький і слабкий) Медичні страхи Фантастичні страхи, страшні сни, страх темряви Страх покарань Процес адаптапції до школи є важливим етапом для успішного становлення і розвитку в дитини її творчих здібностей. У цій важливій справі велику роль можуть відіграти батьки, а саме їхнє розуміння дитячих проблем, ускладнень, труднощів. Батькам потрібно розібратися в дитячих страхах, неврозах, темпераменті дитини.

Як допомогти дитині? І Дати їй можливість зрозуміти природу свого страху. Навчити не соромитися своїх страхів, не заганяти їх всередину. ІІ Допомогти їй розібратися в причині страху, знайти шлях до подолання його. Дитина має повірити, що вона сама може перемогти страх, зможе активізувати себе для діяльності. ІІІ Треба допомогти дитині в самопізнанні, виробленні впевненості у своїх силах. Цьому сприяють особисті комунікаційні стосунки школяра в класі, що допомагають йому досягти гармонії в особистісному і соціальному плані Багато дітей живе в атмосфері емоційних негараздів, емоційної напруги. Відносини у родині є основним джерелом тривожності у молодших школярів, а одним з найбільш розповсюджених страхів є страх засмутити батьків.

Діти бояться невідомості! На казковій планеті жила собі дівчинка (чи хлопчик) Дзетта. У повітрі на цій планеті літали смішинки, веселинки, турботки, печалинки. І настрій дівчинки залежав від того, хто на неї сідав – вона то сміялась, то раділа, то засмучувалася. Інколи на цій планеті зявлялися різні шкідники – бактерії, інфекції, і коли вони сідали на дівчинку, вона починала хворіти. Але на цій планеті був чарівник – людина в білому халаті, якого всі називали лікар. Він міг розрізняти всіх шкідників і визначати, який з них сів на дівчинку і як його відігнати. Деякі інфекції боялися таблеток, інші – ліків у ампулах, треті – гірчичників, четверті – мікстури у пляшечці. І тільки лікар-чарівник знав, як впоратися з інфекціями, що принесли хворобу. Якось на Дзетту сіла гидка і потворна інфекція. Дівчинка занедужала, стала вередливою і неслухняною. І тоді мама повела її до лікаря- чарівника. Насамперед лікар почав шукати, де ховається інфекція. Попросив відкрити рота і заглянув у горло, потім став слухати трубочкою, чи не ховається інфекція у легенях. Навіть попросив лягти на кушетку й пошукав її у животику. І звісно ж, знайшов! Недарма ж він чарівник. Виписав ліки і попросив прийти ще раз. Дзетта приймала ліки, як сказав лікар, і страшна інфекція загинула. Дівчинка швидко одужала і знову прекрасно жила серед смішинок, веселинок і цікавинок. Діти завжди хвилюються перед візитом до лікаря. Незалежно від мети візиту – звичайний огляд, хвороба, процедури, діти в більшості випадків переживають і негативно ставляться до нього. Цей момент потребує підвищеної уваги і піклування з боку батьків.

Батьки можуть, якщо не позбутися повністю то хоча б допомогти дитині справитись з страхами: Як допомогти дитині? 1.Необхідно зробити будь-яке зусилля, щоб покращити відносини з дитиною. Дорослим необхідно поменшувати свої вимоги до дитини, рідше карати її і менше звертати увагу на ворожість, яку вони час від часу проявляють. 2.Необхідно прагнути заспокоїти дитину, вернути їй душевну рівновагу. Наукові пояснення, висміювання і жарти з приводу страху неумісні і взагалі недопустимі. 3.Перш за все дорослі повинні з повагою віднестися до страху дитини, або вести себе так, ніби в страсі дитини немає нічого дивного. Дитина потребує того, щоб всі її страхи признавались, приймались, поважались. Тільки тоді, коли вони розглядаються відкрито, дитина може набути сили, що достатня для взаємодії з навколишнім світом, що час від час лякає її. 4.З дітьми необхідно говорити про страхи, слово страх не повинно бути табу. Оскільки деякі з страхів виникають в результаті помилкових уявлень, інші мають за основу реальні ситуації або зявляються внаслідок нерівного положення дитини в сімї, групі ровесників. 5.Можна розповісти дитині, що самі батьки, або хтось з спільних знайомих пережили такий ж самий. 6. Одним із ефективних засобів у подоланні страхів є

Про зайчика Пушка, який вмів добре бігати Жив собі зайчик Пушок. Він ще був не великим зайчиком, тому дуже любив пустувати, гратися, бігати і скакати. А ще у зайчика була подружка – білочка Родзинка ( оченята у неї такі були, наче родзинки). Пушок та Родзинка дуже любили гратися вдвох, особливо – бігати і скакати. Бувало, зайчик по доріжці скаче, а білочка – по гілках дерев. Прибіжіть хтось перший і гукає : А я вже тут!. Той, хто не встиг, доганяє і собі: І я вже тут! Зайчику дуже подобалося бігати і тому він думав, що бігає дуже добре. Якось лісові звірята - приятелі Пушка та Родзинки – вирішили влаштувати змагання. Треба було проскакати доріжкою, обережно пройти по стовбуру-місточку через струмок і пробігти швидко-швидко до краю галявини до прапорця. Вхопити свого прапорця і поставити у дупло дерева. Хто першим зробив – той і виграв. Зайчик дуже сподівався виграти: бігав же він добре. Зранку зібралися звірята: зайчик Пушок, білочка Родзинка, вовчик Сірко та барсучок Смугастик. Попросили вони тітоньку сову Софію крилом махнути, щоб почати змагання. Вишикувались, сова крилом змахнула і звірята почали змагатися. Скакати добре виходило у білочки, зайчика та вовчика, а от барсучку заважало черевце і він відстав. Через місточок першою перебігла білочка: їй по деревах і звично і зручно. Пушкові та Сіркові довелося повільно переходити, тому галявини вони дісталися разом і одночасно почали бігти. Швидко бігли зайчик і вовчик. От уже і Родзинку перегнали. Хто ж першим прапорця схопить? Пушок дуже старався бігти, дуже поспішав, але Сірко все ж його випередив, хоча і не набагато. Він схопив свого прапорця і встромив у дупло. А от зайчик… Він так засмутився, що прибіг гірше вовчика, що навіть свого прапорця не взяв. Сів під деревом і заплакав. Уже і білочка прибігла, і барсучок Смугастик (він вже не біг, а просто йшов, бо втомився), а Пушок все плакав. Підлетіла до них сова Софія. - І чого це ти, зайчику, так засмутився ? - Бігаю я погано, а думав, що до-о-бре… - плакав зайчик. -Так, – погодилася сова. – Але ж ти лише сьогодні біг гірше від Сірка. ЛИШЕ СЬОГОДНІ ! - Так ! Так! – підхопили звірята. - Ти добре біг, – сказав вовчик. – Мені важко тебе було обігнати. Пушок подивився на друзів "мокрими очима", зітхнув і не дуже весело посміхнувся. - А хочеш разом тренуватися? – раптом запропонував Вовчик. Так! – аж "посвітлішав" Пушок. Я теж хочу з вами, - соромязливо сказав Смугастик. Ідея! Давайте завтра тут всі і зустрінемося! – підскочила Родзинка. Звірята розійшлися по домівках. Питання для обговорення: - Як ви вважаєте, зайчик справді погано бігає? - Чому? - Які б слова ви сказали зайчику, якби він був поряд? Переживання програшу, розчарування у собі