Марії Олександрівна Вілінська Видатна українська та російська письменниця «У всесвіті мені відомі лише дві прекрасні речі: зоряне небо над нашими головами і почуття обовязку в наших серцях». М.Вовчок (22 грудня 1833року-10 серпня 1907 року)22 грудня серпня1907

Марко Вовчок літературний псевдонім Вілінської Марії Олександрівни, за першим чоловіком Маркович, за другим чоловіком Лобач-Жученко. Троюрідна сестра російського літературного критика Д.І.Писарєва. Була знайома з Т.Шевченком, П.Кулішем, М.Костомаровим, І.Тургенєвим, Жулем Верном. Видатна українськаписьменниця писала твори українською, російською, французькою мовами, розмовляла сімома, а читала десятьма мовами. Вона першою познайомила Європу з Україною, видавши свої твори у Франції. Уродженка Росії, Марія Олександрівна понад усе любила Україну. Твори мали антикріпосницьке спрямування.Описувала історичне минуле України.

Марія Вілінська народилася 22 грудня 1833 року в сім'ї армійського офіцера в маєттку Єкатеринське (тепер село Козаки Липецької області Російської Федерації). У роках виховувалася у приватному пансіоні в Харкові. Згодом жила в місті Орел в сім'ї багатої тітки. Тут познайомилася з відомим етнографом та фольклористом Опанасом Марковичем, що відбував заслання за участь в Кирило-Мифодіївському братстві року одружилася з Марковичом і виїхала в Україну. Почала вивчати її мову, фольклор. Жила деякий час у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині року за редакцією Марковича вийшли «Народні оповідання» Марка Вовчка. Наприкінці 50-х років письменниця відїздить за кордон. Одягнена зі смаком висока ставна білявка з розкішною косою, темними бровами та сірими великими очима, Марко Вовчок вражала своєю красою, талантом і винятковим хистом до мов. Афанасій Маркович

З Опанасом Марковичем життя не склалося. Її супроводжував І. С. Тургенєв, який брав найдіяльнішу участь у влаштуванні грошових та побутових справ Марії Олександрівни та її сина Богдана, рекомендував її твори російським журналам, а їхні особисті стосунки відіграли виняткову роль в ідейно-творчому зростанні молодої письменниці. Саме Іван Сергійович познайомив її з письменниками Г. Флобером, Жорж Санд, Жулем Верном. У Парижі Марко Вовчок переклала пятнадцять романів славетного фантаста Ж.Верна, казки Г.Х. Андерсена. Вона не втрачала звязків з передовими людьми України, листувалася з Т. Г. Шевченком. У роках редагувала журнал «Переводы лучших инностранных писателей», переклада з французької, англійської, німецької, польської (Жуля Верна, Дж. Грінвуда, Г. К. Андерсена, Б. Пруса). Разом з Д. Писарєвим перекладала «Походження людини» Чарльза Дарвіна на російську мову. Померла Марія Вілінська 1907 року на хуторі Долинськ (тепер місто Нальчик), де й похована.

«Дві книги народних оповідань» (1857, 1962) соціальна повість «Інститутка» ( ) (початкова назва «Панночка») історичні казки-повісті «Кармелюк», «Дев'ять братів і десята сестриця Галя», «Невільничка», незавершені «Гайдамаки», «Сава Чалий» повісті «Три долі», «Павло Чорнокрил», «Сестра», «Дяк» та інші збірка російською мовою «Рассказы из русского народного быта», повісті «Тюлевая баба», «Записки причетника» та інші. близько ста перекладів

тематика особливості життя дітей кохання побут дорослих сите й тупе існування міщанства фальш ченців паразитичне животіння дворян трагізм життя селянства за часів кріпаччини («Горпина») боротьба проти кріпацтва («Ледащиця», «Інститутка») внесення нових жанрів і тем Її творчості характерні висока ідейність, висока художність творів тощо звернення до фольклорних традицій форма розповіді: у творах немає спеціального оповідача, є мистецький. Читач дізнається про все з уст народу твори написані пісенною ритмізованою мовою з різноманітними інтонаціями, багатством синоніміки Марко Вовчок основоположниця дитячої української прози Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози

Горпина Два сини Дев'ять братів і сестра Галя Інститутка Ледащиця Маша Сестра Три долі

Її поява на літературному обрії порівнювали з кометою, а її саму з Жорж Санд. Марко Вовчок нікого не залишала байдужим: неї або беззастережно любили, або настільки ж люто ненавиділи. Чого тільки не говорили про цю маленьку сірооку жінку: мол, і розповіді за неї пише мужфольклорист, і гроші заробляє вона не за письмовим столом, а в постелях літературних знаменитостей, і омолоджується, зачаровуючи чоловіків багато молодше себе й гублячи їх своєю пристрастю. Але історія, залишаючи домисли на совісті заздрісників, оперує фактами й документами.

Сучасники відзивались про неї по-різному, але ніхто не ставився байдуже. Її любили чи ненавиділи, боготворили чи обливали брудом. Одні вважали її доброю, чуйною, дотепною, жвавою, веселою. Інші – холодною, лукавою, двоєдушною, понурою, черствою. Вона порвала з чоловіком, вона змінювала свої сердечні уподобання, але переконань своїх вона ніколи не змінювала. Щоб про неї не говорили, які б не розпускали плітки, вона гордо проходила мимо. Вона ніколи не спростовувала наклепницьких вигадок, не зупиняла пасквілянтів, які намагались підірвати її репутацію і навіть позбавити права називатись авторкою «Народних оповідань» – тих оповідань, які символізували для сучасників визвольні прагнення віку. Вона вимоглива до себе і до інших, вона в критичні моменти спалювала за собою мости і назавжди поривала з тими, хто її розчаровував. Компромісів не визнавала. Всупереч усьому, часом рішення її були безповоротні, вчинки необачні, хоч потім вона гірко каялася. Та у помилках своїх нікому не признавалася і вдавала, що життя її кладається якнайкраще.

«Що є в цій жінці, що всі нею так захоплюються? Всі мужчини сходять від неї з глузду: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою, Пассек захопився до того, що кинув свою працю, свою карєру, змарнів увесь і їде з нею [...]. Марковичева вміє так зробити, що її прихильники скрізь обстоюють її. Як мене обурює ця жінка. Де ж справедливість, коли такі створіння живуть на землі, щоб іншим життя псувати?» Дмитро Менделеєв Ненавидить її навіть Дмитро Менделєєв: «Мій товариш Олевинський був закоханий у чарівницю Марко Вовчок. Вона же з ним поступила нечесно, захопила собою, довела до відчаю і до рішення покінчити з собою. Але мій друг вирішив використати своє самовбивство в інтересах науки. На той час смертельна доза ціаністого калію ще не була відома. Мій друг вирішив прийняти серію доз й вів записи. Він декілька разів одужував після прийомів і помер, дійшовши до зафіксованої дози. Але чарівниці це не минулося: друзі жорстоко помстилися за товариша…»

О.Маркович У січні 1851 року сімнадцятирічна Марія одружилася з О. Марковичем, що був на одинадцять років старшим за неї. Чоловік знає про зраду, але …мовчить Опанас Маркович став для талановитої дівчини першим справжнім університетом. Усього за сім місяців Марія вивчила українську мову до найменших тонкощів. Згодом молодята переїхали в Україну. Пантелеймон Куліш Пантелеймон Куліш був редактором і видавцем творів М.Вовчок. Між ним і Марією був до непристойності бурхливий роман. Через дізнання дружини Куліша про цей роман, закоханий Куліш з відчаю випиває ціаністий калій.

Олександр Пассек Незабаром Марко Вовчок розлучається з чоловіком – вона їде за кордон, де знайомиться у домі російської емігрантки Тетяни Пассек з її сином. Цей чоловік став її великими коханням – вони подорожують, але трапляється біда: Олександр смертельно захворів і помер у неї на руках. У письменниці починається важка депресія, головні болі. Дмитро Писарев Вона повертається до Петербурга, де на вокзалі її зустрічає Дмитро Писарєв. Починається черговий роман… У це важко повірити, але сценарій знову повторюється: закохана парочка їде на ризьке узбережжя, і її Митенька …тоне. Михайло Лобач - Жученко Після усього пережитого зламався би будь-хто, але не Марко Вовчок. Вона спілкується з друзями сина, серед яких знайомиться з Михайлом Лобачем- Жученком. Він сподобався їй, вже досить літній жінці, своєю юнацькою відданістю та коханням. Саме він і став її другим офіційним чоловіком. Наприкінці життя вони оселилися на околиці Нальчика. Перед смертю вона попросила чоловіка: «Якщо не судиться мені лежати поряд з Шевченком, поховай мене під грушею у нашому саду». Чоловік виконав її бажання: усі ці роки він шалено кохав цю жінку. Вона ж до останнього дня сумнівалася у тому, чи розумів він її душу.

Джерела: Українська література 9 клас; Журнал Українська культура, 1993р. 3, 1992р. 3; Журнал Меркурій, ; Ресурси: 1. База даних Master Soft 2. Аудіокнига з інформаціоним додопком, 5-6 клас