Політико-економічна та вій­ськова криза Російської імперії, суперечності між державами Єв­ропи призвели до нового підне­сення національно-визвольної боротьби українського народу. Центром стала Західна Україна (Галичина), де 1911 року Іван Чмола створив з учнів шкіл та гімназій Львова дитячий таємний гурток «Пласт».

Гуртків ста­вало все більше, і вони утвори­ли відповідний рух. Старша мо­лодь об'єдналась у Стрілецькі товариства «Січ», «Сокіл» та ін. Січовий стрілецький рух сфор­мувався з радикально настроє­них селян, інтелігенції, студент­ської та учнівської молоді.

Створювалася література, ви­пускалися підручники з військової справи (наприклад «Правильник піхотинця»), видавалися газети і журнали. Діяльності цих товариств пе­решкоджали політика Австрії та Росії. З початком І світової війни Головна Українська Рада Стрі­лецтва проголосила «Звернення до Українського народу», в яко­му об'єднала Українське Січове Стрілецтво (УСС) для збройної боротьби за визволення України. Був створений Легіон УСС.

Вересень 1914 р до­бровольців прийнято до легіону з дозволу австрійської влади, яка направляла їх у найнебезпечніші ділянки фронту. Для підготовки поповнення в легіоні УСС було організовано військову школу (вишкільна гру­па), що склалась із кількох сотень і мала власне господарство. Школа ділилась на 23 курені по 8 10 сотень.

Навчання проводили спочатку австрійські, а потім і українські інструктори. Наприкінці навчан­ня іспити, для командирів додатково. Визначні українські військо­ві, які пройшли Легіон: Кирило Трильовський, Костя Левицький, Михайло Волошин, Дмитро Вітовський. Українських січо­вих стрільців поважала австрійська влада, та боялась російська. Метою УСС було звільнення та об'єднання українського наро­ду, створення незалежної собор­ної України. Легіон проіснував 4 роки.

З метою створення національ­ної армії з початком революції 1917 р. в Україні розпочинається військовий рух. Спочатку створе­но військові клуби, які стихійно перетворилися на військові під­розділи. Цьому процесу активно заважало революційне команду­вання та уряд.

Тільки-но Центральною Радою було проголошено УНР, як 16 січ­ня 1918 р. ухвалено закон про утворення народної армії на мілі­ційній основі за територіальним принципом (округа): сформовано окремі кадрові частини; організовано навчання, яке здійснювали військові інструк­тори; схвалено введення тимчасо­вої форми одягу (т.зв. однострій) війська; введено відзнаки роду військ та номери військової частини (ви­шивались на петлицях коміра), за­ проваджено тільки військові поса­ди (без рангів), які закріплювали­ся на правому рукаві. прийнято рішення про реор­ганізацію народної міліції в регу­лярну українську армію з 810 військовик територіальних кор­пусів (проте уряд УНР це не встиг зробити).

Квітень 1918 р. державний переворот генерал Павло Ско­ропадський, який більше опирався на проросійські прошарки влади, які гальмували створення україн­ської армії.

Липень 1918 р.закон про за­гальний військовий обов'язок прийнято план організації україн­ської армії (строк служби в піхо­ті 2 роки; кінноті та артилерії - 3; на флоті4; в запасідо 38; а в ополченні до 45 років).

Передбачалося: 16 корпусів, 7 дивізій, 3 важко гарматні ба­тальйони, Ескадрилья бомбарду­вальних літаків, 2 понтонні і 4 за­лізничні курені. Для підготовки кадрів існува­ла система навчальних закладів, в тому числі військова академія, повітряна школа, чотири кадет­ські та старшинська школи, шко­ли для кінноти, артилерії, техніч­ної служби.

У складі Української армії за­лишалися: Запорізький корпус, Запорізький і Чорноморський ко­ші (по 400 козаків), дивізії Сердю­ків (сини заможних селян опора влади) і Сірожупанників (з україн­ців, які були у полоні в Австрії), загін січових стрільців. Чисель­ність у 1918 р. 60 тис. чол.

Флот. Бригади 3-лінійних кораблів (всього 9 шт.), крейсерів (2 шт.), гідро крейсерів (6 шт.); дивізії міноносців (27 шт.); 27 підводних човнів, кілька дивізіо­ нів сторожових кораблів; морська піхота і військово- морська авіація (20 гідропланів).

Січень 1919 р. утворе­на Українська Галицька Армія (УГА), яка налічувала 45 куренів. 40 артилерійських батарей, кілька сотень кін­ноти (100 тис. чол.). Виникли но­ві способи ведення бойових дій: окремими напрямками і не на широкому фронті, а також висо­ко мобільно, маневрено, невели­кими підрозділами у чисельних місцях фронту. Одним з головних засобів оборони чи наступу були броньовані поїзди, бронемашини, під прикриттям яких діяли піхота та кіннота Основна тактична одиниця курінь та бригада з 35 куренів. Зброя в основному трофейна (ав­стрійська, німецька, російська). У кінноти шаблі, кортики, гвинтівки. Кожна сотня мала та­кож відділення легких кулеметів. УГА мала єдину військову форму одягу подібну до австрійської.

Трагедія українського народу полягала в тому, що в боротьбі за національну державність не вдалося досягти консолідації ні наявних сил, ні політичних партий, ні громадських ріхів. Тому проголошена у листопаді 1917р. Українська Народна Республіка не змогла захистити свою незалежність.

Військова діяльність українського народу під час Другої світової війни. Коли 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли польсько-радянський кордон, для українського народу розпочалася Друга світова війна. Західна Україна відповідно до радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. перейшла під контроль Радянського Союзу.

Після нападу 22 червня 1941 р. Німеччини на Радянський Союз Україна перетворилася на один із найважливіших театрів військових дій між радянськими та німецькими військами. На території України воєнні дії тривали з першого дня війни до 28 жовтня 1944 р.У спільну боротьбу з Німеччиною та її союзниками Україна зробила надзвичайно великий внесок. Основна частина українського народу боролася проти фашизму в складі Збройних сил СРСР, у партизанських загонах і підпільних організаціях. На території Західної України діяли загони Української повстанської армії.

За роки війни у складі Червоної армії воювало 7 млн жителів України друга за чисельністю національна група після росіян. Переважно це були бійці чотирьох Українських фронтів. Українці в складі багатонаціональних радянських військ брали участь у переможному завершенні війни з гітлерівською Німеччиною і в боях з арміями мілітаристської Японії. Серед вищих офіцерів, зокрема командувачів фронтів та армій, було чимало українців. Найвідоміші з них М. Ватутін, А. Єременко, П. Жмаченко, Р Малиновський, К. Москаленко, П. Рибалко, С. Тимошенко, І. Черняхівський та інші.

Військовий подвиг багатьох українців відзначений найвищими державними нагородами Радянського Союзу. Серед них 2072 удостоєні звання Героя Радянського Союзу, із них 32 особи двічі, а один з кращих льотчиків- винищувачів Червоної армії Іван Кожедуб став тричі Героєм Радянського Союзу. Із 7 млн орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам Червоної армії, 2,5 млн здобули жителі України

Виконав: Курсант групи К-311 Соценко Денис