Міністерство науки та освіти, молоді та спорту України Університетський коледж Київський університет імені Бориса Грінченка

Вступ. 1. Зигмунд Фрейд. 2. Поняття несвідоме. 3. Класи прояву несвідомого. 4. Вчення Фрейда про несвідоме. 5. Психоаналіз. 6. Рання концепція несвідомого. 7. Періоди розвитку вчення Фрейда про несвідоме. Висновки. Література.

Зигмунд Фрейд ( ) – віденський професор психіатрії, знаменитий вчений, автор нового психологічного вчення про несвідомоме (психоаналіз). Серед психологів XX століття доктору Зигмунду Фрейду належить особливе місце. Психологічні та соціологічні погляди Фрейда мали значний вплив на мистецтво, соціологію, етнографію, психологію і психіатрію першої половини ХХ ст.

Вперше Фрейд заговорив про психоаналізі в 1896 році, а в 1897 він почав проводити систематичні самоспостереження, що фіксував у щоденниках до кінця життя. У 1900 році з'явилася його книга «Тлумачення сновидінь», в якій він вперше опублікував найважливіші положення своєї концепції, доповнені в його наступних книгах «Психопатологія повсякденного життя» (1901), «Я і Воно» (1923), «Тотем і табу» (1913), «Психологія мас і аналіз людського "Я" »(1921).

Несвідоме дія природжених інстинктивних потягів у психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності. В психології несвідоме звичайно протиставляється свідомому, однак у рамках психоаналізу несвідоме і свідоме розглядається як поняття різного рівня: не все, що не відноситься до несвідомого - усвідомлюється.

неусвідомлювані мотиви, істинний смисл яких не усвідомлюється в силу їхньої соціальної неприйнятності або протиріччя з іншими мотивами; поведінкові автоматизми і стереотипи, що діють у звичній ситуації, усвідомлення яких зайве в силу їх відпрацьованості; підпорогове сприйняття, яке в силу великого обсягу інформації не усвідомлюється.

Експериментальна розробка поняття несвідомого була вперше проведена Зигмундом Фрейдом, який показав, що багато дій, реалізацію яких людина не усвідомлює, мають осмислений характер і можуть бути пояснені за рахунок дії потягів. Ним було розглянуто, як та або інша мотивація проявляється в сновидіннях, невротичних симптомах і в творчості.

Відомо, що головним регулятором людської поведінки служать потяги й бажання суб'єкта. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово- психічних захворювань. Це спрямувало його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхня свідомість, і несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод зцілення душі – психоаналіз.

Фрейд виходить з того, що допущення несвідомого необхідно в силу існування таких актів, для пояснення яких необхідно визнання наявності інших актів, що не є свідомими, бо уданих свідомості є безліч прогалин. Тільки в цьому випадку, як вважає він, не порушується психічна безперервність і стає зрозумілим істота пізнавального процесу з його свідомими актами.

Свідомим Фрейд називає «те уявлення, яке існує в нашій свідомості, і яке ми сприймаємо як таке, і стверджуємо, що саме в цьому полягає єдиний зміст терміну «свідомий». Але у його структурі особистості обидві ці сфери представлені нерівнозначно: несвідоме він вважав центральним компонентом, що складають суть людської психіки, а свідоме - лише особливою інстанцією, що надбудовується над несвідомим. Своїм походженням свідоме, за Фрейдом, зобов'язане несвідомому і "викристалізовується" з нього в процесі розвитку психіки. Тому,згідно Фрейду, свідоме не є суть психіки, а лише така її якість, яка може приєднуватись чи не приєднуватись до інших його якостей.

«Несвідоме» можна визначити як якесь чужорідне тіло,що проникло в психіку. Воно не пов'язане міцними асоціативними нитками з іншими моментами свідомості і тому розриває його єдність. У нормальному житті до нього близько мріяння, яке теж вільніше, ніж переживання реального життя, від тісних ассоціаціатівних зв'язків, що пронизують психіку людини.

Психоаналіз (від грец. рsyche-душа й analysis-рішення) – частина психотерапії, лікарський метод дослідження, розвинутий З. Фрейдом для діагностики та лікування істерії. Потім він був перероблений Фрейдом у психологічну доктрину, спрямовану на вивчення прихованих зв'язків та основ людського духовного життя.

До області несвідомого входять психічні явища, що виникають уві сні (сновидіння); відповідні реакції, які викликаються невідчутними, але реально впливаючими подразниками руху, що були в минулому свідомими, але завдяки повторенню автоматизовані і тому більше неусвідомлювані; деякі спонукання до діяльності, в яких відсутня свідомість цілі, та інші. До несвідомих явищ відносяться і деякі патологічні явища, що виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації.

1. Мотивація свідомості при всій її суб'єктивній щирості не завжди відповідає причинам вчинку; 2. Вчинок іноді може визначатися силами, що діють в психіці, але не доходять до свідомості; 3. Ці психічні сили за допомогою відомих прийомів можуть бути доведені до свідомості. На основі цих трьох положень, перевірених на власній психіатричній практиці, Фрейд виробив спільно зі своїм колегою Брейером метод лікування істерії.

У перший період концепція несвідомого була близька до навчання знаменитих французьких психологів – Шарко, Льебо, Жане, від яких вона перебувала в прямій залежності. У другий (найважливіший період розвитку психоаналізу) визначаються всі основні і характерні риси вчення Фрейда про несвідоме. Тепер воно стає вже зовсім оригінальним. Розробка всіх питань відбувається в цей період виключно в площині теоретичної та прикладної психології. У третій період концепція несвідомого зазнає суттєвих змін і починає зближуватися з метафізичним вченням Шопенгауера і Гартмана. Загальні питання світогляду починають переважати над приватними проблемами. Несвідоме стає втіленням всього нижчого і всього вищого в людині.

Вчення Фрейда стало відоме передусім тим, що проникло у схованки несвідомого, або, як іноді говорив сам автор, "пекло" психіки. Значення концепції несвідомого для пізнання людини полягає в проникненні в його буття на більшу глибину, ніж класична свідомість, тобто думка, що розуміється як об'єктивне пізнання. Результати наших роздумів зовсім не ведуть нас до відриву від світу, де живуть люди, але змушують нас повернутися до його коріння, щоб виявити дійсно рушійну силу природи, справжній розум.

1. З. Фрейд. Психологія несвідомого: збірник творів, Москва «Просвещение», С Несвідоме: різноманіття бачення, Агентство «Сагун», Новочеркаськ, С. - 12