Тема 10 ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ПІДРОЗДІЛІВ ДО ДЕСАНТУВАННЯ ТА БОЙОВИХ ДІЙ Заняття 1. ПІДГОТОВКА ВЗВОДУ ДО ДЕСАНТУВАННЯ ТА БОЙОВИХ ДІЙ oicv.at.ua НАВЧАЛЬНІ ПИТАНЯ 1. Підготовка взводу до десантування та виконання бойового завдання 2. Взвод на марші. Райони зосередження та очікування, заходи, що в них виконуються 3. Послідовність та зміст роботи командира взводу щодо організації десантування та бойових дій

ЛІТЕРАТУРА 1. Бойовий статут Сухопутних військ, ч. ІІІ (взвод, відділення, танк). К., Варта, 1995 ст. 121– Боевой устав воздушно-десантных войск, ч. ІІІ (взвод, отделение). М., ВИ., 1984 ст Учебник «Тактика подразделений воздушно-десантных войск». М., ВИ., 1985 с. 30 – 80.

1. Підготовка взводу до десантування та виконання бойового завдання Підготовка до десантування і бойових дій включає в себе комплекс заходів, що проводять командири, штаби родів військ та служб, а також підрозділи щодо організації десантування та всебічного забезпечення бою. Підготовка взводу до бою в тилу противника складається з підготовки до десантування та виконання бойового завдання в тилу противника. Після одержання бойового завдання підготовка до десантування і виконання бойового завдання в тилу противника проходить як єдиний взаємозалежний процес. Тому роботу командира парашутно- десантного підрозділу можна розподілити на 4 етапи:

І етап – підготовка до десантування та бою. Проводиться у вихідному районі для десантування. Починається з моменту одержання командиром підрозділу бойового завдання та закінчується посадкою особового складу у літаки (вертольоти);

Вихідний район для десантування (ВРД) ППД Район очікування Аеродром зльоту Район зосередження аемп пдп І ЕТАП – ПІДГОТОВКА ДО ДЕСАНТУВАННЯ ТА БОЮ Початок – з одержанням бойового завдання Закінчення-посадка особового складу в літаки (вертольоти) марш

ІІ етап – перекидання підрозділів повітряного десанту в тил противника, в ході якого здійснюються сумісні дії парашутно- десантних (аеромобільних) підрозділів і військово- транспортної (армійської) авіації для нанесення ударів з повітря та висадки десанту в призначений район. Він починається з моменту зльоту літака (вертольоту) та закінчується висадкою (викидкою) десанту;

ІІ етап – ПЕРЕКИДАННЯ ПІДРОЗДІЛІВ ПОВІТРЯНОГО ДЕСАНТУ В ТИЛ ПРОТИВНИКА Початок - з моменту зльоту літака (вертольоту) Закінчення - висадка (викидка) десанту; Глибина десантування Дальність десантування висота польота літаків висота викидання десанту Тривалість десантування зліт літаків (вертольотів) з десантом ДЕСАНТУВАННЯ ВКЛЮЧАЄ: шикування бойових порядків частин і підрозділів військово-транспортної (армійської) авіації; їх політ; викидку (висадку) десанту в призначений район Район десантування (плошадка приземлення) ХАРАКТЕРИСТИКИ ДЕСАНТУВАННЯ ВРД

ІІІ етап – бойові дії парашутно-десантних (аеромобільних) підрозділів, який починається з моменту збору в районі десантування і приведення підрозділів до бойового застосування та закінчується виконанням бойового завдання;

ІІІ ЕТАП – БОЙОВІ ДІЇ Початок - з моменту збору в районі десантування і приведення підрозділів до бойового застосування Закінчення - виконанням бойового завдання

ІV етап - евакуація парашутно-десантних (аеромобільних) підрозділів до розташування своїх підрозділів (частин, зєднань), який починається з моменту виконання бойового завдання та закінчується виходом за лінію переднього краю в розташування своїх військ або виходом наших військ до району бойових дій парашутно-десантних (аеромобільних) підрозділів.

Підготовка до десантування та бойових дій починається з одержанням бойового завдання та включає: екіпіровку особового складу; марш у район очікування; підготовку озброєння, техніки, матеріальних засобів і особового складу до десантування і виконання бойового завдання; надання бойових завдань особовому складу; вихід підрозділів на аеродром (посадочну площадку), завантаження бойової техніки (вантажів), посадку особового складу в літаки (вертольоти).

На виконання бойового завдання підрозділами в тилу противника впливає екіпіровка кожного десантника. Екіпіровка особового складу залежить від характеру бойового завдання й умов її виконання, визначається старшим командиром (начальником) і починається в пункті постійної дислокації, а закінчується в районі очікування. Вона включає забезпечення десантників обмундируванням, озброєнням, боєприпасами, засобами індивідуального протихімічного захисту, продовольством, звичайним і спеціальним спорядженням відповідно до характеру майбутнього бойового завдання, часом року і місцевості в районі десантування. Деякі десантники за рішенням командирів можуть мати електричний ліхтар, пошуковий приймач, переносну радіостанцію та інші прилади. Екіпіровка особового складу спеціальних підрозділів, крім того, включає вантажний контейнер, у якому десантуються засоби звязку, приладдя спостереження і розвідки, а також інженерні боєприпаси.

Для десантування в горах, пустелі, північних районах екіпірування додатково може включати спеціальне гірське спорядження, малогабаритні ємності з питною водою і тепле обмундирування. Кількість предметів екіпіровки та їхня маса не повинні утрудняти дії десантників у тилу противника. Особисті речі та документи, що не беруться в тил противника, за рішенням старшого командира здаються ще до виходу на аеродром зльоту.

2. ВЗВОД НА МАРШІ. РАЙОНИ ЗОСЕРЕДЖЕННЯ ТА ОЧІКУВАННЯ, ЗАХОДИ, ЩО В НИХ ВИКОНУЮТЬСЯ Частинам та підрозділам, як в мирній, так і бойовій обстановці, доводиться розташовуватися в польових умовах в призначених районах. В цих районах вони вирішують завдання, не тільки повязаних з розміщенням, харчуванням та відпочинком особового складу, обслуговуванням озброєння і техніки, але і здійснюють підготовку до десантування та бойових дій. Для підготовки підрозділів повітряного десанту до десантування та бойових дій призначається вихідний район для десантування. Він включає: основні та запасні аеродроми (посадочні площадки); основні та запасні райони зосередження; основні та запасні райони очікування.

Як правило, підготовка взводу до десантування та виконання бойового завдання починається в районі зосередження, а закінчується в районі очікування та на аеродромі (посадочній площадці). Райони зосередження і очікування призначаються для прихованого розташування підрозділів і підготовки їх до десантування і бойових дій. Аеродроми (посадочні площадки) призначаються для завантаження в літаки (вертольоти) озброєння, техніки і матеріальних засобів, посадку особового складу і зльоту на десантування. Посадочні площадки для вертолітних підрозділів звичайно призначаються безпосередньо в районах зосередження десантуємих підрозділів. Запасні аеродроми (посадочні площадки) використовуються при виході з ладу основних аеродромів (посадочних площадок).

Підрозділи, які десантуються з одного аеродрому одним вильотом військово – транспортної авіації, складають у аеродромну групу. Основу аеродромної групи складає батальйон з засобами десантування. Взвод в районі зосередження розташовується в складі роти. Район розташування повинен забезпечувати: розосереджене і сховане розміщення особового складу, озброєння і техніки; можливість швидкого збору підрозділів і висування їх у потрібному напрямку; достатня кількість джерел води для приготування їжі та технічних потреб; сприятливу санітарно-епідемічну обстановку. Крім того, умови місцевості повинні дозволяти обладнати необхідну кількість площадок для укладки парашутів і багатокупольних парашутних систем, швартови техніки та пакування вантажів.

В районі зосередження підрозділи доводяться до повної бойової готовності та здійснюють підготовку до десантування і виконання бойових завдань. З цією метою командири підрозділів організують контроль за ходом виконання наступних заходів: дозаправка бойових машин пальним та їх технічне обслуговування; видача особовому складу боєприпасів, засобів індивідуального захисту і медичної допомоги, сухих пайків, спорядження, десантного обмундирування та інших предметів екіпіровки; дозавантаження боєприпасами бойових машин; перевірка укомплектованості засобів десантування у відповідності з десантуємою на них бойовою технікою та вантажами; перевірка стану, а при необхідності, переукладка парашутів; передстрибкова підготовка особового складу; постановка завданнь особовому складу на марш до району очікування.

З району зосередження підрозділи повітряного десанту здійснюють марш на бойових машинах (автомобілях) до району очікування. Якщо десантування має відбутися вертольотами, то район очікування не призначається, то підготовка підрозділів до десантування та бою, включаючи організацію бойових дій, приводиться у районі зосередження в повному обсязі, викладеним у ст. 30 Боевого устава ВДВ, ч. ІІІ (взвод, отделение). Здійснення маршу з району зосередження до району очікування МАРШ – це організоване пересування підрозділів у колонах по дорогах та колонних шляхах з метою своєчасного виходу в призначений район або на вказаний рубіж. Він може здійснюватися в передбаченні вступу в бій або поза загрозою зіткнення з противником, як правило вночі та в інших умовах обмеженої видимості. В усіх випадках командир повинен забезпечити прибуття підрозділу в призначений район або на вказаний рубіж своєчасно, у повному складі і в готовності до виконання бойового завдання.

Марш до району очікування взвод здійснює у складі роти, як правило, вночі чи в інших умовах обмеженої видимості. Як правило, взвод здійснює марш на техніці, маючи дистанції між машинами м. При русі по курних дорогах, в ожеледь, по дорогах, що має круті підйоми, спуски і повороти, а також при русі з підвищеною швидкістю дистанції між машинами збільшуються. Під часу руху на відкритій місцевості в умовах застосування противником високоточної зброї дистанції між бойовими машинами збільшуються і можуть бути м. Привали та денний (нічний) відпочинок призначаються для перевірки стану озброєння і техніки, їх технічного обслуговування, приймання їжі та відпочинку особового складу. Привали призначаються через 3-4 години руху тривалістю до 1 години і один привал тривалістю до 2 годин у другий половині добового переходу, а денний (нічний) відпочинок – в кінці кожного добового переходу.

Взвод завжди повинен бути готовим до здійснення маршу на різні відстані в умовах постійної загрози застосування противником зброї масового ураження, дій його авіації, повітряних десантів та диверсійно-розвідувальних груп, радіоактивного, хімічного та біологічного зараження, зруйнування доріг та переправ. Середня швидкість руху взводу по дорогах без обліку часу на привали становить: на бойових машинах десанту (БМД) км/год, на автомобілях км/год; у пішому порядку 4-5 км/год; на лижах 5-7 км/год. Марш може здійснюватись на протязі декількох діб. Під добовим переходом розуміють відстань, що долають війська за одну добу. Його величина залежить від виконуємого завдання, середньої швидкості руху на протязі доби.

Порядок роботи командира взводу після отримання завдання на марш наступний: зясувати завдання, оцінити обстановку, прийняти рішення та доповісти його старшому командиру, віддати бойовий наказ, організувати взаємодію, бойове забезпечення та управління Після цього керувати підготовкою особового складу та техніки до маршу, перевірити готовність взводу до здійснення маршу та у встановлений час доповісти про готовність до маршу командиру роти.

Під час зясування завдання на марш командир взводу повинен зрозуміти: відомості про противника (якщо виявлені його ДРГ або очікується вступ у бій); завдання роти і взводу, маршрут руху, у який район (на який рубіж) та до якого часу прибути; швидкість руху, дистанцію між машинами, місце взводу в колоні роти, які підрозділи прямують попереду і позаду колони взводу, час готовності до маршу та час проходження взводом вихідного пункту.

Оцінюючи обстановку, командир взводу повинен вивчити по карті (схемі) маршрут руху, його прохідність, можливі шляхи обходу в разі зруйнування переправ через водні перешкоди тощо; найбільш ймовірні напрямки дій авіації противника, місця найбільш можливого застосування його ДРГ; стан, забезпеченість і можливості взводу та приданих підрозділів до здійснення маршу, які підрозділи рухаються попереду і позаду колони та умови взаємодії з ними; характер місцевості, через яку проходить маршрут, її захисні та маскуючи властивості. Крім того, командир взводу враховує стан погоди, пору року, час доби та їх вплив на підготовку та здійснення маршу. В рішенні командир взводу визначає порядок підготовки взводу до маршу, порядок шикування колони, швидкість руху, дистанцію між машинами і порядок організації управління.

Бойовий наказ на марш командир взводу віддає, як правило, усьому особовому складу взводу. В бойовому наказі на марш командир взводу вказує: відомості про противника (якщо передбачається вступ в бій або виявлені його ДРГ); завдання взводу: маршрут руху, район зосередження (відпочинку) або рубіж і час прибуття в призначений район або виходу на вказаний рубіж, шикування колони, дистанцію між машинами, швидкість руху, а під час здійснення маршу в передбаченні вступу в бій з противником і порядок дій при зустрічі з ним; які підрозділи ідуть попереду і позаду взводу, порядок підтримання взаємодії і звязку з ними; час готовності до маршу; своє місце і заступника. Марш закінчується з прибуттям підрозділу до району очікування.

Район очікування призначається для завершення підготовки підрозділів для десантування та бойових дій. Він повинен забезпечувати скрите розміщення підрозділів і підготовку до десантування та озброєння, бойової техніки, матеріальних засобів та особового складу, захист від зброї масового ураження. Важливим вимаганням є наявність доріг, що забезпечують швидкий вихід до аеродрому. Район очікування, як правило, включає в себе: місця для розташування особового складу; місця для розміщення бойової та повітряно-десантної техніки, автотранспорту і вантажів; площадки для перевірки парашутів, швартовки техніки на парашутні платформи та упаковку вантажів у парашутно- десантну тару.

У районі очікування проводяться, як правило, наступні заходи по завершенню підготовки до десантування і бою: швартуються озброєння, бойова техніка і вантажі на платформи та готуються для перевезення на аеродром; проводиться рекогносцировка маршрутів виходу особового складу та вивозу бойової техніки до аеродрому; організується взаємодія з військово-транспортною (армійською) авіацією; проводяться тактико-стройові заняття з бойової злагодженості, на котрих відпрацьовується порядок та способи дії у майбутньому бою; перевіряється правильність укладки парашутів, підгонка зброї та спорядження для стрибка; доводиться до особового складу порядок десантування, правила поведінки під час польоту літака і користування кисневою апаратурою. При наявності часу з особовим складом може проводитись передстрибкова підготовка.

3. ПОСЛІДОВНІСТЬ ТА ЗМІСТ РОБОТИ КОМАНДИРА ВЗВОДУ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕСАНТУВАННЯ ТА БОЙОВИХ ДІЙ З одержанням завдання на підготовку до десантування та виконання бойового завдання командир взводу повинний: перевірити стан бойових машин, наявність пального, укладання боєприпасів; екіпіровку особового складу; підготовку до швартування озброєння, бойової техніки та установку робочих частот на радіостанціях і радіотехнічній апаратурі збору десанту; стан засобів десантування і якість швартування озброєння, бойової техніки та інших матеріальних засобів і підготовку парашутів; поставити бойові завдання особовому складу, провести з ним передстрибкове тренування; вивести взвод на аеродром, завантажити озброєння, бойову техніку та матеріальні засоби, провести їхній передпольотний огляд і посадку особового складу в літаки (вертольоти).

Д Е С А Н Т У В А Н Н Я - перекидання підрозділів для виконання бойового завдання. Воно включає: зліт літаків (вертольотів) з десантом; шикування бойових порядків частин і підрозділів військово-транспортної (армійської) авіації; їх політ; викидку (висадку) десанту в призначений район. Десантування характеризується: дальністю; глибиною; тривалістю; висотою польоту літаків (вертольотів); висотою викидання десанту.

Дальність десантування - відстань від аеродромів зльоту (ПП) ВРД до району десантування (ПП). Глибина десантування - відстань від лінії зіткнення сторін до початку викидання десанту, до району десантування (ПП). Тривалість десантування - час, необхідний для зльоту літаків (вертольотів), шикування бойових порядків частин і підрозділів ВТА (АА), їх польоту до району десантування та виконання (висадку) повітряного десанту в призначений район. Вона залежить від умов і порядку десантування, кількості військово-транспортних літаків (вертольотів), призначених для десантування повітряного десанту, шикування бойових порядків частин і підрозділів ВТА (АА), дальності та способу десантування, кількості аеродромів (ПП) у ВРД і ПП (аеродромів) в районі десантування.

Висота польоту військово-транспортних літаків залежить від: дальності десантування; ступені придушення протиповітряної оборони противника; пори року і доби; метеорологічних умов; рельєфу місцевості. Висота викидання десанту залежить від: технічних характеристик повітрянодесантної техніки; шикування бойового порядку авіації по висоті і рельєфу місцевості в районі десантування та під'їзду до нього. Висота викидання особового складу метрів, бойової техніки метрів. Для викидання невеликих груп в з розвідувально-диверсійним завданням можуть використовуватись малі висоти. Мінімальна висота десантування 200 м обмежується технічними можливостями людських десантних парашутів.

Для десантування призначається площадка приземлення. Розміри її можуть бути до 5 км у довжину та до 2-х км у ширину. Площадки приземлення призначаються за можливістю, як найближче до об'єктів, які повинні захоплювати підрозділи, а звідси й десантування може бути: на об'єкт захоплення; поблизу від об'єкта (до 3-х км); на деякому віддаленні від об'єкта (більш 3-х км). Десантування взводу парашутним способом здійснюється, як правило, одним літаком та на одну площадку приземлення. Способи десантування: парашутний посадочний комбінований в будь-яку пору року, доби, у звичайних й складних метеорологічних умовах, що забезпечують нормальну роботу засобів десантування та безпечне приземлення парашутистів.

Десантування вертольотами проводиться з однієї-двох посадочних площадок на одну-дві площадки приземлення. Розміри площадок визначаються кількістю і типом вертольотів, коли місцевість не забезпечує безпечне приземлення вертольотів, висадка підрозділів може проводитись з режиму висіння. Площадки приземлення (ПП) вибираються по карті (аерофотознімкам) безпосередньо на об'єктах, що призначені для захоплення десантом, поблизу або на деякій відстані від них. Послідовність викидки (висадки) підрозділів на площадку приземлення визначається командиром підрозділу у відповідності з рішенням старшого командира. Вона повинна забезпечувати збір та вступ підрозділів у бій в мінімальні терміни. У першу чергу, як правило, викидаються (висаджуються) підрозділи (особовий склад), які призначені для ведення розвідки та знищення противника на площадці приземлення. Викидка (висадка) підрозділів, які призначені для ведення розвідки і виконання бойових завдань у відриві від головних сил, може проводитись за межами площадки приземлення.

При десантуванні посадочним способом розвантаження з літаків (вертольотів) озброєння, бойової техніки і матеріальних засобів проводиться у мінімальні терміни. Після розвантаження підрозділи, як правило, збираються у пункті збору та розпочинають виконувати одержані завдання або діють у відповідності зі складеної обстановки При плануванні десантування і бойових дій розрахунок часу ведеться від установленого часу "Ч". "Ч" - початок викидки (висадки), призначається старшим командиром. Час доводиться до підрозділів окремим розпорядженням.

ЗАКЛЮЧЕННЯ Підготовка до десантування та бойових дій є одним з основних етапів успішного виконання бойового завдання. Від командирів усіх ступенів залежить якість і повнота проведених заходів у районах зосередження та очікування, що будуть впливати на підготовку підрозділів під час ведення бойових дій у тилу противника.

ЗАВДАННЯ СТУДЕНТАМ НА САМОСТІЙНУ РОБОТУ 1.Вивчити навчальний матеріал лекції. 2.Законспектувати та викреслити в конспекті умовні позначення, які застосовуються в бойових документах.

Дякую за увагу