НАДАННЯ ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ Семінар-тренінг психологічної служби Новоград-Волинського району

ЩО ТАКЕ ПЕРША ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА Перша психологічна допомога (ППД) – це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які відчувають страждання і потребу. ППД включає: ненав'язливе надання практичної допомоги та підтримки; оцінка потреб і проблем; надання допомоги у задоволенні нагальних потреб (наприклад, таких як їжа, вода, інформація); вміння вислуховувати людей, але не примушуючи їх говорити; вміння втішити і допомогти людині заспокоїтися; надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв'язку з відповідними службами і структурами соціальної підтримки; захист від подальшої шкоди.

Що не є ППД: Це не та допомога, яку можуть надавати лише фахівці. Це не професійна консультація. Це не «психологічний дебрифінг», в тому сенсі, що ППД не обов'язково передбачає детальне обговорення подій, які викликали стан дистресу. Це не прохання до потерпілого проаналізувати, що з ним відбулася, і встановити точну хронологію і суть подій. ППД має на увазі необхідність вислуховувати людей, проте не примушуючи їх розповідати про свої почуття і реакціях на подію

Завдання ППД: формування відчуття безпеки, зв'язку з іншими людьми, спокою і надії; надання доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки; зміцнення віри в можливість допомогти собі та оточуючим.

Хто потребує ППД? ППД призначена для людей, що знаходяться в стані дистресу в результаті щойно пережитого або поточної важкої кризової події. Таку допомогу надають як дорослим, так і дітям. Однак не кожна людина, що пережила кризову подію, потребує ППД або прагне її отримати. Не можна нав'язувати допомогу тим, хто її не бажає, але завжди треба бути з тими, хто, можливо, захоче отримати підтримку.

Приклади станів, при яких недостатньо лише надання ППД, при яких людина потребує негайної професійної допомоги за життєвими показаннями (медичної або іншої): важкі травми, що загрожують життю та вимагають екстреної медичної допомоги; зміни в психічному стані, який не дозволяє особам самостійно піклуватися про себе або про своїх дітей; стан людини, у якому вона може заподіяти шкоду собі; стан людини, у якому вона може заподіяти шкоду іншим.

ЯК НАДАВАТИ ППД Коли надавати ППД? Де надавати ППД?

Принципи надання ППД Захищати: Безпеку - Уникати дій, які можуть поставити людей під загрозу подальших травмуючих впливів. - Робити все можливе для того щоб забезпечити безпеку

Принципи надання ППД Захищати: Гідність - Ставитися до людей з повагою, згідно загальноприйнятих культурних і соціальних норм.

Принципи надання ППД Захищати: Права - Переконатися, що допомога надається справедливо, без дискримінації. - Допомагати людям відстоювати свої права і отримувати необхідну підтримку. - Діяти в інтересах кожного потерпілого, який потребує допомоги.

Етичні правила надання ППД ПОТРІБНО : Бути чесним і гідним довіри Поважати право людей самостійно приймати рішення Усвідомити і відкинути власні упередження і забобони Чітко дати людям зрозуміти, що, навіть, якщо вони відмовляться від допомоги зараз, вони можуть звернутися за нею в будь який період, без обмежень Дотримуватися конфіденційності і не допускати необгрунтованого поширення отриманих від людини анкетних даних Поводитися належним чином з урахуванням особливостей культури, віку та статі переміщеного населенняалих

Етичні правила надання ППД НЕ ДОЦІЛЬНО : Зловживати своїм становищем при наданні допомоги людини, яка постраждала Просити у людей гроші або послуги за надання допомоги Давати неправдиві обіцянки чи повідомляти недостовірні відомості Перебільшувати свої знання та навички Нав'язувати свою допомогу, вести себе настирливо і безцеремонно Примушувати людей розповідати про те, що з ними сталося Поширювати отримані відомості особистого характеру Давати оцінки вчинків і переживань людей

Рекомендації тим, хто надає ППД Хоча допомога надається іншим, пережите в кризовій ситуації може негативно вплинути і на того, хто надає цю допомогу. Відповідальне надання допомоги також означає турботу про власне здоров'я і благополуччя. Необхідно перш за все берегти себе, щоб краще піклуватися про інших. Якщо працює команда, важливо знати й поцікавтися самопочуттям усіх членів команди, запевнитися що той, хто надає допомогу, фізично і емоційно взмозі допомогти іншим.

Ефективне спілкування Дуже важливо знати й вміти спілкуватися з людиною, яка знаходиться в стані дистресу. Люди, що пережили кризову подію, можуть перебувати в пригніченому стані, відчувати тривогу або сум'яття. Деякі звинувачують себе у тому, що сталося. Зберігаючи спокій і проявляючи розуміння, треба допомагати людині пережити стресс, відчути себе в безпеці, відчути, що її захищають, розуміють, поважають і піклуються про неї належним чином. Люди, що пережили стресову ситуацію, можливо, захочуть розповісти, що з ними сталося. Вислухати чиюсь розповідь – це вже велика підтримка.

Однак важливо не примушувати людей розповідати про пережите. Деякі люди не хочуть говорити про те, що сталося, або про свої особисті обставини. При цьому для них може бути важливо, щоб хтось просто був поруч, нехай і мовчки. Треба сказати їм, що підтримка буде поблизу, на випадок, якщо вони захочуть поговорити, або треба запропонувати їм практичну допомогу, наприклад їжу або склянку води. Не можна казати занадто багато, треба надати людині побути в тиші. Можливість трохи помовчати дасть людині перепочинок і може підштовхнути її поділитися з кимось своїми переживаннями, якщо вона того забажає.

Важливо вміти слухати людей, щоб зрозуміти становище, в яке вони потрапили, їхні потреби, щоб допомогти їм заспокоїтися і надати необхідну допомогу. Коли розмовляєте з людиною, важливо слухати: очима, демонструючи пильну увагу; вухами, щоб дійсно почути, що саме турбує людину; серцем, із співпереживанням і повагою.

Звертаючись до людей, які, можливо, потребують підтримки: Звертайтеся до людей з повагою і відповідно до їх культури. Назвіться: скажіть своє ім'я та організацію. Запитайте, чим їм допомогти, якої допомоги вони потребують. По можливості, знайдіть безпечне і тихе місце для розмови. Створіть елементарні комфортні умови (приміром, дайте води).

Намагайтеся забезпечити безпеку потерпілого: виведіть людину з місця, де йому загрожує безпосередня небезпека, якщо це можна зробити без ризику; постарайтеся захистити людину від зайвої уваги, захищаючи його право на приватне життя і гідність; якщо людина пригнічена, постарайтеся не залишати її наодинці. Вислуховуйте людей і постарайтеся їх заспокоїти. Будьте поруч.

Не змушуйте людей розповідати про пережите. Уважно вислухайте, якщо люди все ж побажають поговорити про те, що сталося. Якщо людина пережила сильний стрес спробуйте її заспокоїти і переконайтеся, що вона не буде перебувати насамоті. Підтримуйте зоровий контакт з людиною під час розмови.

ПОТРІБНО робити і говорити Знайти для розмови тихе місце, де ніщо не буде відволікати Поважати конфіденційність і по можливості не розголошувати повідомлені особисті відомості про людину Бути поруч з людиною, але дотримуватися необхідної дистанції з урахуванням її віку, статі та культури Показувати своїм виглядом, що уважно слухаєте співрозмовника, наприклад, киваючи головою або вимовляючи короткі підтверджуючи репліки Бути терплячим і спокійним

ПОТРІБНО робити і говорити Надавати фактичну інформацію, якщо вона існує. Чесно казати, про що знаєте, а чого не знаєте: «Я не знаю, але спробую для вас дізнатися» (І дізнатись, якщо пообіцяли це зробити!) Надавати інформацію так, щоб її легко було зрозуміти, - простими словами Висловлювати співчуття, коли люди говорять про свої почуття, перенесену втрату або важливі події (втрата будинку, смерть близької людини та т.ін.): «Яке нещастя! Я розумію, як вам важко» Відзначити проявлені людиною зусилля, спрямовані на самостійний вихід із важкої ситуації Дати людині можливість помовчати у разі необхідності

НЕ ДОЦІЛЬНО робити і говорити Змушувати людину розповідати, що з нею відбулося і відбувається Перебивати, квапити співрозмовника (приміром, не треба дивитися на годинник чи говорити занадто швидко) Торкатися людини, якщо немає впевненості, чи прийнято це в її культурному середовищі Давати оцінок тому, що людина зробила Казати «Ви не повинні себе так відчувати» або «Ви повинні радіти, що вижили»

НЕ ДОЦІЛЬНО робити і говорити Вигадувати того, чого не знаєте Використовувати спеціальні терміни Давати помилкових обіцянок чи запевнень Переказувати співрозмовнику особисті розповіді, почуті від інших Казати про власні труднощі Думати і діяти так, немов зобов'язані розвязати за іншого всі його проблеми Позбавляти людину віри у власні сили і здатність самостійно подбати про себе Казати про людей, використовуючи негативні епітети (приміром, називати їх «божевільними»)

Якщо у людини виникає відчуття нереальності того, що відбувається, відірваності від оточення для відновлення контакту з навколишнім середовищем і самовладання, попросіть її: впертися ногами в підлогу; допоможіть її поплескати пальцями або кистями рук по своїх колінах; зверніть її увагу на будь-які нейтральні предмети навколишнього оточення, які вона може побачити, почути чи помацати; попросіть розповісти, що вона бачить і чує; попросіть її зосередитися на своєму диханні і дихати повільно.

Оперативні правила ППД: дивитися, слухати, направляти 1. ДИВИТИСЯ: необхідно перевіряти умови безпеки, зясовувати, чи є навколо люди, які дійсно потребують задоволення основних життєвих потреб; перевірити, чи є навколо люди в стані важкого дистресу. 2. СЛУХАТИ: необхідно звертатися до людей, які можуть потребувати підтримки; зясовувати, у чому саме вони мають потребу і що їх турбує; вислухати їх і намагатися заспокоїти. 3. НАПРАВЛЯТИ: люди, що пережили травмуючу подію, нерідко відчувають себе незахищеними, відрізаними від світу або безпорадними. Їх повсякденне життя руйнується, вони більше не отримують звичної підтримки або раптово опиняються в стресових умовах. Направити людей туди, де їм нададуть практичну допомогу, - одна з основних цілей ППД. ППД - найчастіше одноразове втручання, і ви можете знаходитися поряд з людиною тільки короткий час. Для подальшого відновлення слід спонукати людей застосувати власні вміння справлятися з життєвою ситуацією. Допоможіть людям надати раду самим собі і відновити контроль над ситуацією.

ЗАВЕРШЕННЯ НАДАННЯ ДОПОМОГИ Те, коли і як припиняється надання допомоги, залежатиме від умов кризи, від ролі та функцій того, хто таку допомогу надає, і від потреб людей, яким ви допомагаєте. Треба покладатися на свою оцінку ситуації, потреб людей, якими ви опікуєтесь і власних потреб. При необхідності треба говорити людям, що ви завершуєте надання допомоги, а якщо хтось інший буде допомагати їм з цього моменту, познайомити їх з новою людиною. Якщо ви направили людей до інших служб, треба пояснити, чого слід чекати, і переконатися, що у нього є необхідна інформація для підтримки подальшого зв'язку. Незалежно від того, яким був ваш досвід спілкування з людиною, важливо попрощайтеся на позитивній ноті, побажавши йому благополуччя.

ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОВЕДІНКИ ПРИ НАДАННІ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ Надзвичайна ситуація - це стан на певній території, що склалався в результаті військових дій, катастрофи, аварії, небезпечного природного явища, іншого лиха. При надзвичайній ситуації суттєво порушуються умови життєдіяльності людей, вона несе загрозу життю і здоров'ю людей.

АЛГОРИТМ ПЕРШИХ ДІЙ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ 1. Огляньте місце події й переконайтеся, що може загрожувати Вам, й потім - що може загрожувати потерпілим. 2. Огляньте потерпілих й постаратися зрозуміти, чи є загроза їх життю й якщо так, то від чого людина може вмерти прямо зараз. 3. Викличте фахівців (медиків, співробітників Державної служби надзвичайних ситуацій тощо). 4. Залишайтеся з потерпілим до приїзду фахівців, намагаючись зберегти або поліпшити його стан доступними методами.

Не приступайте до дій відразу. Визначте, яка допомога (крім психологічної) потрібна, хто з усіх найбільшою мірою потребує допомоги. Дізнайтеся імена людей, які потребують допомоги. Представтеся, хто ви і які функції виконуєте ( «Я - соціальний працівник», «Я – волонтер», «Я - лікар», «Я допомогаю постраждалим»). Людині може надати надію вже ваша присутність. Скажіть чим ви можете допомогти, поясніть що допомога скоро прибуде, що ви про це подбали.

Важливо відновити життєзабезпечуючі процеси людини: попросіть подихати в певному ритмі (наприклад: «Вдихніть, трохи затримайте дихання, видихніть». «Дихайте! - Вдих... видих... вдих... видих». «Дихайте разом зі мною»). Встановіть контакт очима, словами (наприклад: "Ви мене чуєте?"). заспокоїти простими словами (наприклад: "Я разом з вами". "Спробуємо разом", "Тут вже спокійно").

Важливо відновити орієнтацію в поточній дійсності. Запитайте про те, що людина чує, бачить, де знаходиться. Якщо людина не зовсім орієнтується, поінформуйте (коротко, точно) про місце, час, ситуацію (наприклад, "Тут багато народу - це площа. Був вибух. Ви злякалися" - ваша мова проста, однозначна, спокійна). Потім відновіть ланцюжок пам'яті: запитайте, що пам'ятає до, що - після події: "Як все почалося? Що ви робили?".

Обережно встановіть тілесний контакт з потерпілим: візьміть за руку або похлопайте по плечу. Торкатися до голови або іншим частинам тіла не рекомендується. Займіть положення на тому ж рівні, що й потерпілий. Не повертайтеся до потерпілого спиною. Дитину можна трохи обійняти. Ніколи не звинувачуйте людей. Уникайте будь-яких слів, які можуть викликати почуття провини. Не давайте хибних надій і неправдивих обіцянок. Розкажіть, які заходи потрібно вжити для отримання допомоги в його випадку.

Дайте людині повірити в її власну компетентність. Дайте ій доручення, з яким вона впорається (наприклад, одягнути куртку, скласти речі в сумку). Використовуйте це, щоб вона переконалася у власних здібностях, щоб у нього виникло почуття самоконтролю: "Вам вже доводилося долати труднощі, правда? Ось і зараз подолаєте" Дайте людині виговоритися. Слухайте її активно, будьте уважні до її почуттів і думок. Переказуйте позитивне.

Скажіть людині, що ви залишитеся з нею. У разі необхідності її покинути, знайдіть того, хто може опікуватися ним і проінструктуйте щодо подальших дій. Залучайте інших людей для надання допомоги. Інструктуйте їх і давайте їм прості доручення. Намагайтеся захистити людину від зайвої уваги і розпитувань. Можна відгородити від цікавих, наприклад, давши їм доручення: "Пройдіть, будь ласка, і подивіться, чи немає тих, кому потрібна допомога, підтримка; допоможіть їм".

У кризовій ситуації людина завжди знаходиться в стані психічного збудження. Це нормально. Поведінка такої людини не повинна Вас лякати, дратувати або дивувати. Її стан, вчинки, емоції - це нормальна реакція на ненормальні обставини. Не надавайте психологічну допомогу в тому випадку, якщо Ви до цього не готові, не хочете (неприємно або інші причини). Знайдіть того, хто може це зробити. Дотримуйтеся принципу «Не нашкодь»! Обмежтеся лише співчуттям і якнайшвидше зверніться по допомогу до фахівця (психотерапевта, психіатра, психолога).

СТРАТЕГІЯ НАДАННЯ ДОПОМОГИ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ Екстремальна ситуація - це ситуація, що виходить за межі звичного способу життя даної конкретної людини.

ТИПОВІ ПОТРЕБИ ПЕРЕМІЩЕНОГО НАСЕЛЕННЯ Незалежно від кризової ситуації, переміщені особи часто потребують наступного: Нагальні потреби, такі як житло, їжа, вода та санітарні зручності. Медична допомога при травмах або хронічних захворюваннях. Ясна і достовірна інформація про подію, про близьких людей, і про доступні служби допомоги. Спілкування з близькими, з друзями та отримання соціальної підтримки. Спеціальна підтримка, пов'язана з культурою та релігією. Можливість висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті важливих рішень.

І. ДОПОМОЖІТЬ ЗАДОВОЛЬНИТИ ОСНОВНІ ПОТРЕБИ І ОТРИМАТИ ДОСТУП ДО СЛУЖБ ПІДТРИМКИ відразу ж після кризовоої події постарайтеся допомогти постраждалим задовольнити їх першочергові потреби, такі як їжа, вода, крові санітарні зручності; дізнайтеся, що конкретно необхідно: медична допомога, одяг або пристосування для годування немовлят (соски, пляшечки), - і постарайтеся направити їх туди, де вони можуть отримати доступну допомогу; переконайтеся, що вразливі люди не залишилися поза увагою; якщо обіцяли простежити за виконанням побажань людей, виконуйте свою обіцянку.

ІІ. ДОПОМОЖІТЬ ВПОРАТИСЯ З ПРОБЛЕМАМИ Людей, які перебувають у стані дистресу, переповнюють тривоги і страхи. Допоможіть їм проаналізувати свої нагальні потреби, визначити першочергові та задовольнити їх. допоможіть людині згадати тих людей, які здатні допомогти їм в ситуації, що склалася (приміром друзів або родичів); дайте людині практичні поради щодо задоволення їх потреб (приміром, поясніть, як зареєструватися, щоб отримати продовольчу або матеріальну допомогу); попросіть людину згадати, як вона справлялася з важкими ситуаціями в минулому, і переконайте її, що вона зможе впоратися і з цією ситуацією; запитайте, що допомагає людині відчувати себе впевненіше і порадьте їй використовувати позитивні способи подолання стресу і уникати негативних.

ІІІ. НАДАЙТЕ ІНФОРМАЦІЮ При можливості бажано зробити наступне: дізнайтеся, де і коли можна отримати достовірну інформацію і останні новини; намагайтеся отримувати свіжу інформацію про ситуацію на даний момент, відомості щодо безпеки, про надання допомоги, а також про місцезнаходження і стан зниклих або поранених; переконайтеся, що людям повідомляють про те, що відбувається, і про те, які дії плануються; якщо на місці надається допомога (медична, з розшуку родичів, надається дах, роздають продукти харчування), переконайтеся, що люди знають про це і можуть її отримати; повідомте людям, де вони отримають допомогу або безпосередньо зв'яжіть їх з відповідними службами.

ХТО, ЗАЗВИЧАЙ, ПОТРЕБУЄ ОСОБЛИВОЇ УВАГИ У КРИЗОВІЙ СИТУАЦІІ Діти, у тому числі підлітки У дітей і підлітків виявляються такі ж реакції дистресу, що й у дорослих. Але в них також можуть виникати деякі з наступних специфічних реакцій: Маленькі діти можуть повернутися до поведінки, що притаманна більш ранньому віку (наприклад, смокчуть палець або мочаться в ліжко), можуть чіплятися за батьків або піклувальників, а також менше займатися іграми або повторювати одну і ту ж гру, пов'язану з тривожними подіями. Діти шкільного віку деколи вважають себе винуватцями негативних подій, у них виникають нові страхи, вони стають менш доброзичливими і привітними, відчувають себе самотніми або надто стурбовані захистом або порятунком людей в умовах кризи. Підлітки можуть «нічого не відчувати», вважати, що вони відрізняються від своїх ровесників або ізольовані від них, здійснювати ризиковані вчинки або проявляти негативізм.

Як дорослі можуть допомогти дітям Немовлята. Тримайте їх у теплі і безпеці. Тримайте їх подалі від гучного шуму і хаосу. Частіше обіймайте і притискайте їх до себе. По можливості дотримуйтесь графіку годування і сну. Говоріть спокійним і лагідним голосом. Діти раннього віку. Приділяйте їм більше часу та уваги. Постійно нагадуйте їм, що вони знаходяться в безпеці. Поясніть, що вони не винні у подіЇ, що сталося. Намагайтеся не розлучати дітей з тими, хто піклується про них, з братами, сестрами та близькими. По можливості виконуйте звичні процедури і дотримуйтеся режиму. Простими словами відповідайте на питання про те, що сталося, без страшних подробиць. Дозвольте дітям триматися поруч з дорослими, якщо їм страшно і вони чіпляються за дорослих. Будьте терплячими з дітьми, які повертаються до поведінки, притаманної більш молодшому віку.

Як дорослі можуть допомогти дітям Діти старшого віку і підлітки. Приділяйте їм час і увагу. Допоможіть їм займатися звичними справами. Поясніть їм, що сталося і що відбувається зараз. Дозвольте їм сумувати, не чекайте, що вони виявляться сильнішими. Вислухайте їх міркування і страхи без засуджень і оцінок. Чітко визначить правила поведінки і поясніть чого чекаєте від них. Запитайте, чого вони побоюються, підтримайте їх, обговоріть, як краще вчинити, щоб залишитися неушкодженим. Заохочуйте їх прагнення приносити користь оточуючим і надавайте таку можливість. Також майте на увазі, що діти часто збираються навколо місця події і можуть стати свідками жахливих подій, навіть якщо вони або їх батьки або піклувальники безпосередньо не постраждали. У хаосі кризи дорослі часто поглинені своїми турботами і не можуть уважно стежити за тим, чим зайняті діти, що вони бачать або чують. Постарайтеся захистити дітей від трагічних дій або розповідей очевидців.

Що говорити і робити для допомоги дітям - Підтримуйте перебування в сім'ї: Забезпечуйте перебування дітей разом з батьками та родичами, не дозволяйте розлучати їх. Якщо з дітьми немає дорослих, передавайте їх на піклування надійної мережі або служби захисту дітей. Не залишайте дитину без нагляду. Якщо на місці немає служби захисту дітей, самі прийміть заходи, аби знайти їх близьких або зв'язатися з іншою родиною, яка може про них подбати.

Що говорити і робити для допомоги дітям - Забезпечуйте безпеку: Захищайте дітей від трагічних сцен, наприклад від виду важких ран або катастрофічних руйнувань. Захищайте дітей від травмуючих оповідань про подію. Захищайте дітей від репортерів і від розпитувань сторонніх людей, що не входять в групи порятунку.

Що говорити і робити для допомоги дітям - Слухайте, говоріть й організуйте дозвілля: Зберігайте спокій, говоріть м'яко, будьте привітні з дітьми. Вислухайте, що вони думають про події. Під час розмови намагайтеся перебувати на рівні їх очей, використовуйте прості, зрозумілі їм слова і пояснення. Назвіться - назвіть своє ім'я і скажіть, що прийшли допомогти. Дізнайтеся ім'я дитини, звідки вона і інші подробиці, які допоможуть знайти його близьких та членів сім'ї. Якщо з дитиною є батько або піклувальники, допоможіть їм забезпечити необхідну турботу. Якщо ви перебуваєте з дітьми певний час, постарайтеся залучити їх в гру або просто поговоріть на цікаві для них теми з урахуванням віку.

Люди, яким у кризовій ситуації можуть загрожувати дискримінація і насильство До цієї категорії належать жінки або представники певних етнічних груп, по відношенню до яких є підвищений ризик дискримінації чи насильства. Вони особливо вразливі з наступних причин: їх можуть ігнорувати при розподілі гуманітарної допомоги для задоволення нагальних потреб; їх голос часто не враховують під прийняття рішень про надання допомоги, послуг або розміщення; вони можуть стати об'єктами насильства, зокрема сексуального. Тому вони потребують додаткових заходів із безпеки, підтримки чи отримання допомоги. Важливо дізнатися, чи є на місці події такі люди, і надати їм наступну допомогу: розмістити у безпечному місці; зв'язати з близькими та іншими людьми, яким вони довіряють; надати інформацію про доступну допомогу і послуги, при необхідності безпосередньо передати їх на піклування відповідних служб.

ЕКСТРЕНА ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ПРИ ГОСТРОМУ СТРЕСОВОМУ СТАНІ Екстрена психологічна допомога надається людям в гострому стресовому стані (або ще назівають гострому стресовому розладі (ГСР). Це стан являє собою переживання емоційної та розумової дезорганізації. У потерпілого в надзвичайній ситуації можуть з'являтися реакції, викликані травмою – емоційним шоком такі як: страх, апатія, ступор, рухове збудження, агресія, нервове тремтіння, плач, істерика, паніка тощо.

МАРЕННЯ Й ГАЛЛЮЦИНАЦІЇ Критична ситуація викликає в людини потужний стрес, приводить до сильної нервової напруги, порушує рівновагу в організмі, негативно позначається на здоров'я в цілому - не тільки фізичному, але й психічному теж.

МАРЕННЯ Й ГАЛЛЮЦИНАЦІЇ Ознаки марення: неправильні уявлення або умовиводи, у помилковості яких потерпілого неможливо переконати. Ознаки галюцинацій: потерпілий сприймає об'єкти, які в цей момент не впливають на відповідні органи почуттів (чує голос, бачить людей, почуває щось, чого немає насправді). Перша допомога До прибуття фахівців, стежте за тим, щоб потерпілий не зашкодив собі й навколишнім. Заберіть від нього предмети, що можуть представляти потенційну небезпеку. Переведіть потерпілого у відокремлене місце, не залишайте його наодинці. Говоріть з постраждалим спокійним голосом. Погоджуйтеся з ним, не намагайтеся його переконати. Потрібно памятати, що у такій ситуації переконати потерпілого неможливо.

АПАТІЯ Апатія може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної діяльності; або в ситуації, коли людина терпить серйозну невдачу, перестає бачити сенс своєї діяльності; або коли не вдалося когось врятувати. Навалюється відчуття втоми, таке, що немає бажання ані рухатися, ані говорити: рухи й слова даються на превелику силу. У душі – порожнеча, незмога навіть на прояв почуттів. У стані апатії людина може перебувати від декількох днів до декількох тижнів.

АПАТІЯ Ознаки: байдужне відношення до навколишнього, млявість, загальмованість, мова повільна, з великими паузами. Якщо людину залишити без підтримки й не допомоги в такому стані, то апатія може перерости в депресію (важкі й болісні емоції, пасивність поведінки, почуття провини, відчуття безпорадності перед життєвими труднощами, безперспективність і т.д.). Перша допомога: Поговоріть з потерпілим. Задайте йому кілька простих запитань, виходячи з того, знайомий він Вам чи ні. «Як тебе звуть?», «Як ти себе почуваєш?», «Хочеш їсти?» і т.п. Проводіть потерпілого до місця відпочинку, допоможіть зручно влаштуватися. Візьміть потерпілого за руку або покладіть свою руку йому на чоло. Дайте потерпілому поспати або просто полежати. Якщо немає можливості відпочити (подія на вулиці, у громадському транспорті й т.п.), то більше говоріть з ним, утягуючи його в будь-яку спільну діяльність.

СТУПОР Ступор – одна з найдужчих захисних реакцій організму. Відбувається після найсильніших нервових потрясінь, коли людина затратила стільки енергії на виживання, що сил на контакт із навколишнім світом у неї вже немає. Ступор може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Тому, якщо не надати допомогу, і потерпілий пробуде в такому стані досить довго, це приведе його до фізичного виснаження. Контакт з навколишнім світом відсутній, потерпілий не помічає небезпеки й не починає дій, щоб її уникнути.

СТУПОР Ознаки: різке зниження або відсутність довільних рухів і мови, відсутність реакції на зовнішні подразники (шум, світло, дотики), «заціпеніння» у певній позі, стан повної нерухомості. Перша допомога Зігніть потерпілому пальці на обох руках і пригорніть їх до підстави долоні. Більші пальці повинні бути виставлені назовні. Кінчиками великого й вказівного пальців масажуйте потерпілому точки, розташовані на чолі, над очима рівно посередині між лінією росту волосся й бровами, чітко над зіницями. Долоню вільної руки покладіть на груди потерпілого. Налаштуйте свій подих під ритм його подиху. Людина, перебуваючи в ступорі, може чути, бачити. Тому говоріть йому на вухо, тихо, повільно й чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Памятайте, необхідно будь-якими засобами домогтися реакції потерпілого, вивести його із заціпеніння.

РУХОВЕ ПОРУШЕННЯ Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха й т.п.) настільки сильні, що людина перестає розуміти, що відбувається довкола неї. Вона не в змозі визначити де вороги, а де свої, де небезпека, а де порятунок. Людина втрачає здатність логічно мислити й приймати рішення, стає схожою на тварину, що бігає в клітці. «Я побіг, а коли отямився, виявилося, що не знаю, де перебуваю». «Я щось робив, з кимось розмовляв, але нічого не можу згадати».

РУХОВЕ ПОРУШЕННЯ Ознаки: різкі рухи, часто безцільні й безглузді дії, ненормально голосна мова або підвищена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглуздо), часто відсутня реакція на навколишніх (на зауваження, прохання, накази). Памятайте, якщо не надати допомогу такій людині, це приведе до небезпечних наслідків: через знижений контроль за своїми діями людина буде робити необмірковані вчинки, може заподіяти шкоду собі й іншим. Перша допомога : Використовуйте прийом «захоплення»: перебуваючи позаду, просуньте свої руки потерпілому під пахви, пригорніть її до себе й злегка перекиньте на себе. Ізолюйте потерпілого від навколишніх. Говоріть спокійним голосом про почуття, які він відчуває («Тобі хочеться щось зробити, щоб це припинилося. Ти хочеш сховатися від того, що відбувається»). Не сперечайтеся з потерпілим, не задавайте питань, у розмові уникайте фраз із часткою «не», що ставляться до небажаних дій («не біжи», «не розмахуй руками», «не кричи»). Рухове порушення звичайно триває недовго й може змінитися нервовим тремтінням, плачем, а також агресивним поводженням.

АГРЕСІЯ Агресивне поводження – один із способів, яким організм намагається знизити високу внутрішню напругу. Прояв злості або агресії може відбуватися досить тривалий час і заважати самому потерпілому й навколишнім.

АГРЕСІЯ Ознаки: роздратування, невдоволення, гнів (з будь-якого, навіть незначного приводу); нанесення оточуючим ударів руками або якими- небудь предметами, словесна образа, лайка; м'язова напруга; підвищення кров'яного тиску. Перша допомога Зведіть до мінімуму кількість оточуючих. Дайте потерпілому можливість «випустити пар» (наприклад, виговоритися, або «побити» подушку). Доручіть роботу, пов'язану з високим фізичним навантаженням. Демонструйте доброзичливість, навіть якщо Ви не згодні з потерпілим, не обвинувачуйте його, не висловлюйтеся із приводу його дій, інакше агресивне поводження буде спрямоване на Вас. Не можна говорити: «Що ж ти за людина!» Необхідно говорити: «Ти жахливо злишся, тобі хочеться все рознести вщент. Давай разом спробуємо знайти вихід із цієї ситуації». Намагайтеся розрядити обстановку смішними коментарями або діями. Агресія може бути погашена страхом покарання.

СТРАХ Ознаки: напруга м'язів (особливо м'язів обличчя); сильне серцебиття; прискорений поверхневий подих; знижений контроль власної поведінки. Панічний страх може спонукати до втечі, викликати заціпеніння або, навпаки, підвищену активність, агресивну поведінку. При цьому людина не контролює себе, не усвідомлює, що вона робить і що відбувається навколо. Перша допомога Покладіть руку людини собі на зап'ястя, щоб вона відчула Ваш спокійний пульс. Це буде для нього сигналом: «Я зараз поряд, ти не одна». Дихайте глибоко й рівно. Спонукайте потерпілого дихати в одному з Вами ритмі. Якщо потерпілий говорить, слухайте його, висловлюйте зацікавленість, розуміння, співчуття. Зробіть потерпілому легкий масаж найбільш напружених м'язів тіла. Пам'ятайте, страх може бути корисним, коли допомагає уникати небезпеки. Тому боротися зі страхом потрібно тоді, коли він заважає жити нормальним життям.

НЕРВОВЕ ТРЕМТІННЯ Людина, яка щойно пережила напад, надзвичайну подію, або стала свідком такої події, учасником конфлікту (бойового зіткнення) може сильно тремтити. Тремтіння виникає раптово – відразу після інциденту або через якийсь час. Так організм «скидає напругу».

НЕРВОВЕ ТРЕМТІННЯ Ознаки: неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Виникає сильне тремтіння всього тіла або окремих частин (людина не може утримати в руках дрібні предмети, запалити сірник). З боку це виглядає так, начебто вона змерзла. Реакція триває досить довгий час (до декількох годин). Потім людина почуває сильну втому й має потребу у відпочинку. Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться усередині, у тілі, і викличе м'язові болі, а надалі може привести до розвитку серйозних захворювань, таких, як гіпертонія й ін. Перша допомога Потрібно підсилити тремтіння. Візьміть потерпілого за плечі й сильно, різко потрясіть протягом секунд. Продовжуйте розмовляти з ним, інакше він може сприйняти Ваші дії як напад. Після завершення реакції необхідно дати потерпілому можливість відпочити. Бажано покласти його спати. Не можна обіймати людину або притискати її до себе; укривати чимось теплим; заспокоювати, говорити, щоб вона взяла себе в руки.

ПЛАЧ Кожна людина хоч раз у житті плакала. І кожний знає, що після того, як дати волю сльозам, на душі стає небагато легше. Подібна реакція обумовлена фізіологічними процесами в організмі. Коли людина плаче, усередині в неї виділяються речовини, що мають заспокійливу дією. Добре, якщо поруч є хтось, з ким можна розділити горе.

ПЛАЧ Ознаки: людина вже плаче або готова розридатися. Тремтять губи. Спостерігається відчуття пригніченості. На відміну від істерики немає порушення у поведінці. Памятайте, не відбувається емоційної розрядки, полегшення, якщо людина стримує сльози. Коли ситуація триває дуже довго, внутрішнє напруження може завдати шкоди фізичному й психічному здоров'ю людини. Про такий стан говорять: «Збожеволів від горя». Перша допомога Не залишайте людину наодинці. Встановіть з нею фізичний контакт (візьміть за руку, покладіть свою руку їй на плече або спину, погладьте її по голові). Дайте відчути, що Ви поруч. Застосовуйте прийоми «активного слухання» (вони допоможуть людини виплеснути своє горе). Періодично вимовляєте «так», «ага», киваючи головою, тобто підтверджуйте, що слухаєте й співчуваєте. Повторюйте за людиною уривки фраз, у яких вона висловлює почуття; говоріть про свої почуття й почуття людини. Не намагайтеся її заспокоїти. Дайте людині можливість виплакатися й виговоритися, «виплеснути із себе горе, страх, образу». Не задавайте питань, не давайте порад. Памятайте, ваше завдання – вислухати.

ІСТЕРИКА Істеричний напад триває кілька годин або кілька днів. Ознаки: зберігається свідомість, безліч рухів, театральні пози, мова емоційно насичена, швидка, ридання. Перша допомога Забезпечте спокійні умови. Відведіть глядачів, залишайтеся з людиною наодинці при відсутності небезпеки для Вас. Зненацька зробіть дію, що може сильно здивувати (можна дати ляпас, облити водою, з гуркотом упустити предмет, різко крикнути на потерпілого). Говоріть з людиною короткими фразами, упевненим тоном («Випий води», «Умийся»). Після істерики наступає занепад сил. Укладіть людину спати. До прибуття фахівця спостерігайте за її станом. Не потурайте її бажанням.

РЕАКЦІЯ ГОРЯ Реакція горя виникає у ситуації якої-небудь втрати (смерть близької людини, тривала розлука, важкі операції, пов'язані з ампутацією й т.п.). Виділяють кілька фаз горя. Фаза горя - шок і заціпеніння - триває – від декількох секунд до декількох тижнів. Ознаки: відчуття нереальності, збільшення емоційної дистанції від навколишніх, оніміння й нечутливість, малорухомість, що переміняється хвилинами метушливої активності, переривчастий подих, особливо на вдиху, втрата апетиту, труднощі із засипанням, поява манери поведінки померлого (загиблого).

РЕАКЦІЯ ГОРЯ Перша допомога 1. Не залишайте людину наодинці. 2. Говоріть про померлого в минулому часі. Частіше доторкайтеся до людини (обіймайте, кладіть руку на плече, беріть її руку у свою). 3. Дайте їй можливість відпочити. Стежте за тим, щоб вона приймала їжу. 4. Допомагайте людині ухвалювати необхідні рішення; залучайте до організації похорону. 5. Не говоріть «Від такої втрати ніколи не оправитися, тільки час лікує» і т.ін.

РЕАКЦІЯ ГОРЯ Фаза горя - страждання - триває 6-7 тижнів. Ознаки: відчуття присутності померлого (загиблого), ідеалізування померлого (загиблого), дратівливість, злість, почуття провини стосовно померлого (загиблого), ослаблення уваги, неможливість на чому-небудь сконцентруватися, порушення пам'яті на поточні події, тривога, бажання усамітнитися, порушення сну, сексуальні порушення, млявість, відчуття порожнього в шлунку, кому в горлі, підвищена чутливість до навколишнього.

РЕАКЦІЯ ГОРЯ Перша допомога 1. Дайте людині можливість побути наодинці, відпочити. Не намагайтеся припинити плач, не заважайте проявляти злість. 2. Розмову про померлого переведіть в область почуттів. Дайте пити багато води (до двох літрів у день). 3. Забезпечте людині фізичні навантаження (прогулянки по 45 хвилин). 4. Доводьте, що страждання буде не завжди, що все можна пережити, що втрата – це не покарання, а частина нашого життя, що у втратах нема рації, мети, плану, не треба їх шукати. Ставьтеся до людини з увагою, але будьте з нею суворим. 5. Поясніть, що поховати близьку людину - це не те ж саме, що забути кохану людину.

Фаза горя - прийняття – зазвичай завершується через рік після втрати. Ознаки: відновлюється сон і апетит, втрата перестає бути головною подією в житті, іноді можуть бути гострі приступи горя, з'являється здатність планувати своє життя з урахуванням втрати. Перша допомога 1. При хворобливих реакціях горя й «застріванні» на тривалий час у фазі страждання необхідна кваліфікована психологічна допомога.

Фаза горя - відновлення Ознаки: горе змінюється сумом, втрата сприймається як щось неминуче. Хворобливі реакції горя – можуть проявлятися не відразу після трагічних подій. При їхній затримці виникають інші реакції: підвищується активність без почуття втрати, з'являються симптоми захворювань померлої людини, розвиваються хвороби «на нервовому ґрунті», спостерігається апатія, знижується самооцінка, виникає почуття власної неповноцінності, з'являються думки про самопокарання (самогубство). Якщо вчасно не надати допомогу, стан може привести до серцевих і інфекційних захворювань (тому, що різко знижується імунітет), нещасним випадкам, алкоголізму, депресії й іншим розладам.

ПОДОЛАННЯ СТРЕСОВОГО СТАНУ Реакції на стресові ситуації Фізичні симптоми (наприклад, тремтіння, головний біль, різка слабкість, втрата апетиту, різноманітні больові відчуття). Плач, печаль, пригнічений настрій, скорбота. Тривога, страх. Напруга і нервозність. Неспокійні думки про те, що трапиться щось погане. Безсоння, нічні кошмари. Дратівливість, злість. Почуття провини, сором (наприклад, за те, що вижив або що не в змозі допомагати або рятувати інших). Втрата орієнтування в ситуації, емоційне заціпеніння, відчуття нереальності того, що відбувається або перебування «в тумані». Замкнутість чи нерухомість. Відсутність реакції на інших людей, відмова розмовляти. Дезорієнтація (наприклад, людина не може сказати, хто він, звідки, або що сталося). Нездатність подбати про себе і про власних дітей (наприклад, відмова від їжі і пиття, нездатність приймати прості рішення).

Використання позитивних способів подолання стресового стану Відпочивати в достатній мірі. По можливості регулярно їсти і пити. Спілкуватися і проводити час із сім'єю та друзями. Обговорювати проблеми з тими, кому довіряєте. Займатися тим, що допомагає розслабитися (гуляти, співати, молитися, грати з дітьми). Займатися посильною фізичною активністю. Знайти безпечні способи допомогти іншим в умовах кризи і взяти участь у колективній діяльності.

Уникання негативних способів подолання стресового стану Не вживати алкоголь та інші психоактивні речовини, не палити. Не спати цілими днями. Не працювати весь час без відпочинку і релаксації. Не відокремлюватися від друзів і близьких. Не нехтувати правилами особистої гігієни. Не впадати в гнів і не вчиняти насильства. Проте людям з важким або тривалим дистрессом може знадобитися більш серйозна підтримка, ніж ППД, особливо якщо вони не можуть справлятися з повсякденними побутовими обов'язками або представляють небезпеку для себе або оточуючих.

Ознаки того, що людина потребує допомоги фахівця (психолога, психотерапевта, психіатра) Симптоми продовжують проявлятися через тривалий час після психотравмуючої події й при цьому не слабшають. Змінилося відношення до роботи. Тривають нічні кошмари або безсоння. Важко контролювати свої почуття. Бувають раптові вибухи гніву. Багато чого злить, дратує. Немає людини, з якою можна було б поділитися своїми переживаннями. Відносини в родині сильно погіршилися. Відносини з товаришами по роботі, сусідами, знайомими сильно погіршилися. Оточуючі говорять «Він сильно змінився». Стали частіше відбуватися нещасні випадки. З'явилися шкідливі звички. Тягне більше випивати, курити, приймати «заспокійливі» засоби. З'явилися проблеми зі здоров'ям, яких раніше не було.