Черкаська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів 30 Вчитель світової літератури вищої категорії Смірнова Ірина Володимирівна

У цьому житті я трохи бачила, Тільки співала і чекала... А.Ахматова

В. Шершеневич, С. Єсенін, А. Марієнгоф. В. Маяковський, В. Хлєбников, Б. Пастернак, М. Асєєв, С. Бобров, І. Сєверянін. М. Гумільов, С. Городецький, М. Кузмін, Анна Ахматова, Інокентій Анненський, Осип Мандельштам, Г. Іванов. В. Брюсов, Д. Мережковський, 3. Гіппіус, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, А. Бєлий, О. Блок, С. Соловйов.

Народилася 11 червня 1889 р. на Одещині, Великий Фонтан в сім'ї потомственого дворянина.

1890 родина переїхала з Одеси до Царського Села, де навчалась в Царськосільскій гімназії в роках навчалась у Київській Фундуклеївській жіночій гімназії, по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі. Перший вірш опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, узяла прізвище прабабці з материнської лінії.

25 квітня 1910 вийшла заміж за російського поета Миколу Гумільова. Того ж року відвідала Париж, потім Італію. Дебютувала в літературі збіркою поезій «Вечір», проте славу поетесі принесла книга «Чотки» (1914) в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев майбутній історик, археолог, сходознавець, поет, перекладач.

Довкола жовтий вечір ліг, Тремтить квітнева прохолода. Ти запізнивсь на стільки літ, Та радість буде там, де згода. Присядь до мене ближче ти, I подивись веселим оком: Блакитні зошита листки - Віршів моїх дитячі спроби. Пробач, що сумно так жила I сонце бачила несміло. Пробач, пробач, що багатьма Я багатьма переболіла. Поезія втрат ранньої Ахматової

Жовтневу революцію більшовиків Ахматова не прийняла, але Росію не покинула року був розстріляний її чоловік Микола Гумільов, звинувачений у контрреволюційній змові, а пізніше був двічі ув'язнений її єдиний син. Трагедії особистого життя поетеси не зупиняли її активної творчої діяльності. У 20-ті роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її як дослідницю цікавили життя та творчість Олександра Пушкіна, якому присвятила, зокрема, есе «Загибель Пушкіна».

Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткій цензурній правці і з 1923 до 1934 року Анна Ахматова практично не друкувалась. Збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, аж ніяк не можна в повній мірі назвати авторськими року поетеса зазнала нищівної критики з боку лідерів тоталітарного радянського режиму (відома постанова про ленінградські журнали А. Жданова). Позбавлена можливості друкуватися, а отже мати засоби для існування, Ахматова займалася перекладами класичної китайської, індійської, західноєвропейської поезії побачила світ її 22-річна праця «Поема без героя». Основні збірки поезій Ахматової: «Подорожник», « Anno Domini», « Б i г часу», «Реквієм».

У трагічні і роки Ахматова розділила долю багатьох своїх співвітчизників, переживши арешт сина, чоловіка, загибель друзів, своє відлучення від літератури партійною постановою 1946 р.

Дав мені юнь Ти сутужную... Дав мені юнь Ти сутужную... Був ти нещедрим у ніжності. Був ти нещедрим у ніжності. Скільки журби, далебі! Скільки журби, далебі! Як же багатством у бідності Як же багатством у бідності Душу зігріти Тобі? Душу зігріти Тобі? Пісню слави лесливую Пісню слави лесливую Нам доля співа сліпа. Нам доля співа сліпа. Господи! Та ж недбайлива я, Господи! Та ж недбайлива я, Твоя рабиня скупа. Твоя рабиня скупа. Ні прутиком, ні трояндою Ні прутиком, ні трояндою Не буду в садах Отця. Не буду в садах Отця. Я від кожної тріски падаю, Я від кожної тріски падаю, Здригаюся від слівця. Здригаюся від слівця.

Історія створення Перші нариси " Реквієму" відносяться до 1934 року. Спочатку Ахматова планувала створити ліричний цикл, який через деякий час був перейменований в поему. Найплідніше вона працювала над поемою в роках і повернулася до неї пізніше, в 1960-і роки. Ахматова спалювала рукописи " Реквієму" після того, як прочитувала людям, яким довіряла(зокрема, Лідії Чуковской). Поема існувала лише в пам'яті найближчих осіб, що заучували строфи з неї напам'ять.

Замість передмови до поєми Ахматова писала: В страшные годы ежовщины я провела семнадцать месяцев в тюремных очередях в Ленинграде. У 1935р. Було зарештовано її сина Лева Гумільова заантирадянську діяльність. У 1939р. Це відбулося вдруге. Вирок – 10 років таборів. Ахматова пережила довгі роки відчаю і страху. І тому таких людей були мільйони. Тому поема Реквієм про пережите страждання, яку вона пообіцяла написати одній із таких стомільйонних жінок с голубыми губами, є голосом цілого народу.

В образі матері Ахматова відобразила внутрішню еволюцію її душі. Ця еволюція набула форми переживання хресного шляху матері, яка супроводжує сина в його стражданнях: Как крестный ход, идут часы Страстной Недели… Б огоматір

Початок поеми сприймається у категоріях пекла. Тут мотиви страждання, сатани, полону, смерті, осудження. Але найважливішу роль у художній концепції поеми відіграє плач Христа за Єрусалимом: Нет и не под чуждым небосводом, И не под защитой чуждых крыл… И упало каменное слово На мою ещё живую грудь… П екло

Х рест Как трёхсотая, с передачею, Под Крестами будешь стоять. Недаремно слово «Кресты», яке має на увазі хрестоподібно побудовану ленінградську в`язницю, символічно виділено автором великою літерою. Мати завдяки своєму кровному зв`язку із Сином, немовби розпинається разом із Ним. У результаті, як зазначає Артур Хейт, серед тих, хто стоїть біля Хреста, ми бачимо Матір, яка дійшла після всіх страждань такого розуміння божественного замислу, що нам, простим смертним, на неї й поглянути не можна.

Г олуб В епілозі поеми, як і в Біблії присутній образ голуба - символ надії на щасливе майбутнє.,походить від біблійної історії про потоп і є вісником Божого прощення і початку життя з миром.У цьому смислі характерний перегук даного образу з образом води-покарання на початку твору(«Не течет великая река»),що створює своєрідну кільцеву композицію.

Паралелі з « Реквіємом » Моцарта Слово «Реквієм» походить від перших слів латинської молитви «Вічний спокій» і означає «спокій». В музичному мистецтві нйбільш відомим є «Реквієм» Моцарта. Саме у Моцарта Ахматова і запозичила свою назву. Як у великого композитора, так і у Ахматової поема складається із 12 частин. Музичний твір пов'язаний також з ахматівською поемою композиційним паралелізмом. Наприклад, «Вступ» до поеми перегукується з другою частиною «Реквієму» Моцар та «День гніву»

« Мотиви наслідування та значення поеми в літературі ». Поема Ахматової нагадує «Божественну комедію» Данте. Адже Ахматова також проходить кола пекла разом з іншими жертвами терору і висловлює не тільки свої власні, а й їхні почуття. За змістом «Реквієм» також нагадує Біблію. На протязі розповіді Ахматову супроводжує образ Христа.Та і сюжет поеми нагадує долю Христа по Біблії.

У Пушкіна «Послання в Сибір...» «Как в эти каторжные норы доходит мой свободный глас...», у Ахматової «А за ними каторжные норы и смертельная тоска...». Це переносить дух пушкінського відношення до осуджених. А ще є спільний образ пам'ятника. Та його значеня - різне. У Пушкіна - зовнішнє зображення для майбутніх поколінь, невмируща творчість. У Ахматової - символічне місце розташування - «под Крестами», «где стояла я триста часов».

А если когда-нибудь в этой стране Воздвигнуть задумают памятник мне, Согласье на это даю торжество, Но только с условьем не ставить его Ни около моря, где я родилась: Последняя с морем разорвана связь, Ни в царском саду у заветного пня, Где тень безутешная ищет меня, А здесь, где стояла я триста часов И где для меня не открыли засов. Затем, что и в смерти блаженной боюсь Забыть громыхание черных марусь, Забыть, как постылая хлопала дверь И выла старуха, как раненый зверь. И пусть с неподвижных и бронзовых век Как слезы, струится подтаявший снег, И голубь тюремный пусть гулит вдали, И тихо идут по Неве корабли.

1962 була номінована на Нобелівську премію з літератури в Італії отримала премію «Етна- Таорміна», а 1965 року диплом почесного доктора Оксфордського університету. Церемонія пройшла особливо урочисто. Вперше в історії Оксфордського університету англійці порушили традицію: не Анна Ахматова сходила по мармурових сходах, а ректор спускався до неї. Останній публічний виступ Анни Ахматової відбувся у Великому театрі (Москва) на урочистому вечорі, присвяченому Данте.

Творчість Ахматовой як найбільше явище культури XX ст. отримало світове визнання. У 1964 р. вона стала лауреатом міжнародної премії " Этна - Таормина ", в 1965 р. - володарем почесного ступеня доктора літератури Оксфордського університету.

Восени 1965 року перенесла 4- й інфаркт, а 5 березня 1966 року померла в підмосковному кардіологічному санаторії. Похована на Комаровському кладовищі під Ленінградом.