МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ ПРЕЗЕНТАЦІЯ НА ТЕМУ: «СВОБОДА СОВІСТІ» ПІДГОТУВАЛА СТУДЕНТКА 3 КУРСУ, 4 ГРУПИ ФІМ СЕРЕДА ЛЮДМИЛА УМАНЬ – 2016 РІК

ЗМІСТ 1. Вступ 2. Визначення поняття « Свобода совісті » 3. Сутність та умови забезпечення свободи совісті. 4. Поняття « Свобода релігії ». 5. Релігійна толерантність. 6. Принципи відносин між державою і церквою. 7. Моделі державно - церковних відносин. 8. Висновок. 9. Використана література

ВСТУП Надзвичайно важливою у контексті релігієзнавчого осмислення історії становлення, генезису, інституалізації релігії в Україні, її функціональної ролі та місця в українському соціумі, характеру і змісту державно - церковних відносин, релігійної ситуації постає проблема свободи совісті. Актуальність означеної проблеми як в теоретичному, так і в практичному аспектах визначається передусім тим, що свобода совісті в концептуальному плані цілком справедливо розглядається як одна з найцінніших свобод людини, тобто вона визнається як фундаментальна загальнолюдська цінність, як важливий елемент життєдіяльності особистості та суспільства.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ « СВОБОДА СОВІСТІ » Поняття « свобода совісті » є поєднанням двох понять « свобода » і « совість ». Свобода здатність людини діяти ( чи не діяти ) з власної волі. Совість усвідомлення людиною відповідності своїх дій певним нормам, відчуття моральної відповідальності за свої вчинки внаслідок самооцінки, форма вираження моральної самосвідомості особи. Отже, свобода совісті це своєрідний акт ( процес ) самовизначення людини або вибір нею вектора власного діяння. Зміст понять « свобода » і « совість » привертав людську увагу з давніх - давен. Згадаймо хоча б біблійну історію про вигнання Адама і Єви з раю. Божим повелінням першолюдям було заборонено споживати плоди дерева пізнання добра і зла. Та вони порушили цю заборону, здійснивши свій вибір, тобто самовизначились. У цьому акті самовизначення, за Біблією, й лежать витоки людської свободи.

Релігієзнавче осмислення свободи совісті дає змогу усвідомити її сутність саме в предметному полі релігійного самовизначення і самореалізації особистості. Потреба в релігії, релігійних цінностях, орієнтирах породжує потребу в духовній свободі, а отже, і в праві на її здійснення. Релігієзнавчий зміст свободи совісті, а саме свободи релігійної совісті, розкривається через поняття : « свобода релігії », « свобода віросповідання », « свобода в релігії », « свобода церкви ». Нерідко юристи, релігієзнавці, зокрема теологічно орієнтовані, розглядають поняття « свобода совісті » як тотожне поняттю « свобода релігії ». Ці поняття взаємопов ' язані, проте не тотожні.

Свобода релігії це один з найважливіших елементів структури свободи совісті. Як релігієзнавча категорія саме в предметному полі свого вияву ставлення людини до релігії « свобода совісті » розкриває свій зміст через поняття « свободи релігії ». Останнє містить основні аспекти свободи совісті : самовизначення індивіда щодо релігійних цінностей, орієнтирів, а також відповідне зовнішнє релігійне самовираження на їх основі. Свобода віросповідання поняття, яке в релігієзнавчій і правовій літературі зустрічається частіше, ніж поняття « свобода релігії », важлива складова структура останньої, що характеризує можливості для особистості вільно, без зовнішнього примусу сповідувати у прийнятний для неї спосіб будь - яку релігію предмет свого самовизначення.

СУТНІСТЬ ТА УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ Поняття « свобода совісті » функціонує як категорія права, тісно пов язана зі становленням суспільства і держави, декларованим і реалізовуваним ставленням до світоглядних орієнтацій людей, передусім до їх релігійного вибору.

Держава може обмежити, регламентувати право на свободу совісті. Звужуючи або розширюючи межі цього права, вона регулює лише межі суспільних можливостей зовнішнього вияву свободи совісті – публічних дій індивіда в духовній сфері, проте неспроможна надати або забрати свободу совісті індивіда. Свобода совісті як релігієзнавча, правова категорія певною мірою розкриває свою сутність через поняття « свобода релігії », яке містить усі аспекти свободи совісті, самовизначення особистості у сфері релігійного світогляду, релігійних ціннісних орієнтацій, а також зовнішнє самовираження на їх основі

ПОНЯТТЯ « СВОБОДА РЕЛІГІЇ » Свобода релігії – правові, суспільно - політичні, економічні можливості й гарантії для вільного самовизначення та самореалізації особистості, незалежного функціонування релігійних організацій та їх інститутів. Свобода в релігії виражає рівень можливостей для віруючого вільно реалізуватися в релігійному колективі в межах певних приписів і норм без будь - якого втручання не тільки одновірців, а й верхівки ієрархії священнослужителів.

РЕЛІГІЙНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ Свобода в релігії передбачає автономність суб ' єктів релігійної комунікації, їх виваженість і неупередженість у ставленні до інших релігійних напрямів, культів, традицій тощо, тобто релігійну толерантність. Релігійна толерантність такий характер взаємовідносин представників різних конфесій, який базується на принципах взаємоповаги та свідомої відмови від зверхності, ущемлення прав і приниження гідності один одного. Релігійна толерантність означає також визнання за окремими віруючими та віросповіданнями права на власне розуміння істини. Це своєрідний вияв рівня культури взаємин у сфері як міжконфесійних, так і внутріцерковних відносин, а отже, і вияв рівня їх гуманності. Засновники всіх світових релігій з повагою і співчуттям ставилися до кожної людини, що є найголовнішим аргументом на користь релігійної толерантності. Так, Будда проголошував : « Ненависті не зупинити ненавистю, ненависть можна зупинити тільки любов ' ю ». Ісус Христос наказував нам любити тих, хто ненавидить нас. А Мухаммед зазначав : « Воістину, ми вшанували кожну людську істоту ». Тож релігійна толерантність ґрунтується на гідності кожної людської істоти як Божої дитини.

ПРИНЦИПИ ВІДНОСИН МІЖ ДЕРЖАВОЮ І ЦЕРКВОЮ. Державно - церковні відносини пройшли складний і болючий шлях у напрямі порозуміння й нормалізації стосунків. Лише поступово, крок за кроком, релігія і церква набували статусу приватної справи. Починаючи з кінця XVIII ст., сформувалися три основні принципи відносин між державою і церквою, які існують і понині : 1. Віротерпимість 2. Свобода віросповідань 3. Свобода совісті

МОДЕЛІ ДЕРЖАВНО - ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН 1. Теократія ( гр. theos – Бог, kratos – влада ) – модель державно - церковних відносин, за якої вся повнота влади в державі належить главі панівної церкви та її органам. 2. Цезаропапізм ( лат. caesar – цезар, papa – папа ) – модель державно - церковних відносин, за якої церква та її структури повністю залежать від світської влади. 3. Державна церква – модель державно - церковних відносин, що забезпечує в державі привілейований стан певній конфесії. Передбачає пряме фінансування державою її інституцій і державний контроль за використанням коштів, делегування церковним структурам певних державних функцій ( реєстрація новонароджених, смертей, шлюбів тощо ). 4. Відокремлення церкви від держави – модель державно - церковних відносин, що унеможливлює будь - яке втручання церкви у справи держави при активному втручанні державних інституцій у справи церкви.

МОДЕЛІ ДЕРЖАВНО - ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН 5. Відокремлення церкви і держави – модель державно - церковних відносин, яка базується на невтручанні держави у справи церкви, а церкви – у справи держави, що забезпечує максимальну свободу релігії та режим толерантності. 6. Поєднання моделі державної церкви і моделі повного відокремлення церкви і держави – модель державно - церковних відносин, яка передбачає збереження певних видів державної підтримки та привілеїв окремих церков.

ВИСНОВОК Отже, духовне самовизначення кожної людини у релігійній сфері вільне лише тоді, коли воно не спричинене зовнішніми силовими спонукальними діями, а підвладне тільки поклику її власної совісті. Свобода віросповідання передбачає також релігійну толерантність, що базується на ідеї природних прав індивіда. Саме життя, історія розвитку суспільства вимагали, щоб свобода совісті була законодавчо закріплена в актах як право, що гарантує недоторканність совісті людини в питаннях її ставлення до релігії.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА : Гараджа В. И. Религиеведение. М., Історія і теорія релігії і вільнодумства. К., Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство : Підручник. К., Лубський В. І. Релігієзнавство. К., Мень А. История религии : В 2- х кн. М., Основы религиоведения. М., 1998.