Богдан Лепкий (Богдан Теодор Нестор Лепкий)- (*9 листопада 1872, Крегулець 21 липня 1941, Краків) український поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, громадсько-культурний діяч, художник, "вершинна постать в історії українського красного письменства і культури".

Богдан Лепкий народився на хуторі Кривенький (нині не існує), дитинство минуло в селі Крегулець, із 1879 по 1891 родина жила у селах Поручин і Жуків (нині Бережанського району). Протягом восьми років (із 1878) мешкав у Бережанах у свого діда-священника і віце- маршалка Бережанського повіту, Михайла Глібовицького. Брат Левка і Миколи Лепких, батько Лева Ростислава Лепкого. Пам'ятник Богданові Лепкому у місті Бережани, де він навчався та викладав

Автор випущених окремими виданнями повістей Сотниківна (Львів, 1927; 2- е, виправлене і доповнене видання - Львів, 1931), Зірка (Львів, 1929), Вадим, Веселка над пустарем (обидві - Львів, 1930), Крутіж (Краків, 1941), повісті-казки Під тихий вечір (Українська Накладня, 1923), циклу історичних повістей про гетьмана І. Мазепу (Мотря у 2 тт., Не вбивай (усі - Київ-Лейпціг, 1926), Батурин (Київ- Лейпціг, 1927), Полтава, Над Десною (Львів, 1928), т. 2 Бої (Львів, 1929) Пам'ятний знак Б.Лепкому у міському Парку Батурина

Б. Лепкому належать теоретична праця До питання про переклад ліричних поезій (1933), ряд мистецтвознавчих публікацій (Шевченко про мистецтво, Зальцведель, 1920)

Мико́ла Ворони́й (*6 грудня червня 1938, розстріляний) - український письменник, перекладач, поет, режисер, актор. Переслідувався поліцією. Член РУП. Жив в еміграції у Відні та Львові. Працював у пресі. У рр. – знову в еміграції. У 1926 р. повернувся в Україну. У 1930-х роках репресований.

Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу ("Ікар", "Сонячні хвилини"), розкриває трагізм духовної самотності (цикл "Осокорі"). Орієнтована передусім на читача, вихованого на кращих зразках світової літератури, поезія Вороного була, за висловом О. І. Білецького, "явище високої художньої цінності" (В книзі: Вороний Микола. Поезії. К., 1929, с.32).

Олександр Олесь Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба (*4 грудня 1878, Крига, Сумщина 22 липня 1944, Прага, Чехія) український письменник. Народився в чумацько-селянській сімї. Батько загинув, коли йому було 11 років. У віці 15 років вступив до хліборобської школи у містечку Дергачі неподалік від Харкова; навчаючись там, видає рукописний журнал «Комета».

в 1919 році емігрує, живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Видає за кордоном ряд збірок, основна тема яких – туга за Україною. 22 липня 1944 помер у Празі, невдовзі як одержав повідомлення про загибель сина Олега. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

Теліга Олена Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому: Шовгенова або Шовгеніва, *21 липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія 22 лютого 1942, Київ) українська поетеса, літературний критик, діяч української культури.

Поворот «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…» Літо «Я руці, що била, не пробачу…» Вірність «Гострі очі розкриті в морок…» «Махнуть рукою! Розіллять вино!..» Напередодні «Усе лише не це! Не ці спокійні дні…» Безсмертне Неповторне свято Чоловікові Вечірня пісня Мужчинам «Моя душа й по темнім трунку…» Життя Сучасникам Засудженим Танґо Весняне Відповідь Подорожній Радість I. Чужа весна II. Сонний день III. Пломінний день «Не треба слів. Хай буде тільки діло…» «Ніч була розбурхана та тьмяна…»

Пам'ятник Олені Телізі у Києві в день відкриття

Олена і Михайло Теліги у Варшаві. Літо 1934

Олег Ольжич Оле́г О́льжич (справжнє ім'я Олег Олександрович Кандиба) (*8 липня 1907, Житомир 10 червня 1944, концтабір Заксенгаузен) український поет, археолог і політичний діяч, син Олександра Олеся.

З поч х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «Літературно- Науковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні» празьких «Студентський вістник», «Пробоєм».

Пам'ятник Олегові Ольжичу в Києві. Встановлений в парковій зоні на вул. Олени Теліги навпроти вул. Олега Ольжича.

Рінь Де шлях у жовті врізується стіни І урвище над закрутом стремить, Наш погляд неуважливий на мить Затримує жорсткий прошарок ріни. Вода суха і сіра. Але вії Примкнеш перед камінням у піску. І раптом чуєш силу вод рвучку І різкість вітру, що над ними віяв.

Маланюк Євген Євген Филимонович Маланюк український поет, культуролог, літературний критик. Народився 1 лютого 1897 року в Архангороді на Херсонщині (тепер село Новоархангельск Кіровоградської області)

З початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої поручника Євгена Маланюка направили на Південно-Західний фронт командиром сотні 2-го Туркестанського стрілецького полку

Творча спадщина поета: "Стилет і стилос" (Польща, 1925) "Гербарій" (Гамбург, 1926) "Земля й залізо" (Париж, 1930) "Земна мадонна" (Львів, 1934) "Перстень Полікрата" (Львів, 1939) "Вибрані поезії" (Львів, Краків, 1943) "Влада" (Філадельфія, 1951) "Пята симфонія" (Нью-Йорк, 1953) "Поезії в одному томі" (Нью- Йорк, 1954) "Остання весна" (Нью-Йорк, 1959) "Серпень" (Нью-Йорк, 1964)

Зеров Микола Мико́ла Костянти́нович Зе́ров (*26 квітня 1890, Зіньків 3 листопада 1937, ур. Сандармох, Республіка Карелія) український літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії.

Численні факти пошанування Миколи Зерова

Окремими виданнями в Україні вийшли книжки «Антологія римської поезії» (1920), «Камена», «Леся Українка», «Нове українське письменство» (1924), «До джерел» (1926), «Від Куліша до Винниченка» (1929).

Автограф сонету М.Зерова Саломея

Володимир Сосюра Володимир Миколайович Сосюра представник високого поетичного світу, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й цвіте різнобарвям Україна. Він тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен

Мати поета Марія Данилівна Локотош мадярка, робітниця з Луганська, займалася хатнім господарством.

1921 р. побачила світ збірка В.Сосюри Поезії, що досі вважалася його першою книжкою. Нещодавно віднайдений документ корегує цю думку. Рукою Сосюри в нім записано: В 1918 р. після проскурівського погрому, який вчинив 3- й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (ком. полку) було надруковоно й видано першу збірку моїх поезій Пісні крові

Могила Володимира Сосюри