Образ Анни Кареніної - особливий: це жінка, яка за соціальним становищем стоїть на вищому суспільному щаблі. Здавалось би, чого не вистачало їй? Вона освічена, вродлива, багата, має вагу в світі, нею захоплюються, до її порад прислухаються. Але вона нещасна в подружньому житті, вона самотня у своїй сім'ї. Можливо, що доля Анни Креніної склалась би по-іншому, якби її сім'я була щасливою.

Справжній характер Анни першою зрозуміла Кіті. Адже Анна "не похожа была на светскую даму". У ній не було нічого напускного. Левін також бачить її справжній характер: "Левин все время любовался ею - и красотой ее, и умом, образованностью, и вместе простотой и задушевностью". А вну- трішнє життя Анни було сповнене величезної напруги. У неї були свої потаємні мрії про незалежність і про те, де можна докласти своїх сил.

Анна Кареніна – чарівна, правдива, розумна жінка, людина великого і чистого серця - виявляється разом з тим жахливою - своєю «бісівської» принадністю, егоїстичної пристрастю і неминучою неправдою, павутина якої обплутує її не тільки ззовні, але й зсередини...

У першій частині роману героїня з'являється зразковою матір'ю і дружиною, шановною світською дамою і навіть примирителькою негараздів в сім'ї Облонських. Життя Анни Аркадіївни найбільше наповнювала любов до сина, хоча свою роль люблячої матері вона дещо перебільшено підкреслювала. Лише Доллі Облонських чуйно вловлювала у всьому складі сімейного життя Кареніних щось фальшиве, хоча відношення А.К. до чоловіка будувалося на безумовній повазі.

Під впливом зустрічі з Вронський різко зміню- ються відносини А.К. з усіма оточуючими : вона не може терпіти фальші світських від- носин, фальші взаємин у своїй родині, але існу- ючий мимо її волі дух обману і неправди захо- плює її все далі до падіння. Зблизившись з Вронський, А.К. усвідомлює себе злочинницею. Після неодноразово виявленого чоловіком стосовно неї великодушності, особливо після отриманого під час післяпологової хвороби прощення, А.К. все більше і більше починає ненавидіти його, болісно відчуваючи свою провину і усвідомлюючи моральну перевагу чоловіка.

Анна зреклась свого звичного способу життя. "Всё ложь, всё обман, всё зло", - говорить вона напередодні загибелі. Всі питання було вирішено негативно, і це вбило її волю до життя. Вона втратила моральну опору.

У Анні змішалися і сором, і жах, і радість. Сором за своє нове незвичайне поло- ження, жах перед невідомим, перед примарною караючої «дійсністю» і радість звільнення, насолоди повнотою буття. Але світло, навколишній її, не міг бути спокійним. Згубник нового життя, він став вводити бурхливий «потік» в «узаконені» рамки і тим самим вбивав Анну.

Чи винна Анна? Лев Микола- йович наводить думку дитини. Син Сергій вважає: «Вона не винна, а просто боїться його (батька) і со- Ромиться чогось. Це думка має особливу цінність, так як відомо, що для Толстого діти - ідеал досконалості, вони чуйно реагують на фальш і часто служать барометром у відносинах між дорослими

Ні маленька дочка, ні поїздка з Вронський до Італії, ні життя в його маєтку не дають їй бажаного спокою, а приносять лише усвідомлення глибини свого нещастя (як при таємному побаченні з сином ) і приниження ( скандально – принизливий епізод у театрі). Найбільше мук А.К. відчуває від неможливості з'єднати разом сина і Вронського. Заглиблюється душевний розлад двозначність суспільного становища не можуть компенсувати ні оточення, штучно створюване Вронским, ні розкіш, ні читання, ні інтелектуальні інтереси, ні звичка до заспокійливих ліків з морфієм. А.К. постійно відчуває свою повну залежність від волі й любові Вронського, що дратує її, робить підозрілої, а іноді спонукає до невластивого їй кокетства. Поступово А.К. приходить до повного розпачу, думкам про смерть, який вона хоче покарати Вронського, залишившись для всіх не винуватою, а жалюгідною..