здоровя норма хвороба патологічний процес патологічний стан патологічні реакції

здоровя – це стан гармонії (філософське визначення) здоровя – це стан нічим не обмеженої реалізації генетично запрограмованих процесів саморегуляції, самовідновлення й самовідтворення, що становлять сутність життя. Це життя в повному обсязі (загально біологічне визначення) здоровя - це здатність зберігати сталість внутрішнього середовища організму в мінливих умовах навколишнього світу (загально фізіологічне визначення) здоровя – це стан повного фізичного, психічного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад (визначення ВООЗ, 1946) здоровя – це стан норми (визначення, що його використовують у практичній діяльності лікарі)

хвороба – це обмежене в своїй свободі життя ( К. Маркс) хвороба – це життя в ненормальних умовах, можливе завдяки існуванню пристосувальних механізмів ( Р. Вірхов, з доповненням Ю. Конгейма) хвороба – це реакція організму на шкудливі впливи зовнішнього середовища (С. П. Боткін) хвороба – це порушення в організмі точної координованості його фізіологічних функцій ( К. Бернар, О. О. Богомолець) хвороба – це порушення нормальної життєдіяльності організму внаслідок впливу на нього шкідливих агентів, що спричинює зниження його пристосувальних можливостей, працездатності й збільшує ймовірність смертності ( М. Н. Зайко) хвороба – це діалектична єдність і боротьба руйнівного і захисного ( І. П. Павлов)

Немає якісних відмінностей між хворобою і здоровям. Інакше кажучи, хвороба відрізняється від здоровя тільки кількісними характеристиками (К. Бернар, Р. Вірхов, І. В. Давидовський) У хворобі виникає нова якість, однак вона не є результатом появи чогось принципово нового, а є наслідком переходу кількісних змін у якісні ( О. О. Богомолець) Хвороба – це якісно новий стан організму. Існують закони розвитку хвороби, які багато в чому відрізняються від законів життєдіяльності організму (В. В. Пашутін)

Етіологічний, відповідно до якого виділяють спадкові і набуті, інфекційні і неінфекційні хвороби. Анатомо-топографічний – серцево-судинні хвороби, хвороби органів дихання, хвороби нирок та ін. За віком і статтю – дитячі хвороби, хвороби старечого віку, жіночі хвороби. Екологічний – тропічні хвороби, хвороби Крайньої Півночі та ін. Залежно від рівня уражень – молекулярні хвороби, хромосомні хвороби. Соціальний – професійні хвороби, хвороби воєнного часу, «хвороби цивілізації». Патогенетичний принцип – алергічні, запальні, пухлинні, обмінні та інші хвороби. Залежно від співвідношення структурних і функціональних порушень – органічні і функціональні хвороби. За клінічним перебігом – гострі, підгострі і хронічні. Залежно від методів, які переважно використовують для лікування хвороб, - терапевтичні і хірургічні хвороби.

Патологічний процес без патологічного стану. На початкових етапах дії патогенного фактора патологічний процес може розвиватися, але завдяки захисним компенсаторним реакціям відхилень від норми ще немає. Патологічний процес виявляє себе патологічними станами. Це найпоширеніший варіант звязку. Патологічний стан без патологічного процесу. Патологічний процес уже завершений, патологічний стан залишається надовго.

Гуморальнй Солідарний Віталістичний Анатомічний Целюлярний Функціональний

Хвороба організму це хвороба його клітин. Хвороба завжди має свою локалізацію. Хвороба виникає хоча б за однієї з трьох умов( тріада Вірхова): а) гетерометрія, тобто зміна кількості клітин ; б) гетеротопія – поява клітин не на своєму місці; в) гетерохронія поява клітин не у свій час.

Представники цього напряму вважають, що в основі розвитку хвороб лежать порушення функціональних зв'язків між окремими елементами організму.

У другій половині 19 ст. В Росії успішно розвивалася концепція нервізму, що визнавала провідну роль нервової системи в регулюванні процесів життєдіяльності організму і розвиткові хвороб. Яскравими представниками нервізму були: І.М.Сєченов, І.П.Павлов, М.Є.Введенський, О.О.Ухтомський, Л.А.Орбелі, О.Д.Сперанський.

І.М.Сєченов М.Є.Введенський Л.А.Орбелі

О.О.Ухтомський О.Д.Сперанський

Конституціалізм. Прихильники цієї концепції вважають, що вирішальне значення у виникненні хвороби належить не патогенним факторам навколишнього середовища, а самому організму, зокрема, його спадковості і конституції. Психосоматичний напрям. Вважають, що в основі розвитку хвороб лежать порушення психічної сфери людини, зокрема підсвідомих психічних процесів. Часто соматична хвороба виникає як результат конфлікту між потребами організму і можливостями їх задоволення. Ця концепція є розвитком учення Фрейда в медицині. Сутність сучасних уявлень про співвідношення причин і умов у виникненні хвороб ґрунтується на головних принципах діалектики й детермінізму, які в патології розкриваються у складному переплетенні таких протилежностей, як зовнішнє і внутрішнє, спадкове і набуте, випадкове і необхідне, специфічне і неспецифічне. Жодна не викличуть захворювання, якщо відсутній сам збудник. Однак і загальні закономірності, і саме виникнення патологічного процесу при дії збудника будуть мати місце в кожному окремому випадку тільки за наявності необхідних для цього умов. При цьому специфічні особливості хвороби ( її форма, перебіг і т. д. ) залежать уже не стільки від збудника, скільки від комплексу умов, насамперед від загального стану організму, його ненетичної схильності та ін.. При такому розгляді кожна з умов стосовно певної особливості хвороби сама виступає вже як причина.