Виконав: Сашин Євгеній Група:

Джон Дьюї (англ. John Dewey, 20 жовтня червня 1952) американський філософ, психолог та реформатор освіти. Дьюї був значною постаттю в філософії прагматизму та засновником функціональної психології, пропагандистом прогресивного та прогресивно-популістського напрямку в області навчання.

Хоча Дьюї найбільше відомий публікаціями в області освіти, він писав на інші теми, такі як досвід, природа, мистецтво, логіка, демократія й етика.

Дьюї народився в місті Берлінгтон, штат Вермонт, у родині середніх статків. Як і старший брат, Девіс Річ Дьюї він навчався у Вермонтському університеті і закінчив його у Берлінгтон

Вермонтський університет

Важливим для становлення студента був Генрі Торрі, племінник і зять колишнього президента університету Джозефа Торрі. Дьюї продовжив брати приватні уроки у свого учителя після випуску аж до зачислення в Університет Джонса Гопкінса.

Після двох років на посаді вчителя в Ойл-Сіті у Пенсильванії і року на посаді вчителя початкової школи в невеличкому містечку у Вермонті, Дьюї вирішив, що не має хисту вчителя початкової чи середньої школи. Він продовжив навчання разом із Джорджем Сільвестром Моррісом, Чарлзом Сандерсом Пірсом, Гербертом Бакстером Адамсом та Стенлі Голлом й отримав Ph.D. в Школі мистецтв та наук Університету Джонса Гопкінса року він отримав роботу в Мічиганському університеті, де працював з по 1888 рік, а потім знову з 1889 по Неопублікована й втрачена дисертація Дьюї називалася «Психологія Іммануїла Канта».

Погляди Дьюї вважав, що для демократії важливі два основні елементи, що потребують постійної уваги: школи й громадянське суспільство. На думку Дьюї повна демократія встановлюється не тільки за рахунок загального виборчого права, а й завдяки сформованій громадській думці, чого можна досягти ефективною системою спілкування між громадянами, фахівцями й політиками, при чому саме останні несуть відповідальність за ту політику, яку вони втілюють у життя.

В основі поглядів Дьюї на навчання, що вплинули на становлення світової педагогіки, лежала філософія прагматизму, що прийняла форму інструменталізму. Ця філософія не визнає класичного критерію істини, за яким істина є відповідність наших думок дійсності, що не залежить від нас. Прагматизм за істинне (реальне) визнає те, що корисно, відсуває на другий план наукове пізнання, а з ним і істину, необтяжену характеристикою корисності.

Уважав, що дитина пізнає нове не заради самих знань, як думали попередники, а заради діяльності, вона цікавиться саме тим, що може зробити сама. У цьому напрямку Дьюї вперше «поєднав» пізнання і діяльність. При цьому прихильник природничонаукового емпіризму, він визначив місце пізнання і діяльності у розв'язанні повсякденних дитячих проблем.

Процес такого вирішення, що спирається на метод експерименту, повинен забезпечити успішне відкриття дітьми нових істин за допомогою п'яти послідовних ступенів:

1) відчуття проблеми (утруднення);

Ці етапи мислення, іноді з деякими модифікаціями, стали називати ступенями і відповідно до них будувати шкільні уроки. Одні намагалися застосовувати їх механічно на всіх уроках, не помічаючи того, що вони в такий спосіб формалізують процес навчання.

Втілення задумів Д. Дьюї в житті здійснювалася в рр. в різних школах. За його методикою проводилася робота в дослідній початковій школі при Чиказькому університеті, заснованої в 1896 р, де навчалися діти з 4 до 13 років. В якості підстави для початку навчання з такого раннього віку висувалося твердження, що основа всієї подальшої шкільного життя закладається в дошкільних установах.

Тому перші досліди Д. Дьюї були пов'язані з роботою з маленькими дітьми, які з самого раннього віку привчалися робити все самостійно, переважно у вигляді гри. Пізніше в школі опора робилася на трудову діяльність річні хлопчики і дівчатка пряли, ткали, шили, тобто вчилися «робити». Мислення при цьому повинно було «обслуговувати» досвід кожної дитини. Воно ставало необхідним тільки при вирішенні певних життєвих завдань, і навчальна діяльність в таких умовах не вимагала додаткового понукання.

Система навчання в такій школі не була пов'язана з поняттям так званого суспільно корисної праці - в основі її лежали інтереси окремого учня. Завданням школи була підготовка учнів до самостійного вирішення виникаючих завдань, вироблення вміння пристосовуватися до середовища. Вихователь і вчитель повинні були лише спрямовувати діяльність учнів відповідно до їх здібностей. Виховання, писав Д. Дьюї, має спиратися на незалежне існування природжених здібностей; завдання виховання полягає в їх розвитку, а не в їх створенні.