З АГАДКИ ПРО СОНЦЕ

Хто однаково всіх любить, Всіх однаково голубить? Кожний скоса тільки гляне, А обняти не дістане. Що вище лісу, Краще світла, Без вогню горить? Без нього плачемся, А як з'явиться, Від нього ховаємося. Високо стоїть, Одне око має, Всюди заглядає. Тепло дивиться на нас Особливо в літній час. Це без нього ніч чорніє, А при ньому день біліє.

З АГАДКИ ПРО СОНЦЕ Із-зі моря випливає, Промінці ласкаві має, Заглядає у віконце Це яскраве, кругле… Рано-вранці прокидається, встає. Розсипає скрізь проміннячко своє. Огляда природоньку, зігріва, А надвечір спатоньки знов ляга. Котилось котильце, Котильце-барильце, То вище і вище, То нижче і нижче. Закидало в віконце золоте волоконце. Все від нього навкруги Набирається снаги. Тільки ранок настає – Виглянь у віконце! Всім воно життя дає, Променисте…

З АГАДКИ ПРО СОНЦЕ Удень по небу гуляє, А ввечері на землю спати лягає. Хто без дров, без вогню освітить, гріє нас щодня? Усі його люблять, усі чекають. А хто подивиться – кожен скривиться. В небі я тружуся, Знає мене кожний. Я на всіх дивлюся, На мене ж не можна. Соняшник розцвів у небі, Поливать його не треба, Влітку, взимку він цвіте, І насіння золоте Розсипає сонях всюди, Урожай цей – радість людям.