Підготувала: студентка І І курсу, 5-А групи Кукута Єлизавета Русланівна Дніпро 2018

Нормальна життєдіяльність людини вагомо залежить від умов зовнішнього середовища, зокрема виробничого. Адже в процесі трудової діяльності на організм людини чиниться своєрідний тиск несприятливими виробничими факторами, що прямо чи опосередковано впливають на її здоровя та працездатність. Серед виробничих факторів прийнято розрізняти небезпечні та шкідливі.

НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВИРОБНИЧИЙ ФАКТОР – виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоровя працівника. ШКІДЛИВИЙ ВИРОБНИЧИЙ ФАКТОР – виробничий фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоровя, зниження працездатності працівника. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори за природою дії поділяються на такі групи: - фізичні; - хімічні; - біологічні; - психофізіологічні.

Сформована в Україні правова основа з питань запобігання загальної та професійної захворюваності медичних працівників створює умови для зниження чи усунення переважно фізичних, хімічних, біологічних факторів ризику їх розвитку. Чітко визначена стратегія щодо профілактики і обмеження негативного впливу психофізіологічних чинників медичної діяльності на стан здоровя медичного персоналу відсутня.

Функціональне напруження організму медичних працівників під час роботи ЕНЕРГЕТИЧНЕ- переважає при фізичній праці ІНФОРМАЦІЙНЕ – переважае при розумовій праці

До показників, що характеризують напруженість праці медичного персоналу, належать: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи. Інтелектуальні навантаження -використовується виключно для оцінки професій розумової праці. Тривале розумове навантаження впливає на психічну діяльність, може погіршувати функції уваги, памяті, сприйняття (збільшується частота помилок). Під час значної розумової напруженості може виникати тахікардія (частішання пульсу), підвищення кровяного тиску, зміни в електричній активності серцевого мязу та мозку, збільшення легеневої вентиляції і споживання кисню. Такі функціональні зміни в організмі під час довготривалої дії можуть спричинити розвиток гальмівних процесів у центральній нервовій системі, послаблення пильності й уваги.

Надмірні фізичні та нервово-психічні перевантаження медичного працівника зумовлюють зміни у фізіологічному та психічному станах, що призводять до розвитку втоми та перевтоми.

Втома - це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої чи тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних і якісних показників, нещасних випадків. Втома буває загальною, локальною, розумовою, зоровою, м'язовою та ін. Оскільки організм - єдине ціле, то межа між цими видами втоми умовна і нечітка. Хід збільшення втоми та її кінцева величина залежать від індивідуальних особливостей працюючого, трудового режиму, умов виробничого середовища.

Залежно від характеру вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходити у хронічну втому або перевтому. Перевтома - це сукупність стійких несприятливих для здоров'я працівників функціональних зрушень в організмі, які виникають внаслідок накопичення втоми.

Основною відмінністю втоми від перевтоми є зворотність зрушень при втомі і неповна зворотність їх при перевтомі. Відомо, що розвиток втоми та перевтоми веде до порушення координації рухів, зорових розладів, неуважності, втрати пильності та контролю реальної ситуації. При цьому працівник порушує вимоги технологічних інструкцій, припускається помилок та неузгодженості в роботі; у нього знижується відчуття небезпеки. Крім того, перевтома супроводжується хронічною гіпоксією (кисневою недостатністю), порушенням нервової діяльності.

Для більшості професійних груп медичних працівників нервово-емоційне напруження є одним із основних чинників виробничого середовища, що не­ сприятливо впливають на їх здоров'я. Причому дія цього чинника за останні роки не тільки не зменшилася, але й продовжує рости. Перш за все нервово-емоційне напруження є характерним для персоналу психіатричних стаціонарів і диспансерів, відділень інтенсивної терапії, акушерів-гінекологів, хірургів стаціонарів, неврологів, працівників швидкої ме­дичної допомоги.

Причинами нервово-емоційного напруження медичних працівників є постій­на відповідальність за здоров'я і життя людей; щоденний контакт із людьми різного віку, соціального положення, різними психологічними типами характерів; не­обхідність терміново приймати рішення, велика кількість стресових ситуацій, змінність роботи. Останніми роками здобули вагомість причини, що носять соціально-економічний характер, до яких можна віднести відсутність стабільного і повного фінансування медичної галузі і, як наслідок, відсутність необхідних лікарських препаратів, устаткування, апаратури, невчасна виплата заробітної плати і низький її рівень.

Працю медичних працівників можна умовно розділити РОЗУМОВУ категорію (працю лікарів терапевтичного профілю, за винятком лікарів відділень інтенсивної терапії, гігієністів, наукових співробітників тощо) РОЗУМОВО-ЕМОЦІЙНУ категорію (працю лікарів хірургічного профілю стаціонарів, анестезіологів, відділень інтенсивної терапії, лікарів швидкої допомоги тощо).

У медичного персоналу який довготривало та постійно підвергаеться нервово- емоційному напруженню може виникнути СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ. За визначенням ВООЗ, синдром емоційного вигорання це фізичне, емоційне, або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі, втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин для отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізичної залежності та (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки. Цей синдром розцінюється як стрес-реакція на тривалі виробничі та емоційні вимоги, які виникають унаслідок надмірної відданості людини своїй роботі з одночасним нехтуванням сімейним життям або відпочинком.

З метою поліпшення умов праці медичного персоналу слід розробляти і впроваджувати раціональні режими праці й відпочинку, уводити регламентовані перерви упродовж робочого дня. Для запобігання нервово-емоційним стресам, пов'язаним із характером виконуваної роботи, потрібно постійно підвищувати кваліфікацію медичних працівників.