В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй памяті і з великою любовю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке імя і у нашого народу – Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Для кожного з нас імя Шевченка є святим.

Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими засобами графічного зображення. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл… Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях.

Найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою Погруддя жінки абоЖіноча голівка, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

У 1843 році Тарас приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою Живописна Україна, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни.

В роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Здобувши волю і гроші Шевченко змінився до невпізнання. Вперше Шевченко завів вуса під час військової служби, про що свідчить автопортрет 1847 року (у військовому кашкеті). Тоді всі військові зобовязані були носити вуса, про що існував навіть царський указ Миколи І.

Під час плавання по Аральському морю Тарас знову запустив бороду, про що у своєму щоденнику записав такий епізод: У форту на острові Косаралі, де займали гарнізон уральські козаки, вийшли ми на берег. Уральці, побачивши мене з широкою, як лопата, бородою, негайно донесли своєму командирові, осавулові Чарторогову. А той, не будучи дурак, загукав мене в очерет да бац переді мною на коліна. - Благословіть, каже, батюшка, ми, каже, вже все знаємо. – Я теж, не будучи дурак, зметикував в чому справа, тай вхопив самим роскольничим хресним знаменням. Захоплений осавул облобизав мою руку і ввечері задав нам таку гулянку, яка нам і у сні не марилася. Незабаром після цього казусу, вже поголивши бороду, відправився я в Раїм…

1857 року Шевченко постарів, посивів, втратив здоровя. Таким він прибув до Астрахані. У довгій дорозі з Астрахані до Нижнього Новгорода, а потім до Москви і Петербурга Шевченко знову запустив бороду, але змушений був її поголити. Звільнившись з солдатчини і отримавши дозвіл продовжити навчання у Петербурзькій академії мистецтв, Тарас Шевченко залишився поднадзорною особою, а тому повинен був зявитися до поліції. Шевченко прислухався до поради земляка Мокрицького і поголив бороду, бо солдатам, навіть відставним, заборонялося носити бороду, а для поліції він був всього лише відставним рядовим. Правда, перед тим, як поголитися, Шевченко сфотографувався у фотографії Деньєра – з бородою, у шапці і кожусі.

Не брюнет і не блондин Петрашевець Момбеллі, наприклад враження про Шевченка записав так: Він середній на зріст, широкоплечий і взагалі міцної кремезної будови, в талії широкий через особливий склад кості, але зовсім не товстий. Обличчя кругле, борода й вуса завжди вибриті, бакенбарди ж кругом обрамляють усе обличчя волосся вистрижене по козацькі, але зачесане назад: він не брюнет і не блондин, але ближче до брюнета, не лише волоссям, але й кольором червонуватої шкіри; риси обличчя звичайні; манери і загальний вираз фізіономії виявляли відвагу, невеликі очі блищали енергією. / Дєло петрашевцев т.1

Похорон Т. Шевченка в Петербурзі на Смоленському кладовищі

Селяни копають могилу Тарасу Шевченку на Чернечій горі біля Канева, 1861

Ексклюзив! Тарас Шевченко на відео!