Чарлз Діккенс – Не бійся! Ми з тебе не зробимо письменника, якщо є можливість навчитися якому-небудь чесному ремеслу або стати каменярем. -Дякую вам, сер, - сказав Олівер. Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста

Народився 7 лютого 1812 року в м. Портсмуте. Батьки часто переїжджали із-за професії батька. Тому навчання розпочав абияк та без будь-якої системи у священика в Чатами, але закінчив у гарній школі в Лондоні. Навчання не було довготривалим, так як батько не був багатим і потрапив у тюрму за борги, залишивши родину без засобів до існування. Своє знайомство із дорослим життям розпочав з фабрики, де робили ваксу по 16 годин на добу. Потім у конторі юриста. Але весь цей час займався самоосвітою, тому в решті-решт отримав роботу судового репортера в газеті Дзеркало парламенту, де добре себе зарекомендував. Далі він співпрацівник Ранкової хроніки аж до популярності Піквікського клубу. Довго нікому не розповідав про своє дитинство, бо той світ не прийняв би генія з низів. Тільки у посмертному листі біографу він розкрив свої таємниці. Рочестер. Будинок Чарльза Діккенса

Перше оповідання Діккенса «Обід в Тополиній алеї» вийшло в лондонському « Мантлі Мегезін » у Наступного року він став політичним журналістом, друкуючи в Морнінг Кронікл репортажі про парламентські дебати та звіти про виборчі кампанії, для чого йому доводилося подорожувати Англією. Репортажі та нариси із журналів склали основу збірки Очерки Боза, надрукованої у У березні 1836 почався друк Записок Піквікського клубу у вигляді періодичних фейлетонів. Співпраця з журналами продовжувалася все його життя. Журналістська праця

Родина Чарлза Діккенса 2 квітня 1836 Діккенс побрався з Кетрін Томсон Гогарт, донькою Джорджа Гогарта, редактора Івнінг Кронікл. Після короткого медового місяця в Кенті, молодята поселилися в Блумсбері. У них народилося десять дітей: Чарлз, Мері, Кейт, Волтер, Франсіс, Альфред, Сідні, Генрі, Дора та Едвард.

Філантропія У травні 1846 до Діккенса звернулася багата спадкоємниця родини банкірів Анджела Бердетт- Кауттс з планом будинку для жінок, що опустилися на дно. За її задумом цей заклад повинен був відрізнятися інших закладів такого роду, де панував жорсткий режим, тим, що в ньому жінок учили б читати, писати й виконувати домашні роботи, що допомогло б їм повернутися в суспільство. Відмовляючись спочатку, Діккенс усе ж організував будинок під назвою Уранія- котедж у Шефердс-Буш. Він активно займався щоденним функціонуванням закладу, встановленням правил, переглядом рахунків і прийомом жінок. Багато з них стали праобразами персонажів його книг. Підбираючи кандидатури мешканок будинку, він відвідував в'язниці й робітні будинки, інші кандидатури пропонували йому друзі, такі як міський радних Джон Гардвік. Кожній жінці давали написане Діккенсом друковане запрошення із підписом «Ваш друг». Від кожної жінки вимагалося, щоб після перебування в Уранія-котеджі вони емігрували. У 2009 родини двох таких жінок були ідентифіковані, одна в Канаді, інша в Австралії. Загалом за оцінками в проміжку між 1847 і 1859 через будинок пройшло 100 жінок.

Громадська робота На той час до Діккенса звернулися за допомогою представники дитячої лікарні на Грейт-Ормонд-стріт. Лікарня саме переживала свою першу фінансову кризу. Діккенс щойно почав планувати публічні читання своїх творів. Чарлз Вест, засновник лікарні, попросив Діккенса головувати на заході зі збору коштів. Діккенс віддався справі душею і серцем Вже раніше, у 1849, він анонімно писав статті в тижневику Екзамінер про занедбаних дітей, а в 1852 написав статтю, присвячену відкриттю лікарні. 9 лютого 1858 Діккенс виголосив промову на річному званому обіді в лікарні, а незабаром виступив із публічним читанням Різдвяної пісні в церкві святого Мартіна в полях, зібравши достатньо грошей, щоб лікарня змогла купити сусідній будинок і розширити кількість місць з 20 до 75. Влітку 1868 Діккенс розпочав серію перших публічних читань своїх творів у Лондоні. Після десятиденного відпочинку він відправився у виснажливий амбіційний тур усією Англією, Шотландією та Ірландією. Тур продовжувався 3 місяці, письменник здійснив 87 читань, іноді двічі на день.

Залізнична аварія в Степлгерсті 9 червня 1865, коли Діккенс повертався з Парижа, потяг, в якому він їхав, з'їхав з моста біля міста Степлгерст. Перші 7 вагонів звалилися, Діккенс їхав у єдиному вагоні першого класу, що залишився неушкодженим. Він намагався допомогти потерпілим ще до того, як прибули рятувальники. Потім пригадав, що залишив у вагоні незавершений рукопис Нашого спільного друга й повернувся, щоб забрати його. Як це було характерно для нього, він використав свої враження в оповіданні з привидами Сигнальник, в якому головного героя охоплює передчуття загибелі в залізничній катастрофі. Діккенсу вдалося уникнути появи на судовому розслідуванні. Він не постраждав фізично, але подія залишила травму в його душі. Зазвичай він писав багато й швидко, але тепер робота сповільнилася. Він тільки завершив «Нашого спільного друга» й розпочав Таємницю Едвіна Друда. Багато часу йшло на публічні читання його улюблених романів. Діккенс захоплювався театром, як способом утекти від світу, й вивів театральних персонажів у Ніколасі Ніклбі. У ті часи мандрівні театри були дуже популярні. У 1866 Діккенс провів серію читань в Англії та Шотландії. Наступного року - в Англії та Ірландії.

Смерть 8 червня 1870, Діккенс переніс другий інсульт. Це сталося вдома після цілоденної роботи над «Едвіном Друдом». Наступного дня, 9 червня, через п'ять років після аварії біля Степлгерста, письменник помер, не приходячи до тями. Незважаючи на його власне бажання бути похованим у Рочерстському соборі, Діккенса поховали в Кутку поетів Вестмінстерського абатства. Під час похорону присутнім роздали епітафію зі словами: «На пам'ять про Чарлза Діккенса (найпопулярнішого письменника Англії), який помер у власній оселі, Гайгем, поблизу від Рочестера, Кент, 9 червня 1870 у віці 58 років. Він співчував бідним, знедоленим і пригнобленим; і зі смертю один із найвизначніших письменників Англії втрачений для світу. Стверджують, що останні слова Діккенса: «Будьте природними, діти. Для письменника природне виконання всіх правил мистецтва» [ [ У своєму заповіті Діккенс зазначив, щоб на його честь не споруджували жодного меморіалу. Єдиний бронзовий пам'ятник натуральної величини, відлитий у 1891 Френсісом Едвіном Елвеллом, стоїть у Кларк-парку в місті Спрюс-Гілл, Пенсильванія, США. Ліжко, на якому він помер, зберігається в музеї Діккенса в Портсмуті.

Багата спадщина Чарлза Діккенса