Марина Цвєтаєва ( )

Дитинство та юність Марина Іванівна Цвєтаєва народилася 26 вересня (8 жовтня) 1892 року у Москві. Її батько, професор- мистецтвознавець Іван Володимирович Цвєтаєв, був засновником Московського музею образотворчих мистецтв. Її мати, Марія Олександрівна Мейн, походила з обрусілої польсько-німецької родини. Була піаністкою, ученицею Антона Рубінштейна. Через два роки після Марини народилася її сестра Анастасія. Родина Цвєтаєвих мешкала у Москві, у Трипруденному провулку, а влітку - у будинку поряд із Тарусою (Калужська губернія). Через хворобу матері (сухоти), частину дитинства Марина перебувала за кордоном: в Італії, Швейцарії, Німеччині. Але 1906 року мати помирає, і доньок виховує батько.

Батько письменниці

Молодша сестра М. Цвєтаєвої

Початок творчої діяльності У 6 років Марина почала писати вірші, не лише російською, а й французькою та німецькою. У 18 років Цвєтаєва видає свою першу збірку «Вечірній альбом», до якої включено вірші, написані поетесою з 1907 по 1910 роки. На цю збірку одразу ж відгукнувся суворий критик Валерій Брюсов, а також Максиміліан Волошин. Того ж року Цвєтаєва написала свою першу критичну статтю «Чарівність у віршах Брюсова». А за два роки потому було видано її другу збірку «Чарівний ліхтар».

Критики Валерій Брюсов Максиміліан Волошин

1911 року М. Цвєтаєва зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм Ефроном; у січні 1912 року вона вишла заміж. Того ж року у них народилася донька Аріадна (Аля).А 1925 р. Народжується син.

1913 року виходить третя її збірка «З двох книг».

Творчість М. Цвєтаєва – російський поет, автор поетичних драм, есе й спогадів, перекладач. Її лірику відзначає сповідальний пафос, романтичний розмах почуттів, достовірна передача стихії внутрішнього життя, звязок з фольклорною традицією, мовні експерименти (із синтаксисом, морфемами тощо).У центрі поетичного світу Цвєтаєвої – я ліричної героїні, що прагне поєднати життєтворчість з поетичним ремеслом, висловити свою безмірність у світі мір, виявити в художньому слові, яке наділяється магічною силою, потаємну сутністю буття.

Не самозванка – господиня я. І не служниця – крихт мені не треба. Я твій притулок, я жага твоя, Твій сьомий день і сьоме твоє небо Там, на землі, заради п'ятака На шию понавішувано жорна… Коханий, чи тобі я не така? Це ж я, твоя Психея неповторна!

31 серпня 1941 року поетеса закінчила життя самогубством.