Літературні течії Алєксєєнко Вероніка, 10-Б клас

Літературний напрям це конкретно- історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом художнього методу та індивідуального стилю письменника. Категорія напряму передбачає об'єднання митців на основі єдиного методу, а також певну схожість індивідуальних стилів. Кожному літературному напрямові відповідає сукупність творів, які мають спільні, характерні риси.

Основні літературні напрями: бароко (XVII XVIII ст.) класицизм (XVIII початок XIX ст.)сентименталізм (друга половина XVIII початок XIX ст.)романтизм (кінець XVIII початок XIX ст.)реалізм (друга половина XIX ст.)модернізм (кінець XIX XX ст.) імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм постмодернізм (з 1980-х pp.)

Бароко. Визначальні риси: посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів мінливість, поліфонічність, ускладнена форма тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору трагічна напруженість і трагічне світосприймання настрої песимізму, скепсису, розчарування Українське бароко розвивалося в проповідях І. Галятовського, А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та інших.

Класицизм. Визначальні риси: Раціоналізм, ігнорування особистих почуттів нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця) різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма) Представники українського класицизму І. Котляревський, Г. Квітка- Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, П, Білецький-Носенко.

Сентименталізм. Визначальні риси інтенсивне використання пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу мальовничі сільські пейзажі підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість вільна побудова твору позитивні герої представники середніх і нижчих верств суспільства відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення В Україні сентименталізм найяскравіше проявився у творчості І. Котляревського («Наталка-Полтавка») та Г. Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Щира любов»

Романтизм. Визначальні риси: заперечення раціоналізму доби Просвітництва ідеалізм у філософіївільна побудова творів апологія (захист) особистості неприйняття буденності й звеличення «життя духу» культ почуттів ліричні та ліро-епічні форми захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів інтерес до фантастики, екзотичних картин природи Виникнення в Україні пов'язане з публікацією в 1828 p. творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», «Малоросійських пісень» М. Максимовича в 1827р. У Харкові діяли Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров; у Львові М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький («Руська трійця»), М. Устиянович; у Києві М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш. Виникнення в Україні пов'язане з публікацією в 1828 p. творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», «Малоросійських пісень» М. Максимовича в 1827р. У Харкові діяли Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров; у Львові М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький («Руська трійця»), М. Устиянович; у Києві М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш.

Реалізм.Визначальні риси: раціоналізм, ототожнення психіки і свідомості правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей принцип точної відповідності реальній дійсності характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя конфліктність як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди Серед українських реалістів Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко.

Модернізм. Визначальні риси: новизна та антитрадиціоналізм перевага форми над змістомвизнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнанняіндивідуалізмпсихологізм, боротьби роздвоєного людського «Я»«потік свідомості» та монтажвикористання символу як засобу пізнання і відтворення світуліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці)естетизм Найвизначніші напрями імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм.

Неоромантизм. Визначальні риси: неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси герої переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини зовнішні події відступають на задній план вдавання до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів застосування символізму Неоромантизм в українській літературі започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна». У цьому стилі працювали також Леся Українка, Олександр Олесь, М. Вороний.

Імпресіонізм. Визначальні риси: зображується не сам предмет, а враження від нього імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум відмова від ідеалізації часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа герой цікавий «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника.

Експресіонізм. Визначальні риси: зацікавленість глибинними психічними процесами заперечення як позитивізму, так і раціоналізму оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, утвердив О. Туринський повістю «Поза межами болю», проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.

Символізм. Визначальні риси: войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту) культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо- мазохістських виявів спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі» Засновницею цього стилю стала Ольга Кобилянська. Серед помітних українських символістів можна назвати П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого, М. Яцківа, Д. Загула, Я. Савченка, О. Слісаренка, Т. Осьмачку (у ранній поезії), М. Євшана, М. Сріблянського, Г. Чупринку.

Футуризм. Визначальні риси: заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей) прагнення до новацій, бунтівливості порушення традицій культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста) переплетіння документального матеріалу з фантастикою у поезії руйнування загальноприйнятої мови, використання «слів на свободі» Ознаки футуризму спостерігаємо в творчості М. Семенка, В. Поліщука, Я. Савченка, М. Бажана, Г. Шкурупія.

Постмодернізм. Визначальні риси: культ незалежної особистості потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого прагнення поєднати, взаємодоповнити істини багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій бачення повсякденного реального життя як театру абсурду використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності химерне переплетення різних стилів оповіді сюжети творів це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох образ оповідача іронічність та пародійність Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко.