БІОГРАФІЯ Франсуа Війон БІОГРАФІЯ Підготувала: учениця 7-В класу Ірпінської ЗОШ 13 Косько Вікторія

Франсуа Війон (1431- бл ) Франсуа Війон (справжнє ім'я Франсуа Монкорб'є або де Лож) народився 1 квітня 1431 р. в Парижі, в провінції Бурбонне. В 8-річному віці він втратив батька, і мати віддала хлопчика далекому родичу капеланові Гійому Війону, настоятелеві церкви святого Бенедикта. В 1443 році Франсуа вступив у на факультет мистецтв(що мав підготовчий характер), де здобув ступінь лінценціата, а потім магістра. Франсуа Війон (справжнє ім'я Франсуа Монкорб'є або де Лож) народився 1 квітня 1431 р. в Парижі, в провінції Бурбонне. В 8-річному віці він втратив батька, і мати віддала хлопчика далекому родичу капеланові Гійому Війону, настоятелеві церкви святого Бенедикта. В 1443 році Франсуа вступив у Сорбонну на факультет мистецтв(що мав підготовчий характер), де здобув ступінь лінценціата, а потім магістра. магістраСорбонну магістра

ЦІКАВІ ФАКТИ З ЖИТТЯ ФРАНСУА ВІЙОНА Про факти цього життя говорить перш за все судова хроніка. Бакалавр, а потім і магістр мистецтв, Війон, котрий після закінчення університету заробляв на прожиття ненадійним заробітком переписувача паперів клерка, потрапив у 1455 р. в погану історію. Захищаючись від священика Сермуаза, який напав на нього, він у сутичці вбив його і змушений був утекти з Парижа. Ця бійка через жінку, мабуть, відіграла в житті Війона фатальну роль. Але можна припустити й інше до біди поета призвів його характер, запальний, хисткий, вразливий. Голод і бездомність після втечі з рідного міста штовхнули його в оточення волоцюг злодіїв-кокійарів.

ПОЕЗІЯ ВІЙОНА Поезія Війона вся пронизана відчуттям нестабільності і невлаштованості буття. У ніч грабунку він написав свій перший знаменитий твір «Ле» («Lais», із фр. «laisser» «покидати»), відомий як «Малий заповіт», серію прощальних віршів з огляду на тривалу розлуку з близькими та рідними. З 1460 р. Війон то очікував суду, то перебував у тюрмах особливо суворого режиму. Тоді створив свій найзначніший твір «Великий заповіт» («Grand testament») підсумок тридцятилітнього життя. Його амністували завдяки щасливому випадкові, знову необґрунтовано засудили в 1462 р. за підозрою в крадіжці, розплутали давню справу про пограбування Наваррського колежу, і за ним тривко зберігається репутація рецидивіста, людини пропащої.

Блуа в житті Війона Блуа. Церква Святого Луї Блуа уславив герцог Карл Орлеанський ( ), що влаштовував у замку поетичні турніри. Сам непоганий поет, він був рефері (суддею) поетичних змагань, теми до яких давав. Для альбому балад під назвою «У спразі гину біля водограю» він написав «Баладу поетичного змагання в Блуа».

"Балада поетичного змагання в Блуа" У спразі гину біля водограю, Зубами біля вогнища січу, Чужинцем в рідному краю блукаю, Німую криком, мовчки я кричу, Я догола зодягнений в парчу, Сміюсь від сліз, від балачок німію, Радію серцем в муках безнадії, В стражданні є для мене щастя хміль, Жебрак - скарбами світу володію, Скрізь прийнятий, я гнаний звідусіль. (Переклад Л. Первомайського) Панорама міста Блуа

Вірші Ф.Війона Я знаю мухи гинуть в молоці, Я знаю добру і лиху годину. Я знаю є співці, сліпці й скопці, Я знаю по голках сосну й ялину, Я знаю, як кохають до загину, Я знаю чорне, біле і рябе, Я знаю, як Господь створив людину, Я знаю все й не знаю лиш себе. (Пер. Л. Первомайського) Уже перша строфа твору Балада прикмет Війона свідчить про те, що Війон постать трагічна, жертва долі і часу, але трагізм цей особливий. Війон у віршах живе і грає. А грає він трагікомедію. Для визначення характеру цієї гри слід згадати образи середньовічних блазнів і традицію мандрівних поетів-вагантів. Як і вони, поет часто грубий, підкреслено насмішкуватий, інколи непристойний. Питання про те, як потрібно чи не потрібно жити, одне з найголовніших у ліриці Війона.

Франсуа Війон, ксилографія поета у книзі «Великий заповіт» ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ Складається враження, що Війон грав у дуже небезпечну гру з життям і смертю, що мав своєрідну втіху від небезпеки й ризику, що наповнювали життя гостротою. Але 5 січня 1463 року божевільні надії Війона виправдалися: смертну страту замінили десятилітнім вигнанням із столиці, «взявши до уваги погане життя згаданого Війона». Він, звертаючись до суду, пише «Баладу суду» з проханням відкласти виконання вироку на три дні. Прохання задовольнили, і 8 січня 1463 року поет покидає Париж. Більше про нього ніхто нічого не чув. Достовірно відоме одне: 1489 року, коли П'єр Леве видав першу збірку Війонових віршів, їх автора вже не було в живих.