Медицина в середньовічній Європі

Із загибеллю Західної Римської імперії (476 р.) під ударами варварів антична культура, зокрема й медицина, як у самому Римі, так і в усіх його західних провінціях значно занепала. Шкільна підготовка лікарів припинилася, медицина знову стає частково фамільним ремеслом, яке передається з роду в рід. Разом з тим і на Заході при церквах та монастирях почали влаштовувати притулки для хворих; духівництво, зокрема ченці, лікували хворих і готували лікарів. Зрозуміло, що викладання медицини в таких монастирських школах могло провадитись лише в дусі цілковитої відповідності поглядів на будову і функції людського організму догматам церкви

На Заході були й поодинокі цивільні медичні школи, в яких зберігалася спадщина античної медицини. З таких шкіл найвідомішою була школа в Салерно коло Неаполя, заснована в 846 р.

Утримувалась ця школа об'єднанням лікарів. Викладання в ній провадилось за заповітами Гіппократа, і тому називалася вона «Civi-tas Hippocratica» («Товариство Гіппократа»). Навчання в школі тривало 9, для хірургів- 10 років. Перші 3 роки були підготовчими. Після закінчення школи право на практику надавалося лише після річної праці з досвідченим лікарем. Починаючи з XI ст. в Салернській школі у викладанні почали використовувати праці арабських лікарів. З перекладачів з арабської мови на латинську особливо вславився Константан Африканський ( )

високоосвічений лікар, лінгвіст, цікавився астрономією. Він багато подорожував, відвідав Єгипет, Ефіопію, Сірію, Месопотамію, Індію. На батьківщині його було обвинувачено в магії, він знайшов притулок в Салерно, де працював викладачем. Константан Африканський переклав з арабської мови на латинську багато класичних медичних праць, які в цей час на Заході були невідомі. Пізніше він працював двірським лікарем апулійського герцога; під кінець життя став ченцем бенедиктинського монастиря в Монте-Кассіно, де й помер Константан Африканський з Карфагена (Півн. Африка) -

Доктор медицини дає пораду, розглядаючи сечу хворого. XV ст. (Національна бібліотека в Брюсселі)

Алхімік в лабораторії

Викладання анатомії в Салерно провадилось теоретично; секції робили, як і за часів Галена, на свинях.. Лише в 1231 р. школа дістала від короля Фрідріха II дозвіл робити секцію людського трупа один раз на 5 років Гален Розтин трупа

Урок анатомування в школі цирульників XVI століття

В основу вивчення медицини було покладено не спостереження над перебігом недуг у хворих, не досліди на тваринах, а вивчення текстів Галена, Гіппократа, Арістотеля, які тлумачилися відповідно до святого письма, в якому, за вченням церкви, дано богом увесь обсяг знань, доступних людському розумові. Висловлювання поглядів, які чимось відрізнялися від визнаних догматами церкви, вважалося великим злочином – єрессю: «Всяке пізнання - гріх, якщо воно не має на меті пізнання бога», -так учив один з основних апологетів католицизму Фома Аквінський (XIII ст.). Для збереження «чистоти» вчення церкви і боротьби з інакодумцями католицька церква створила (XIII ст.) особливу організацію - інквізицію (inquisitio - розшукування)

Основою медицини стали не спостереження і досвід, а словесні conclusiones et deductiones - умовиводи й дедукція. Звідси стає зрозумілим, чому до часів Відродження, коли з ряду причин починає слабшати гнітючий вплив церкви, медична наука не знає оригінальних праць, відкриттів Авиценна "Канон медицини". Латинський рукопис XV в.

У Болонському університеті в XIV ст. викладалися три курси медицини: Практична медицинаМедична філософіяМедична астрологія

На курсі медичної астрології під псевдонауковою маскою математично-гесметричних формул подавалось надумане вчення про складання гороскопів, що мало глибоке коріння ще в первісних віруваннях вавілонян і ассірійців. Гороскопи складались на кожен рік для країн, міст, окремих осіб, новонароджених дітей, про перебіг недуг в окремих хворих. Складання гороскопів вивчалося в середні віки в усіх університетах

У другій половині XV ст. медичну астрологію в Болонському університеті викладав наш співвітчизник, перший наш дипломований доктор медицини Георгій Котермарк (Юрій Дрогобич), його надрукований гороскоп на 1483 р. зберігся до наших днів. Георгій Котермарк До речі, університет у Болоньї утримувало місто, яке дуже пишалося ним, витрачало на нього значну частину свого бюджету; на монетах Болоньї відбито було девіз «Во-lonia docet (Болонья вчить)»

Краківський університет було засновано в 1364 p., але фактично навчання почалося в ньому лише в 1400 р. Медичний факультет цього університету був найменш обладнаний. Викладали на ньому, як і на багатьох тогочасних медичних факультетах, 1-2 професори. Навчання спочатку тривало 4 роки, пізніше - 5 років. Протягом перших 2 років вивчали першу книгу Канону Ібн-Сіни та коментарі до Гіппократа й Галена в перекладі Константина Африканського. Викладали тільки латинською мовою. Сторінка з книги Ібн Сина Канон

По закінченні студент діставав звання ліценціата (Iicentiatus - обізнаний у медицині). За тогочасними законами, ліценціат мав право подавати самостійну медичну допомогу в нескладних випадках, в разі більш тяжких захворювань він повинен був радитися з докторами медицини, але з давніх часів ліценціати користувалися необмеженим правом практики. У перші 127 років існування Краківський університет мав право надавати звання бакалаврів і ліценціатів, Звання доктора медицини факультет уперше надав у 1527 р Краківський університет

Оскільки церковні собори в Латерані (1139 p.), Монпельє (1162 р.) заборонили лікарям-ченцям займатися всіма лікувальними процедурами, під час яких проливається кров (Ecclesia abhorret sanguinem), практична хірургія зовсім вийшла з компетенції професорів-ченців. Ця галузь медицини в Західній Європі, за винятком Італії, майже цілком переходить до рук хірургів-ремісників, які об'єднуються, за прикладом усіх ремісників тих часів, у цехи. Пацієнт у цирульника. Картина 17 ст. Переважна більшість таких ремісників робила дрібні хірургічні втручання: кровопускання, виривання зубів; найчастіше цих майстрів називали цирульниками У багатьох містах, зокрема у нас на Україні у Львові, Кам'янець- Подільському та ін., у міських документах цех таких ремісників називався цехом хірургів. На чолі цеху стояв виборний цехмістер. Кожний майстер міг мати 3-4 учнів

Назва цирульник походить від зміненого слова хірург (chirurgus, chirur-cus, cirulicus) Ампутація гомілки цирульником під наглядом дипломованого лікаря, XVI ст (Франкфуртський музей)

Було б помилкою вважати, що за тих часів, коли панувала схоластична школа, цілком припинився розвиток медицини. Постійні війни, особливо вісім хрестових походів ( ), давали великий практичний досвід лікарям, зокрема хірургам, які у своїй практичній роботі не могли задовольнятися лише заповітами стародавніх авторитетів Ілюстрація Хрестового походу

У Болонському університеті (Італія) хірург Бургоньйон Гуго ( ) і його син Теодоріх перші довели (1266 p.), що при лікуванні ран загоєння з «pus bonum et laudabile» не є ідеалом, можна досягти загоєння і без гною, як ми тепер кажемо «рег primam intentionem». Вони показали, що цього можна досягти, якщо на свіжу рану відразу накласти пов'язку з розчином вина і зашити (cum solo vino et stupa et ligatura decenti) На ці часи припадає праця відомого італійського хірурга Ланфранка - автора підручника хірургії, в якому він пише про забутий спосіб спинення кровотеч лігатурами і перекручуванням судин. З політичних причин Ланфранк змушений був у 1290 р. покинути свою батьківщину і переїхати до Франції, де він викладав хірургію в Парижі, а його син Бенетус - у Монпельє Болонський університет

Г.Ланфранк, високоосвічений хірург, тяжко переживав принижене становище хірургів у Франції порівняно з Італією. У своєму підручнику «Chirurgia magna» з приводу цього він писав: «Ніколи не може бути досконалим лікар, якщо він не розуміється на хірургічних операціях, так само як і оператор, який не знає медицини. О Боже, чому існує прірва між лікарями й хірургами?! Лікарі залишили операції простолюду, і в суспільстві вважається неможливим, щоб одна і та сама людина була обізнана і в медицині, і в хірургії» Король Англії Генріх VIII видає грамоту цеху цирульників у Лондоні в 1540р

Мрія Ланфранка про те, щоб хірург був високоосвіченим і всіма шанованим лікарем, збулася дуже нескоро - майже через 450 років Г.Ланфранк

Гільйом де Салісе (XIII-XIV ст.) написав у Вероні в 1276 р. трактат з хірургії. Для закриття ран кишок і живота він використовував кушнірський шов, який лише в наш час ввів у широкий вжиток німецький хірург Шміден Гільйом де Салісе кушнірський шов Гільйом на відміну від своїх попередників не вважав, що поранення кишок завжди веде до смертельного кінця

У посібнику з хірургії Гі де Шоліака (Collectorium artis chi-rurgicalis medicinae, 1363), за яким навчалися в усіх медичних школах до XVII-XVIII ст., про всі ці досягнення не згадувалося. Варто зазначити, що Шоліак при переломах стегнової кістки застосовував уперше витягування, чіпляючи до витягнутої в довжину пошкодженої кінцівки перекинутий через блок тягар Гі де Шоліак Для знеболювання він використовував, як і його давні попередники, губки, які вимочували в сокові макових головок або мандрагори, блекоти, лопуха, а потім висушували на сонці. Перед операцією цю губку змочували в гарячій воді і давали хворому посилено нюхати, аж доки він засне; щоб збудити його, прикладали губку, змочену в оцті

збережена будівля з лікарняного комплексу Св. трійці, приклад романської архітектури У Шотландії відомі руїни Soutra проходу у Единбурга, останки самого великий в Шотландії середньовічної лікарні при монастирі Святої Трійці, заснованої в 1164 році августинцами. Цікаво, що тут при розкопках вдалося знайти лікарняний склад ліків, де в їх складі був і опіумний мак, який в Шотландії не росте Лікарні

Так звана Велика лікарня в Норвічі - вид зверху і вид головного будинку. Лікарня заснована в 1249 єпископом Вальтером де Саффілд, і без перерв діє і донині. Вона одна з небагатьох, що пережили навіть період секуляризації при Генріху VIII

Марсельська лікарня Св Духа, яка згадувалася раніше, як заснована в 12 столітті. Але, власне, всі її будівлі пізніші, несуть готичні елементи Лікарня Св. Духа в Мюнхені в 1572 році Приклад лікарняного комплексу зі спеціалізацією Прийом подорожніх і догляд за хворими, 13 століття

Лікарі Лікарська професія напрочуд рано сформувалася. Медицина за своїм змістом це не цілком наука, а, скоріше, технологія, а лікар - середньовічний майстер, присвячений. Таким він і постає в середньовічних зображеннях, таким до певної міри залишається і до цього дня

Лікар біля ліжка хворого звіряється з книгою Лікар пояснює студенту, як аналізувати сечу

Французький фармацевт і хірург 14-го століття Гі де Шаульяк. Вирощування лікарських рослин, приготування ліків, операції - все відображено на цій гравюрі лікар, що оглядає хворих у лікарні. Німецька гравюра 1682

Лікування Ті методи лікування, які описували Гіппократ і Гален, освоювалися, але поступово поповнювалися новими Діагноз по пульсу David Lindberg, The Beginnings of Western Science, 1992

Операційні втручання: лікування геморою, носових поліпів, операцію на рогівці. Англо-норманський манускрипт з Британської бібліотеки, який використовував як джерело Practica Chirurgiae Роджера Фругарда з Салерно Вправлення вивихнутого плеча з книги Роджера Фругарда

Аптеки з'явилися в середньовічній Європі на кордоні 12 і 13 століть, причому зразком їм послужили аптеки Близького Сходу Сцена в аптеці. Гравюра ст

Велика роль у справі надання допомоги пораненим лицарям належала жінкам, які в цей час володіли технікою перев'язки і вміли застосовувати лікувальні трави. ВОЄННА МЕДИЦИНА В СЕРЕДНІ ВІКИ Лікарі, що згадуються в героїчних піснях середніх віків, були, як правило, миряни; звання лікаря ( медика ) ставилося як до хірургів, так і до інтернистам, вони мали наукову освіту, отримане зазвичай в Салерно

Допомога пораненим виявлялася після закінчення бою, коли перемогло військо розташовувалося на відпочинок, на поле бою або поблизу в таборі ; в рідкісних випадках поранених виносили під час бою. Іноді на полі бою з'являлися ченці і жінки, які виносили поранених і надавали їм допомогу. Зазвичай же поранених лицарів виносили їх зброєносці і раби на відстань польоту стріли від поля битви, після чого їм надавалася допомога. Лікарів при цьому, як правило, не було. Звідси поранених переносили в розташовані поблизу намету, іноді в замки або монастирі. Якщо ж війська продовжували похід і не було можливості забезпечити безпеку поранених в районі колишнього битви, їх возили з собою

Чума У XIII-XVI ст. мали місце великі епідемії тифу, прокази, чуми, віспи. Поширенню їх сприяли розвиток торговельних відносин з різними країнами, переміщення народних мас, пов'язані з хрестовими походами, скупчення населення в містах, затиснутих мурами фортець. Згадки про ці епідемії подаються в тогочасних писемних пам'ятках під загальною назвою «мор», «пошесть». У XIII ст. проказа була настільки поширена, що у Франції і Німеччині для цих хворих було відкрито близько 10 тисяч притулків

Незнання причин хвороби, цілковита безпорадність, швидка смерть тих, що захворіли на легеневу форму чуми (звичайно помирали на четвертий день), змушували людство дивитись на цю хворобу як на надприродне, неминуче лихо. Оскільки в пошесті передусім вбачали кару божу за гріхи, то вважали за потрібне вдаватися до покаянь надзвичайними способами. В народі почався рух замолювання своїх гріхів самобичуванням. З оселі до оселі ходили натовпи людей у закривавлених сорочках та капелюхах з червоним хрестом. Під похоронний дзвін та співи народом складених молитов натовпи прямували до церков, в релігійному екстазі били себе колючим дротом. Скупчення людей, звичайно, сприяло не згасанню епідемії, а, навпаки, поширенню її

Під час епідемій люди втрачали, за свідченням сучасників, інтерес до життя, будь-які бажання зникали перед лицем страшного лиха. Релігія, духівництво ставали керівниками життя. Величезні матеріальні цінності передавалися церкві. На цей час припадає заснування багатьох монастирів Покаяння самобичуванням (Flagellatores) під час «чорної смерті» в 1349р. З хроніки Ерігіуса Corpus chronicorum Flandriae

«Чорна смерть» знайшла відображення у творах тогочасних письменників-гуманістів. Джованні Боккаччо ( ) писав: «Ця хвиля скам'янила серця такою мірою, що брат залишав без догляду сестру, дружина - чоловіка, і найстрашніше - батько й мати покидали дітей. Марно людство кликало на допомогу святих Севастьяна та Роха» Таку саму картину епідемії «чорної смерті» подано і в інших літописах Джованні Боккаччо

Чумний лікар (англ. plague doctor, нім. Pestarzt, італ. physici epidemeie ) так називали лікаря в середньовічній Європі, основним обов'язком якого було лікування хворих бубонною чумою, або «чорною смертю», особливо під час епідемій

Однією з особливостей чумних лікарів був їхній захисний костюм. Для захисту від «міазмів» чумні лікарі носили маску із дзьобом. Маска, спочатку закривала тільки обличчя, але пізніше почала повністю покривати голову, робилася з щільної шкіри, зі склом для очей, причому в дзьоб закладалися квіти і трави Гравюра Пауля Фюрста, 1656

Для того, щоб не задихнутися, в дзьобі пророблялися два невеликі отвори. Щільний костюм, як правило, чорного кольору, також робився з шкіри або вощеної тканини, складався з довгої сорочки, що спускалася до п'ят, штанів та високих чобіт, а також пари рукавичок. В руки чумний лікар брав довгу палицю для того, щоб не доторкатися до пацієнта руками. На жаль, цей попередник сучасного протичумного костюма рятував не завжди, і багато лікарів гинули в спробах надати допомогу своїм пацієнтам Маска і головний убір цілителя чуми, Німеччина, XVII століття

Лікування королівським дотиком З давніх-давен і до наших часів королі й царі намагаються переконати свої народи, що владу над ними вони дістають від бога. У стародавні часи царів Ассірії та Вавілонії, фараонів Єгипту, імператорів Риму проголошували богами, в середні віки вони називали себе вже скромніше: лише намісниками бога на землі. Оскільки, за Євангелієм, Христос дотиком своєї руки оживляв мертвих, виліковував хворих, то й королі Англії і Франції наділяли себе здатністю виліковувати хвороби, правда, не всі, а лише скрофульозні, очевидно, з тих міркувань, що ця недуга за сприятливих умов часто затухає без будь-якого додаткового лікування

Лікування королі провадили в особливо урочисті дні, такі, як коронації, народження наступника престолу. Англійський король провадив цю церемонію сидячи, французький - обходив хворих. Кожен дотик супроводився словами: «Король до тебе доторкається, а бог тебе виліковує» Англійський король лікує своїм дотиком

З історичних джерел не можна точно довідатися, до чого почали вдаватися раніше: до кастрування людей чи тварин. За Геродотом, уперше кастрація широко почала застосовуватися у народів Месопотамії. Збереглися вавілонські плитки з написами і єгипетські папіруси та малюнки, які свідчать, що в ті часи тисячам полонених відсікали одну кисть і статеві органи Облік відтятих кистей та чоловічих статевих органів у полонених в Давньому Єгипті Кастрування

Оскільки повна кастрація для тих часів була операцією дуже небезпечною та й відсікання кисті різко відбивалось на працездатності, то такій операції, очевидно, піддавали тільки полонених, що їх не можна було використати як робочу силу і, мабуть, їх, як повних інвалідів, відправляли на батьківщину. З релігійних мотивів жерці окремих богів у Єгипті, у греків і римлян жерці матері богів Цібели були кастратами

З лікувальною метою з давніх часів вважали доцільним кастрацію при проказі. Посилаючись на афоризм Гіппократа «євнухи не хворіють на подагру і не бувають лисими» радили кастрацію при тяжкій подагрі, вважали, що вона допомагає при епілепсії, робили її також для полегшення техніки операції при великих застарілих пахових грижах

Висновки В епоху раннього середньовіччя в Західній Європі виникають монастирі зі шпиталями та медичними школами при них. В монастирях переписувались древні праці Гіппократа і Галена. Окрім медичних шкіл при монастирях виникають цивільні медичні школи – в Салерно (IX ст), в Болонії (1156), Парижі (1180), Падуї (1222). Окрім медичних існували філософські і юридичні школи. Поряд з лікарями анатомією цікавилися художники, скульптори тієї доби. Так, великий Леонардо да Вінчі брав участь у розтині трупів і залишив після себе 13 томів (200 листів) анатомічних рисунків, навіть планував написати «Трактат з анатомії». Це була розвинута культура перехідного періоду між епохою середньовіччя і епохою Нового часу

Література: 1. hismed.net - Медицина у середньовічній Європі. Частина 1 -Медицина у середньовічній Європі. Краківський університет. Частина 2 -Медицина у середньовічній Європі. Частина 3 -Медицина у середньовічній Європі. Лікування королівським дотиком, кастрування. Частина 4 2. Голяченко. О.М, Ганіткевич.Я.В. Історія медицини. Тернопіль: Лілея,2004

Кривцова Катерина, 203-МН група