Левицька Юлія 7(11)-А клас

Епічна драматургія і епічний театр Бертольда Брехта - одне із найяскравіших явищ в мистецтві XX століття. Творче новаторство німецького драматурга полягає в тому, що він створив театр не тільки новий за фомою, але й за змістом, за характером і силою впливу на глядача. Визначальним у своїй теорії «епічного театру» Брехт робить розум. «Епічний театр, говорить драматург, апелює не стільки до почуттів, скільки до розуму глядача».

Ефект очуженняЕфект очуження «Якщо між сценою і публікою встановлювався контакт на основі вживання, говорив Брехт в 1939 році, глядач був здатний побачити рівно стільки, скільки бачив герой, в якого він вжився. І по відношенню до певних ситуацій на сцені він міг відчувати такі почуття, які дозволяв настрій на сцені. Враження, почуття і думки глядача визначалися враженнями, почуттями, думками діючих на сцені осіб» Зміст «Ефекту очуження»- це подати добре знайоме явище з несподіваного боку подолати таким чином автоматизм і стереотипність сприйняття або, як казав сам Брехт, «просто позбавити подію або характер всього, що зрозуміло й так, знайоме, очевидне, і викликати з приводу цієї події подив і цікавість»

Актор в епічному театрі «Техніка очуження» виявилася особливо складною для акторів. В багатьох статтях він заперечував необхідність вживання актора в роль, а в інших випадках вважав його навіть шкідливим: ідентифікація з образом неминуче перетворює актора або в простий рупор персонажа, або в його адвоката....Багато з моїх висловлювань про театр тлумачаться неправильно. Схвальні відгуки переконують мене в цьому найбільше. Читаючи їх, я відчуваю себе в положенні математика, якому пишуть: «Я цілком згоден з Вами в тому, що двічі по два п'ять!» Б. Брехт

Теорія Арістотеля Арістотелівська драма в поданні Брехта, побудована таким чином, що вся її дія рухається до розв'язки («назустріч катастрофі»), відповідно, саме розв'язка, і нерідко тільки вона одна не хід дії і тим більше не хід думки автора викликає інтерес у глядача. Спектакль, заснований на такий драмі, в натуралістичному театрі створює ілюзію автентичності того, що відбувається на сцені, прагне втягнути глядача в дію і змусити його співпереживати; для цього використовується метод «вживання»: актор вживається в образ, глядач в почуття персонажа, що, за Брехтом, виключає можливість критичної оцінки, для неї «тим менше залишається місця, чим повніше вживання». Вплив, таким чином, заснований не на переконанні, а на простому навіюванні.

Своєрідну інтерпретацію мала в творчості Бертольда Брехта і літературна спадщина епохи Просвітництва. Драматург поділяв погляди Шіллера, Лессінга, Дідро, які вбачали завдання мистецтва в просвіті людства. Новим змістом наповнює Брехт і такий традиційний прийом драматургії, як ремарка. Брехтівські ремарки створюються не тільки для визначення психологічного стану героя. Багато з них («Круглоголові і гостроголові», «Матінка Кураж та її діти» та ін.) це замальовки, зроблені за композиційними законами живопису. Як один із прийомів відчуження Брехт розглядає і музику. Новаторські пошуки драматургії привели Брехта до створення так званих пєс-парабол, яким завжди надавав конкретного соціально-історичного і політичного характеру.

Наприкінці 20 -х років Брехт сам зайнявся режисурою, а в 1928р., епічний театр Брехта відсвяткував свій перший великий, за свідченнями очевидців навіть сенсаційний успіх: коли Еріх Енгель на сцені Театру на Шиффбауердамм поставив «Тригрошову оперу» Брехта і К. Вайля. Програма «Тригрошової опери» у постановці Е. Енгеля. Берлін, 1928 рік

Сцена з вистави « Прапори ».Берлін, 1924 Ернст Буш ( Кухар ) та Олена Вайгель (Ганна Фірлінг ) у виставі « Матінка Кураж та її діти», 1951

Брехт і російський театр Творчо засвоював Брехт і досвід своїх сучасників Станіславського, Мейєрхольда, Вахтангова. В одній зі своїх записів Брехт визначив для себе, в чому полягає прогресивність кожного з них: метод Станіславського хороший вже тим, що це метод, він припускає «більш інтимне знання людей», дозволяє показати "суперечливу психіку (покінчено з моральними категоріями "добрий « і злий)», враховує впливу навколишнього середовища, допомагає досягти природності виконання; Вахтангов для Брехта був хороший тим, що для нього «театр це театр», порівняно із Станіславським більше композиції, більше винахідливості і фантазії; нарешті, в Мейєрхольда він цінував саме те, що заперечувало Станіславського : «подолання особистого», абстрактність навколишнього середовища, « акцентування артистичності». Вахтангов, у поданні Брехта, увібрав в себе методи Станіславського і Мейєрхольда як протиріччя, при цьому був і «найбільш ігровим»: «У порівнянні з ним, писав Брехт, Мейєрхольд напружений, а Станіславський млявий; один імітація, другий абстракція життя». Але тут же додав: «Якщо розглядати діалектично, то Вахтангов це скоріше комплекс Станіславський Мейєрхольд до вибуху, ніж синтез після вибуху», Брехту, який під Мейерхольдом в інших випадках міг мати на увазі і Пискатора, потрібен був синтез органічне злиття систем.діалектичносинтез

Сценічна конструкція для спектаклю «Великодушний рогоносець» у постановці В. Мейерхольда, 1922 рік