Книга, без якої я не уявляю свого життя Підготувала учениця 11 –П класу Черноморець Вікторія

Книга…. Як каже народна мудрість: «Книга – це джерело знань!». І я не можу не погодитись із цим твердженням. Книга є певним вчителем, наставником, а нерідко і порадником у різноманітних життєвих ситуаціях. Кожна книга залишає слід у нашому серці, коректує нашу особистість. Проте, є та, яка найбільше запамяталась, змінила наше життя. Яку ми можемо перечитувати знову і знову, кожного разу знаходячи у ній щось нове для себе. Така книга є й у мене. Це роман Ірен Роздобудько «Все, що я хотіла сьогодні...».

Коротко про письменницю: Роздобудько Ірен Віталіївна - Народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського Національного Університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС- РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».ДонецькуКиївського Національного УніверситетуТАРС РАТАУ1988Києвіжурналу «Сучасність» Працювала також офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером в цирку, Снігуронькою в фірмі «Свято», завідувачем відеосалону у кінотеатрі. Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій. Вишиває бісером, грає на гітарі. Має доньку Яну.Лариси МасенкоЛеся Танюка

Про книгу: У ній яскраво розкриті почуття жінки, яка є «увязненою в замкнене коло» –сімя, робота, дім, діти. Це все повторюється з нею кожного дня, і відверто їй набридло. Та вона боїться що- небудь змінити, спробувати знайти час для себе, прислухатись до своїх почуттів та бажань. І це все, напевно б тривало нескінченно довго, якби не страшна звістка, яка була для неї у гарний сонячний день, немов, грім з ясного неба. Вона смертельно хвора і жити їй залишилось дуже мало. Оговтавшись від шоку, жінка вирішує, присвятити весь цей час для себе, згадати, що таке бути собою та радіти життю. Зробити вчинки, які на перший погляд здавалися їй божевільними. Наважуючись на це – вона знову починає відчувати, радіти. І у неї є лише одне питання, яке вже вкотре задає сама собі: «Чому вона швидше не зробила цього?». Адже тепер в неї так мало часу. Змирившись із всім, жінка раптово дізналась, що це не її аналізи. Прізвище схоже, написане нерозбірливим почерком, але це не її, та і рік народження зовсім інший. Це не їй поставлений цей страшний діагноз.

Прикра помилка…. Та чи не змінила вона життя головної героїні на краще? Вона згадала, що таке щастя, що означає бути собою. У цей день все склалося якнайкраще. Жінка зрозуміла, що втрачає у житті, дізналась, наскільки вона сильна духом, хоча про це навіть не підозрювала. Читаючи цю книжку, я задумувалась, чому нам, людям, щоб щось змінити у своєму житті, на щось наважитись, потрібне сильне потрясіння? Те що переверне усе з ніг на голову. І знаєте, для себе я знайшла відповідь. Тому що ми занадто переймаємось тим, що для нас насправді не є головним. Прислухатись до свого серця, відчути його поклик – ось, що важливо! А не жити так, тому що саме так потрібно. Ми занадто боїмося власного «Я». Ховаємо його від усіх, тому що його прояв не схвалять, осудять. А згодом, воно втрачається і для нас.

Роль роману у моєму житті Роман «Все, що я хотіла сьогодні....» відіграє надзвичайно важливу роль у моєму житті. Кожного разу, коли буденність затягує, я згадую головну героїню, коли вона робила божевільні вчинки. Згадую, і теж намагаюсь зробити те, чого просить душа. Виходить, звичайно, не надто божевільно, ну і добре. Проте, це для мене, наче ковток свіжого повітря. Він заспокоює, приводить до себе, допомагає отямитись та йти далі. Йти і незабувати про те, що б ти не робив, де і ким би не був, «слухай своє серце, йому все».