Алхімічний період розвитку хімії Презентацію підготував учень 7-А класу Доманівського РНВК Федоренко Дмитро

Назва має декілька можливих пояснень: 1) через арабське до грецького Chemeia від cheo – лити, відливати, що вказує на звязок алхімії з литтям металів; 2) від єгипетського ієрогліфа хмі, що означав чорну землю, на відміну від безплідних пісків. Цим ієрогліфом позначався Єгипет, де, можливо, і виникла алхімія – єгипетське мистецтво. Вперше термін алхімія зустрічається в рукописах Юлія Фірміка, астролога ІV століття.

Алхіміки вважали початок своєї науки від Гермеса Трисмегіста (він же єгипетський бог Тот), тому мистецтво робити золото називалося герметичним. Свій посуд алхіміки запечатували печатками із зображенням Гермеса – звідси герметично закритий. Існує легенда, що мистецтву перетворювати звичайні метали в золото ангели навчили земних жінок, з якими вступали в шлюб. Це мистецтво було викладене в книзі Хема.

Найважливішим своїм завданням алхіміки вважали перетворення (трансмутацію) неблагородних металів в благородні. Алхімія, і практична хімія розвивалися одночасно і впливали одна на одну. Недарма знаменитий німецький хімік Лібіх писав про алхімію, що вона ніколи не була ні чим іншим, як хімією. Отже, алхімія відноситься до сучасної хімії так, як астрологія до астрономії.

Досягти бажаної трансмутації неможливо було без філософського каменя (великого еліксиру, червоного лева, червоної тинктури, панацеї, еліксиру життя). Саме він мав би перетворювати на золото не лише срібло, але й ртуть, свинець та інші важкі метали. Ця субстанція до того ж слугувала універсальними ліками: розчин його мав лікувати всі хвороби, омолоджувати старе тіло, продовжувати життя.

Існували греко-єгипетська, арабська та західноєвропейська школи алхімії. В ІV ст. задача перетворення металів в золото досліджувалася александрійською школою. Римський імператор Діоклетіан у 296 році видав наказ зпалити всі єгипетські рукописи, що стосуються мистецтва перетворення металів в золото. Зараз найбільша колекція алхімічних рукописів зберігається в бібліотеці Святого Марка у Венеції.

До західної цивілізації алхімія прийшла від арабів в Х столітті. З Х по ХVІ ст. алхімією займалися вчені, які залишили слід в європейській науці: Альберт Великий (Про метали і мінерали), Роджер Бекон (Могутність алхімії та Дзеркало алхімії), Арнольдо де Вілланова (20 алхімічних творів), Раймунд Луллій (500 творів алхімічного змісту). Але вже на початку ХVІ ст. Парацельс стверджував, що справжня мета науки – не спроби створити золото, а виготовлення ліків.

В ХV – ХVІІ ст. багато коронованих осіб займалися алхімією. Генріх VІ, в правління якого Англія була наводнена фальшивим золотом, вірогідно, мідною амальгамою. Карл VІІ разом з відомим шарлатаном Жаком ле Кер у Франції робили те саме. Резиденція імператора Рудольфа ІІ являла собою центр алхімічної науки того часу в Германії.

Одним з останніх адептів алхімії був неаполітанець Каетан, який називав себе графом Руджиєро, а насправді він був сином селянина. Він діяв при мюнхенському, венському, берлінському королівських дворах, доки не був повішений у 1709 році в Берліні на шибениці, прикрашеній мішурним золотом.

Алхімікам належать відкриття та вдосконалення способів отримання мінеральних і рослинних барвників, скла, емалей, солей, кислот, лугів, сплавів, лікарських препаратів. Вони винайшли лабораторні прийоми (перегонка, возгонка, фільтрування) та обладнання (печі, перегінні куби тощо). Саксонський алхімік Бетгер вперше в Європі відкрив порцеляну, а німецький алхімік Бранд – фосфор.