«Україна для мене - усе, це прекрасна країна, і я вбачаю завдання в тому, щоб відкрити світові, яка вона дивовижна та який талановитий народ - українці» ЕММА АНДІЄВСЬКА

«…Кожен є творцем власного життя. Вибір є і там, де немає жодного вибору. Кожна людина, коли хоче чогось усім своїм єством, вона цього обов'язково досягне. Справжня воля викристалізовує навколо себе події. Провидіння не любить ледачих...» Емма Андієвська ОСНОВНІ ВІХИ ЖИТТЯ ПОЕТЕСИ «Я свою Україну ношу, як слимак свою хатку, в ній живу» Емма Андієвська

Народилася Емма Андієвська у м. Сталіно 19 березня 1931 року. Під час війни разом із родиною емігрувала на Захід. Про цей факт письменниця писала: «Мама взяла нас, дітей, за руку і в переддень того радянські війська зайняли Київ (це був кінець 1943 року) подалася на Захід. Мама не була певна, що нас не винищать коротко перед тим знищили батька. Він не був партійним, він був хіміком-винахідником, тому його, між іншим, і прибрали аби його винаходи не дістались німцям. Мама учитель-біолог, із українського козацького роду, але зросійщена. Так от мама упросила німецького солдата, і той дозволив нам в останньому німецькому ешелоні з кіньми покинути Київ. І так ми поволі дібралися на Захід, жили, вчилися...»

Із дитинства мала феноменальну память, у 9-10 років перечитала головні твори світової літератури. Через важку хворобу більшість шкільних предметів здавала екстерном, а 1937-го з тієї ж причини родина змушена була переїхати спершу до Вишгорода, а потім (1939 р.) до Києва. На початку війни батька майбутньої письменниці безпідставно розстріляла радянська влада. А в 1943-му Емма з матірю виїхали на Захід. Жили в англійській окупаційній зоні Берліна. Попри правила, дівчину прийняли до чоловічої гімназії. Три роки, хвора на сухоти хребта, Емма була прикута до гіпсового ліжка, а після того довгий час ходила в корсеті.

Наприкінці 1949-го родина переїхала спочатку до Міттенвальда, а потім до Мюнхена. Цього ж року Емма почала друкувати власні вірші в діаспорній українській пресі, а перша її збірка «Поезії» (1951) викликала захоплення літературної критики. У 1957 році Андієвська закінчила Український вільний університет за фахом філософія та філологія. Того ж року сімя переїхала до Нью-Йорка го Емма вийшла заміж за літературного критика, есеїста й письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя до смерті чоловіка. Після весілля подружжя повернулось до Німеччини в Мюнхен. Та щорічно на місяць Емма приїжджала до США, щоб 1962-го отримати американське громадянство. Протягом 40-ка років Андієвська працювала в українському відділенні радіо «Свобода» в Мюнхені. Сьогодні ж повністю присвячує себе поетичній і малярській творчості. Член НСПУ, українського ПЕН-клубу, Професійного обєднання художників Баварії. Живе і працює в Мюнхені (Німеччина).

Людина - це феномен, найбільша цінність. Я вважаю, що сутність людини формується залежно від її вибору. Неправда, коли кажуть, що людина не має права вибору вона його має повсякчас. Я вважаю, що кожна людина – це супергеній, тільки не кожна завдає собі труду розвинути це в собі. Я свою Україну ношу, як слимак свою хатку, я в ній живу інакше би я пішла в інші культури, як багато хто з-поміж дуже талановитих людей. Україна для мене - усе, це прекрасна країна, і я вбачаю завдання в тому, щоб відкрити світові, яка вона дивовижна і який талановитий народ - українці. Мені здається, що на цей світ людина приходить велетнем, а тоді - маліє, лише дехто уникає цієї долі, не давши себе залякати "обставинами". Людина завжди сама вибирає себе, хоч їй часом і здається, ніби це роблять за неї "обставини". А що людина вибрала, тим вона й стає. Ступінь самореалізації залежить від того, скільки людина вкладає зусиль і волі в те, що вона хоче здійснити. Бо хто повністю вкладає себе в щось, не розмірковуючи, чи це оплатиться, чи ні, на боці того й Провидіння. Провидіння не любить ледачих. Я - Емма Андієвська, яка охоче дала б вирвати з грудей серце, аби Україна по-справжньому існувала. І все, що я творю, для України, для її людей...

ПЕРЕВІР СЕБЕ 1.ТАК 2.НІ 3.ТАК 4.НІ 5.ТАК

« Я вірю в силу духу. Перед "бацилою" духу нема перепон. І тільки вона обертає граніт на розквітлий сад. Україна нічого не має?.. Для мене найкраща спонука - починати з нуля…» Е.Андієвська ЛІТЕРАТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ Е. АНДІЄВСЬКОЇ

Незвичайний погляд на життя, при тому ж правдивий, виростає з самої дійсності доброї і лихої, і різнобарвної. Добро повинно перемагати, і це ми побачимо у творчому доробку Емми Андієвської. Ознайомтесь із ним, і ви в цьому переконаєтесь самі! Людина може реалізуватися, роблячи добро, навіть якщо за це отримуватиме довбнею по голові. Робіть тільки добро, не очікуючи віддачі! (Емма Андієвська) Людина може реалізуватися, роблячи добро, навіть якщо за це отримуватиме довбнею по голові. Робіть тільки добро, не очікуючи віддачі! (Емма Андієвська)

Е. Андієвська не стала на шлях продовження тих реалістичних традицій, за якими дійсність відображувалась у формах самої дійсності. Літературні критики поставили поетесу на рівень раннього Тичини й Артюра Рембо (французький поет), відзначили єдність поетичного стилю з малярськими роботами, якими вона ілюструє свої книги. Відхід від традицій засвідчують інтерпретатори віршів Андієвської. Так, один з них, Т. Возняк, пише: «Поезія Андієвської для української мови є креативною (такою, що творить нові слова). А тому я б не обмежував її поезію до «передавання станів душі», «відзеркалення... реальності» причому байдуже, як сама авторка інтерпретує свої тексти, її поезії живуть поза нею з того часу, як вона завершила твір... щось її вирізнює з довгого шерегу поетичних текстів. Щонайперше це не вибрик, а її органіка. Ламаючи логіку сущого, вона, власне, й пробує з нього вирватись».

А ось думка літературного критика: «Творчість поета од Бога неможливо осягнути одразу та цілком, то є процес постійного відкриття й відчування народжуваного ним слова. Творчість такого складного поета, яким є Емма Андієвська, яка пропонує читачеві прийняти правила її поетичної «гри»: спробувати вийти за рамки стандартизованої буденщини, перевтілитися, подивитись довкола себе за своєрідними «законами» її світобачення, яке, синтезуючи українську фольклорну магію та західний модернізм, робить прорив у виміри фантастичні. Естетичним підґрунтям її творчості є сюрреалізм, несподівані, багатозначні асоціації апелюють до емоційної сфери, до її уяви, абстрактні образи конкретизуються, часто набирають барокових форм, вони синтетично ускладнені, алогічні. Поетеса вдається до цих засобів, щоб якомога повніше відтворити дійсність, якомога більше вражень «втиснути» в слово, «видобути» з цього більший пучок асоціативних «іскор» (Л. Тарнашинська).

Поетичне слово Андієвської незвичайне, не таке, яке ми всі звикли читати в програмних творах. Та не треба лякатись різноманіття складних і малозрозумілих слів критиків. Треба читати саме Еммине слово. Але спочатку ознайомтесь, як вона сама його бачить: «Мені цікаво писати до такої публіки, як я сама, зізнавалася поетеса в інтерв'ю для «Літературної України», мені хочеться сказати якісь несказані речі, витянути їх з небуття. Але ж людина до всього мусить спершу призвичаїтися. Те нове, що несе у світ поет, загалом творча особистість, зрештою сприймається і ширшими верствами людей. А для цього потрібен час, бо люди не люблять нового».

«Мені ніхто не диктує, що і як писати, це тільки я вирішую, який мій світ, і я в цьому світі порядкую. Але не так порядкую, як намагаюся вирвати з того невимовного небуття осмислене вже неосмислення. І це, властиво, мета поезії». Тож спробуйте знайти у віршах, уміщених у цій книзі, оті поєднання несумісного, спробуйте проникнути в коло витвореного нею світу і відчути тепло неспокійного серця нашої землячки. Не менш складними для розуміння і сприймання є прозові твори Емми Андієвської, зокрема «Роман про добру людину», в якому реальність поєднується з химерними епізодами, міфами, легендами. Тут переосмислюються біблійні сюжети, картини Пекла і Страшного Суду. Водночас це цілісний твір, в якому автор беззастережно стоїть на боці Добра. І зло тут впізнається відразу, в які б воно шати не вбиралося.

«Роман про добру людину» переносить читача в перші повоєнні роки до Німеччини, в табори переміщених осіб, а точніше в табір, де чекають рішення репатріаційної комісії, в яку входять представники СРСР, сотні українців, закинутих виром Другої світової війни за межі рідної землі. Нещодавно фашисти знущались над ними у концентраційних таборах, тепер ці люди чекають страждань вже від «своїх», енкаведистів, які пролізли в комісії, прагнуть якомога більше табірників відправити на розправу до Радянського Союзу.

В такій напруженій до краю ситуації прозаїк зображує своїх героїв, яким треба зробити вибір: повернутись на батьківщину чи стати емігрантами. Вони люблять Україну, але повернутись до неї не можуть. І для дітей, і для дорослих щира любов до рідного краю то єдина мета життя й утіха. Вона стає засобом перевірки вартості людини у критичних ситуаціях. В уривку з роману, який пропонується, показана химерна подорож одного з персонажів Стецька Ступалки в...пекло. У цьому незвичайному становищі пізнається душа людини, вартісні орієнтири її життя. У пеклі Стецько чинить добро, завдяки чому й рятується. Подумайте, у чому це добро виражається? Чи не простежуються у вигаданих і химерних, на перший погляд, сценах на Київському Хрещатику реальні факти минулої радянської дійсності?

В казках піднімаються питання моралі такі як дружба (Говорюща риба та Казка про гадюку й орла, або невдячного приятеля), воля (Казка про упиреня, що живилося людською волею), шкідливість пихатості (Казка про пихатість), важливість віри людини у себе (Казка про чоловіка, що заступав Усевишнього), осудження егоїзму (Казка про яян). Збірка казок містить вісімнадцять оповідань. Перед самими казками, між ними та після них відбувається розмова між шакалом та консервною бляшанкою. Ці двоє зустрівшись ввечері домовляються розповідати один одному казки. При цьому шакал розповідає казки із сумним закінченням, а бляшанка казки із щасливим кінцем. Кожну розказану казку обоє коментують та інтерпретують її мораль по своєму. Як і в багатьох інших творах Андієвської, в казках відбувається олюднення речей. Шакал та бляшанка обговорюють власне уподібнення до людей. Персонажі казок, такі як блискавка, море та живі істоти також наділені людськими якостями.

Емма і не є емігранткою, навпаки вона запросто може зарахувати до еміграції оточуючий її соціум із усіма аборигенами включно, натомість залишаючи для себе своє власне, нікому не належне місце, що вислизає з-поза митних обмежень обєднаної Європи. Емма громадянка Всесвіту, і Всесвіт цей, без сумніву, український, тому, спостерігаючи за нею, перш за все бачиш це перманентне, навіть на побутовому рівні, облаштування свого персонального часу і простору, в який важко проникнути і з якого ще важче вислизнути. Останнє, зрештою, і не потрібне. (Сергій Жадан. Столичные новости, 11 (159), 2001.) Поезія Андієвської для української мови є креативною. А тому я б не обмежував її поезію до «передавання станів душі», «відзеркалення... реальності» причому байдуже, як сама авторка інтерпретує свої тексти, її поезії живуть поза нею з того часу, як вона завершила твір... щось її вирізнює з довгого шерегу поетичних текстів. Щонайперше це не вибрик, а її органіка. Ламаючи логіку сущого, вона, власне, й пробує з нього вирватись. (Тарас Возняк ) Сергій Жадан - український поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Тарас Степанович Возняк головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу

«Найкращим, що може бути на світі, є змога реалізувати туманну матерію, розлиту навколо, яка ще не втілилась у думку». Е.Андієвська МАЛЯРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Е.АНДІЄВСЬКОЇ

Незвичайною є малярська майстерність Емми Андієвської. В анотації до її виставки, яка розгорнулась навесні 1994 року в Києві, в Українському Домі, наводилась така оцінка її творчості з німецької газети «Зюддойче цайтунг»: «Емма Андієвська не лише відома на Заході як художниця з даром оригінального творчого мислення, її малярство комунікативне, довірливо налаштоване до людей. Органічний світ Емми Андієвської привабливий. Він також надреальний, у ньому синтезується досвід європейського малярства: сила експресіоністів та поезія Шагала. Її малярство інтуїтивне. Яскраві відкриті барви, колоризм енерготворчий струмінь її творчості».

Малярство Е.Андієвської Вихлюп, експерименту вання Інсценування, «заряджаю» інших «Сегменти снів» Відкриті барвивіршомалярство Поезія Шагала Кольорове образне слово

Художниця виставлялася в багатьох країнах світу. Вперше глядачі побачили її акварелі в Мюнхені в 1956 році. Потім у Нью-Йорку у 1989 році Емма ілюструвала свої збірки «Архітектурні ансамблі» та «Знаки». Літературна творчість нашої землячки представлена у багатьох збірниках прози та поезії. Головні з них: Поезія: «Поезія» (1951 р.); «Народження ідола» (1958 р.); «Риба і розмір» (1961 р.); «Кути опостінь» (1962 г.); «Первні» (1964 р.); «Базар» і «Пісні без тексту» (1968 р.); «Наука про землю» (1975 р.; «Кав'ярня» (1983 р,); «Спокуси святого Антонія» (1985 р.); «Вігілії» (1987 р.) «Архітектурні ансамблі» (1988р.). Проза: «Подорож» (новели, 1955 р.); «Тигри» й «Джалапіта» (1962 р.); «Герострати» (1970 р.); «Роман про добру людину» (1973 р.); «Роман про людське призначення (1982р.).