Архітектура та образотворче мистецтво ХІХ століття

Початок ХІХ ст. характеризується в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням нового стилю - класицизму. Класицизм надавав усім містобудівельним заходам державного офіційного характеру. У своїх кращих зразках мистецтво класицизму несло важливі естетичні і виховні функції. Урочиста простота будинків, площ, вулиць зовні ніби підпорядковані, геометрії, несла в собі глибокі емоційні імпульси. Розвиток архітектури великою мірою зумовлюється прогресом будівельної техніки

Етапи класицизму Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови. За часів класицизму набуває значення відкритий характер композиції ансамблів площ, вулиць і окремих комплексів.Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі і застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів. На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, учбові заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від творчого розуміння й використання форм античності у пануванні канонів і штампів. Кращі набутки зрілого класицизму знаходять підтримку, поширення у творчій практиці українських архітекторів та скульпторів.Відомі зодчі першої половини ХІХ ст. такі як Андрій Воронихін, Андріян Захаров, Олександр Брюллов, Василь Стасов, Вікентій Беретті, Андрій Меленський, Йоган Зальцман доповнили основну формулу класицизму, положенням про цілісність і ансамблю та його синтез із давньою забудовою.

Архітектор А.Меленський за короткий час перетворив патріархальний Київ з його численними монастирями і руїнами колишньої могутності й слави на сучасне європейське місто. Під його керівництвом було покладено багато вулиць, також визначив і Хрещатик як головну в майбутньому вулицю Києва. Щоб звязати Хрещатик з підїздними шляхами, Меленський пересік його початок Олександрівською вулицею між Подолом і Печерськом, а кінець Хрещатика продовжив на Зх і Пд однією з найдовших у тогочасному Києві вулиць – Василівською. На Хрещатику Меленський збудував перший у місті театр із залом на 470 місць (не зберігся). У 1802 р. за проектом Меленського споруджено перший на Україні Памятник на честь поновлення магдебурзького права, що являє собою тосканську колону з пєдисталом у вигляді арки.

У 1834 році В.Беретті взяв участь у конкурсі на кращий проект будівлі Київського університету (Червоний корпус), в якому брали участь провідні архітектори О.Брюллов, А. Мельников, К.Тон і став переможцем. Майже три роки він жив в Петербурзі і їздив разом зі своїм учнем П. Спарро на роботу до Києва. Зрештою, 11 березня 1837 року імператор Микола І звільнив архітектора з усіх посад у Петербурзі та направив до Києва «для постійного заняття» в ролі архітектора та члена будівельного комітету. З цього часу В. Беретті – головний архітектор будівельного комітету зі спорудження університету.

Архітектором В.Беретті у 1843 році була запланована побудова Інституту шляхетних дівчат. Головний корпус Інституту шляхетних дівчат збудували триповерховим. Перший поверх займали приймальня, гардероб, квартира начальниці, кімнати службовців та невелика лікарня. Значну частину другого поверху займав зал для зібрань, крім якого тут розміщувались класні кімнати, бібліотека, їдальня та кімнати класних дам. Вихованки закладу жили на третьому поверсі у дортуарах (загальних спальнях). У підвалах будівлі були розташовані кухня, комори, лазня та казарми для прислуги. Центральна частина будинку – напівкруглий ризаліт. У 19 столітті його перший поверх займала католицька церква, а другий і третій – православний храм Св. Олександри.

Найбільшого розвитку серед міст кінця ХVІІІ-ХІХ ст. досягла Одеса. ЇЇ збудували в 1794 р. на місці турецької фортеці Хаджибей. У 1803 Одеса ще була невеликим містом з девятьма тисячами жителів. У місті було будинків і землянок, незакінчені церкви, 39 невеликих фабрик, 200 крамниць і магазинів. В 1804 р. градоначальник Одеси А.Е. Ришельє замовив проект театру відомому архітекторові Тома де Томону. Прихильник форм античної архітектури, Томон казав, що його театр являє подобу невеликого грецького храму. Театр збудований у 1809 р. поблизу моря добре виділявся серед навколишньої забудови і кожен хто приїжджав до Одеси морем, першою бачив цю споруду. Нажаль ця споруда у 1873 році згоріла. У забудові Одеси брали участь петербурзькі архітектори, такі як Ф.К. Боффо, Г.І. Горічеллі, У.Козлов

Ф.К. Боффо був родом із Сардинії. За сорок років творчої діяльності він спорудив кілька найзначніших будівель. Основним архітектурним акцентом є центральна напівкругла площа, вона збудована двома симетрично розташованими увігнутими будинками. Саме ця архітектурна ідея яскраво виявлена у величезних Потьомкінських сходах. Сходи, памятник і вулиця між увігнутими будинками становлять композиційну поперечну вісь бульвару, що поділяє його на дві частини. Бульвар обмежують з двох боків комплекси будов – садиба Воронова та будинок Старої біржі. Воронцовський палац збудований за проектом Боффо. Палац має чудові інтерєри, які відзначаються декоративним багатством і художнім смаком.

Воронцовський палац (архітектор Ф.Боффо)

Йоганн Зальцман: будівничий Львова і Відня Творчий доробок п. Зальцмана у Львові становив 20 років. За цей недовгий проміжок часу він спроектував театр Скарбека (сьогодні театр ім. М. Заньковецької). У театральній будівлі планувалося розташувати готель на 300 номерів, крамниці, кавярні, помешкання для акторів. Під час будівництва у вологий ґрунт (на той час біля місця будівництво проходила Полтва) було вбито дубових паль. До роботи над проектом також було залучено відомого архітектора Людвіга Піхля. Будівництво театру завершили у січні 1842 р. На той час це була найбільша театральна споруда в Европі за площею забудови і третя найбільша за кількістю глядачів. Зала мала пять ярусів і був розрахований на 1460 місць. 28 березня 1842 року театр відкрився комедією Олександра Фредро «Шлюби панянські», (за іншими даними, вистава Фредро йшла другою, а відкривала театр німецька драма «Сенс життя»).

Палац архієпископів було збудовано у р.р. Замовником будівлі виступив архиєпископ Франц Піштек. У 1886 році палац відреставрували і його вигляд змінився. Палац був спроектований Зальцманом в стилі бідермаєру (перехідний стиль між класицизмом та романтизмом)

У 1851 році за проектом Йоганна Зальцмана був відремонтований будинок Ратуші. Купольне завершення замінили на зубчасте, яке ми бачимо і у наші дні.

У XIX столітті високого рівня сягнуло українське малярство. В цей час в ньму відбуваються суттєві зміни, повязані із занепадом традиційного іконописного мистецтва та створенням світського митстецтва у якому художники зверталися до тем і образів повязаних із життям народу. Такий перехід ініціював учень Боровиковського, українець з грецьким корінням з Ніжина Олекса Венеціанов (1779–1847). Він мав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв значну групу учнів. Але авторитет та блискуча художня манера Карла Брюллова вразила учнів Венеціанова більше й вони перейшли до модного метра. Картина Олекси Венеціанова «Гаданя»1841р.

Володимир Боровиковський (1757–1825) Портрет Лопухіної,Портрет Муртази-Кулі-хана

В. Тропінін залишався кріпаком навіть вже будучи відомим художником, багато років він жив і працював у Подільському маєтку своїх добродіїв. Саме тут відбувається становлення майстра, він детально знайомиться з іконописною традицією. Пише безліч портретів «Дівчина з Поділля», «Хлопчик з сокирою», «Весілля в селі Кукавці», «Українець», «Портрет подільського селянина»), демократизм і реалізм яких були новаторськими. Василь Тропінін (1776–1857)

Василь Штернберг ( ) Водяний млин Вулиця в селі

Антон Лянге ( ) Пелчинський став у Львові Пейзаж з рибками Замок піскова скала

Іван Сошенко ( ) Продаж сіна на Дніпрі Портрет Гудим-Левкової Бабуся Миколи ГалиПейзаж Сошенка

Архип Куїнджі ( рр.) «Ніч на Дніпрі» «Плями місячного сяйва» Новаторською для пейзажу стала творчість А. Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина «Ніч на Дніпрі» викликала в Петербурзі сенсацію. Художник володів тонким мистецтвом передавати на полотні світло, повітря.

«Циганка- ворожка» «Катерина» Картини Тараса Шевченка «На околиці» Зовнішні обставини заслання, заборона малювати перешкодили розкритися в повній мірі живописному таланту Шевченка, який досяг академічних висот і в художній графіці (серія «Живописна Україна» тощо).

Ілля Рєпін ( рр.) «Запорожці пишуть листа турецькому султану» Родом з-під слобідського Чугуєва був художник-реаліст І. Рєпін. Він часто приїжджав на батьківщину. У Качанівці Рєпін створив перші етюди до знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Художник скористався рядом порад українського історика Д. Яворницького, який передав йому деякі речі козацьких часів, текст самого листа, позував для фігури писаря.

Микола Пимоненко ( рр.) «Різдвяні ворожіння» «Жнива на Україні» Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко. Його роботи, написані на теми селянського життя, відрізняються щедрістю, емоційністю, високою живописною майстерністю Пимоненко автор близько 715 картин і малюнків. Він один з перших у вітчизняному малярстві поєднав побутовий жанр і поетичний український пейзаж.

Сергій Васильківський ( рр.) «Козацький двір» Поєднання мистецтва з усвідомленою національною ідеологією вперше відбувається в творчості С. І. Васильківського. Свою майстерність він повністю віддає Україні: пише пейзажі Подніпров'я, Поділля, Слобожанщини, архітектурні пам'ятники, жанрові картини, історичні полотна (зокрема «Козаки в степу», «Козацький двір», портрет Т. Шевченка).

Архітектура В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення). Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово- паркового ландшафту носили відкритий характер. У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса.

Одеський національний академічний театр опери та балету (1810 р.) В Одесі за проектом петербурзького архітектора Тома де Томона в 1809 було споруджено оперний театр.

Споруди Андрія Меленського ( рр.) Контрактовий будинок (1817 р.) Церква Миколи Доброго (1807 р.) Церква святого Миколая (1809 р.) Церква Різдва Христового (1814 р.). Архітектурний стиль Києва визначався відомим архітектором А. Меленським.

У другій половині XIX століття стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і ренесанс, і романський стиль. Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років ( ) за проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті. Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий в 1903 році проект будівлі Полтавського земства архітектора В. Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський.

Володимирський собор ( рр.)

Василь Кричевський ( рр.) Будинок Полтавського губернського земства

Національні культурні організації і рухи Паралельно з розвитком літературного процесу і мистецтва, по мірі становлення української інтелігенції в її середовищі виникають різні національно-культурні організації і рухи. Їх створення відбувалося за несприятливих політичних обставин, вимагало особистої мужності, твердості. Перша в українській історії національно-культурна організація виникла в 1833 році у Львові. Це був нелегальний гурток, який організували Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький, які вчилися в духовній семінарії. Їх символічно назвали «Руською трійцею». Вступаючий у гурток давав клятву утверджувати права рідної мови, перекладати слов'янських авторів, робити все для воскресіння українського народу до нового життя. Вищим досягненням гуртка стала публікація в 1837 році альманаху «Русалка Дністровая». У Києві приблизно в 1845 році виникає нелегальне Кирило- Мефодіївське братство не культурна, а політична національна організація, перша в історії України, створюють її видатні діячі вітчизняної культури (М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, Т. Шевченко). Розгром братства в 1847 році важко відбився на всьому розвитку української культури, а традиція політичної боротьби була перервана аж до 90-х років XIX ст.

Маркіян Шашкевич ( рр.) Яків Головацький ( рр.) Іван Вагилевич ( рр.) «Руська трійця» ( рр.)

Кирило-Мефодіївське братство ( рр.) Василь Білозерський ( рр.) Микола Костомаров ( рр.) Пантелеймон Куліш ( рр.)

«Стара громада» ( рр.) Павло Житецький ( рр.) Володимир Страшкевич ( рр.) В 1859 р. студентами і молодими викладачами Київського університету створюється напівлегальна культурно-просвітницька організація «Громада». Свою мету вона бачила в просвіті народної маси, для чого організовувалися безкоштовні недільні школи, видавалися дешеві книги. Подібні громади виникли в багатьох містах. Ідейний центр «громадівського» руху виявився у Петербурзі. Сюди в кінці 50-х років після заслання повернулися кирило-мефодіївці. В. Білозерський домагається дозволу і на гроші меценатів в 1861 р. починає видавати перший регулярний український літературний і суспільний журнал «Основа». У ньому співробітничають Костомаров, Куліш, Драгоманов, публікується спадщина Шевченка.