Виконала студентка 32 групи природничо – географічного факультету Каліновська О.Г.
План 1.Зміст і функції поняття культура. 2. Зміст понять світова культура, культурна самобутність, ментальність, менталітет. 3. Соціальні функції культури.
1.Зміст і поняття культура Первісне уявлення про культуру дали давні римляни, вони вбачали в ній узагальнення всіх форм людської активності. Культура - штучне, рукотворне буття, отримане людиною в результаті перетворення буття суспільного - "натури". Поняття "культура", таким чином, було спочатку аналогічне до поняття "господарство" і співвідносилося з культурою чогось: культура душі, культура розуму, культ богів і культ предків. Пізніше cultus agri перетворився на cultura agri - землеробство. Від цього ж слова утворене й середньовічне cultura mentis - культура мислення.
Термін "культура", що виник в давньоримській думці, приживався в сучасних європейських мовах з певними труднощами. Іншими словами, поняття "культура" в сучасному його значенні спершу виникло в німецькій мові, а потім через неї потрапило в скандинавські, слов'янські й романські мови, американський варіант англійської. В англійській та французькій мовах цей термін приживався складніше - ним не можна повністю замінити поняття "цивілізація", усталене в науковому обігу цих мов. У словниках німецької мови термін "культура" вперше з'являється лише наприкінці XVIII ст., проте вже в пізніших виданнях XIX ст. відсутній, незважаючи на те, що його широко використовував І. Кант і його сучасники у значенні "культивування" й "окультурення", що, на думку А. Крьобера, було архаїчним значенням слова "цивілізація". До англомовного наукового обігу термін "культура" ввів Е. Тайлор у 1871 р. (праця "Первісна культура"), вживаючи його в антропологічному значенні. У французькій мові сучасне антропологічне значення терміна "культура" понині ще не стало загальноприйнятим, оскільки у багатьох контекстах вживається слово "цивілізація".
У цілому можна визначити п'ять основних, загальноприйнятих значень слова "культура" в українській мові: 1) сукупність досягнень людського суспільства у виробничому, суспільному і духовному житті. Рівень досягнень у певну епоху певного народу або класу суспільства. Рівень, ступінь розвитку певної галузі господарської або розумової діяльності; 2) освіченість, начитаність, наявність певних навичок поведінки в суспільстві, вихованість людини. Сукупність умов життя, що відповідають потребам освіченої людини; 3) розведення, вирощування якої-небудь рослини, культивування; 4) рослина, яку розводять, культивують; 5) мікроорганізми, вирощені в лабораторних умовах. Від природи культура відрізняється тим, що в ній зосереджені людські зусилля й вона є результатом цілеспрямованої творчої діяльності.
Культура містить матеріальні, духовні, художні різновиди людської діяльності, процеси цієї діяльності, її продукти, вияв її в самій людині. Американські вчені А. Крьобер і К. Клакхон підрахували, що до середини XX ст. у науці було більше 250 визначень культури. А до кінця століття ця цифра ще збільшилася. Проаналізувавши більше 100 основних визначень культури, А. Крьобер і К. Клакхон згрупували їх таким чином: 1.Описові визначення. Ці визначення базуються на концепції основоположника культурної антропології Б. Тайлора. Згідно з цими визначеннями, культура - це сукупність усіх видів людської діяльності, звичаїв, вірувань; вона охоплює мистецтво, мову, звичаї, систему етикету, мораль, релігію, це, по суті, пристосування до соціального й природного оточення, яке складалося віками. 2. Історичні визначення підкреслюють роль традицій і соціального успадкування в процесі культурного розвитку людства, їх об'єднують із генетичними визначеннями, у яких увагу зосереджено на всьому тому, що зроблено людьми й передається з покоління в покоління - знаряддях, символах, поглядах, віруваннях тощо. 3. Нормативні визначення акцентують на значенні прийнятих правил і норм. Культура, таким чином, є способом життя індивіда, зумовлена його соціальним оточенням.
4. Ціннісні визначення. У них розуміють культуру як сукупність матеріальних і духовних цінностей групи людей, їх інститутів, звичаїв, реакцій поведінки. 5. Психологічні визначення акцентують на вирішенні людиною певних проблем на психологічному рівні. Культура вважається особливим пристосуванням людей до природного оточення, а також до їх матеріальних потреб і складається з усіх результатів такого пристосування. 6. Структурні визначення. Згідно з ними, культура є системою певних ознак, по- різному пов'язаних між собою. Матеріальні й нематеріальні культурні ознаки, організовані навколо основних потреб, утворюють соціальні інститути, які є ядром (моделлю) культури. 7. Ідеологічні визначення: культура - це організація різних феноменів (матеріальних предметів, дій, ідей, почуттів), що є предметом символізації. 8. Визначення на базі теорій навчання: культура - це поведінка, якої людина навчилася, а не набула як біологічну спадщину. Таке визначення культури характерне для культурантрології, де культура уявлялася як властива людському виду поведінка, якої навчають і яка передається від одного індивіда, групи індивідів або покоління іншим за допомогою механізму соціальної спадковості.
Найпоширенішим нині є визначення культури як вторинного, штучного середовища, котре людина додає до природи. Це штучне середовище охоплює: мову, звичаї, ідеї, ідеологію, художній процес, релігійні вірування, соціальну організацію, технологічні прийоми й процеси, системи оцінок та ін. Культура - це різностороння соціальна спадщина, яка передається людьми від покоління до покоління. Кожну культуру також можна представити як набір цінностей, які сповідуються більшістю її представників і перебувають у певній ієрархії. Цінність - уявлення про те, що є святим для людини певної культури, групи людей, суспільства в цілому. Система цінностей, зазвичай, змінюється з часом, однак при цьому існують цінності, загальні для всіх епох і культур.
Культура по Данилевському Перша ступінь «Первинні», «підготовчі» цивілізації (вавилонська, єгипетська, індійська, китайська, іранська). Не розвинена певна якість людської діяльності: релігія, культура, політика, економіка. Друга ступінь Спеціалізовані, «одноосновні» цивілізації: Європейська-релігійна; Еллінська-культурна; Римська-політична. Розвинена одна зі сторін суспільного життя Третя ступінь Складові, «двохосновні» цивілізації (наприклад, германо-романська) У них вбирається те, що раніше існувало на їх місці (грец. і рим. Політика і культура- основа германо- романської цивілізації) Четверта ступінь Слов'янська цивілізація Об'єднуюча, гармонізує всі цивілізації
Світова культура це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету. Знання національної культури уособлюють надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими. Знання світової культури феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути регіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегрувальний процес. 2.Зміст понять світова культура, культурна самобутність, ментальність, менталітет.
Культурна самобутність. Поняття "самобутність " тісно пов'язане з політичними поняттями "незалежність " і "суверенітет ", оскільки без усвідомлення власної самобутності не можна бути незалежним. Початок широкому визнанню феномену існування унікальних культурних утворень, які мають специфічні риси, що не підлягають запозиченню іншими культурами, поклали етнографічні дослідження XIX ст. Факт існування культурної самобутності визнавався багатьма вченими, які в науках про культуру" орієнтувалися передусім на пошук її неповторних елементів. Серед них фундатор філософії життя В. Дільтей, представники неокантіанства В. Віндельбанд та Г. Ріккерт, а також творці теорії локальних цивілізацій О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін, М. Данилевський, які не визнавали лінійно-прогресистських схем еволюції історії таї культури. З погляду теорій локальних цивілізацій історія уявляється "спектаклем з багатьох потужних культур, кожна з яких карбує на своєму матеріалі власну форму" (О. Шпенглер). Можливість наслідування культур, трансляції традиції та досвіду повністю заперечується.
Поняття «ментальність» - багатогранне й водночас неоднозначне, про що свідчить велика кількість його інтерпретацій різними науковцями. Попри те, що в науковому обігу й у буденному житті воно використовується вже досить давно, різноманітність, а іноді навіть кардинальна протилежність підходів у його трактуванні, свідчить про те, що явище ментальності досліджене й розкрите ще не повністю. На даному науковому етапі можна прослідкувати тенденцію до розширення дослідницького поля питань ментальності. Формування ментальності – процес довготривалий і те, яким він буде, залежить від багатьох факторів: традицій, культури в якій здійснюються всі процеси, середовища життєдіяльності людей, соціальних структур та від багатьох інших факторів, в залежності від того, про яку саме ментальність йде мова. Ментальність являє собою культурні, психологічні, духовні, соціальні особливості, притаманні для певної соціальної групи (етносу, нації…), які лежать в основі моралі, звичаїв та традицій і проявляються в автоматичних реакціях на події і ситуації.. Очевидно, це пояснює той факт, що питання «ментальності» є предметом вивчення культурології, а також частково історії, психології, соціології та антропології.
Менталітет – це сукупність світосприйняття, світогляду, способу мислення, культури спілкування, ставлення до навколишнього світу групи людей. Менталітет, це те, як група людей або окрема людина розуміють і сприймають світ, та як бачать в ньому себе, яка поведінка вважають нормою. Тобто менталітет – це складний образ групи і окремого її члена, при сприйнятті групи ззовні, або самою групою. Зазвичай ми використовуємо це поняття по відношенню до мас людей, певної нації, народу окремої країни. Менталітет народу формується протягом всієї історії держави, на нього впливають різні фактори: культура, історичні події, політичні ідеї та інше. Однак буває не тільки менталітет нації, розрізняють схожі риси серед людей однієї групи, наприклад, однієї релігії, або менталітет міських жителів і жителів сільської місцевості. Менталітет дуже багатогранний. Серед рис менталітету можна виділити такі як: раціоналізм, реалізм, меланхолійність, активність, ставлення до сімї, влади, здоровю та інші. Менталітет культури, це історично і соціально сформовані і вкорінені впродовж багатьох поколінь риси характеру й поведінки носіїв культури.
3.Соціальні функції культури. Культура, як спосіб організації суспільного, групового та індивідуального життя, припускає можливість найрізноманітніших вирішень людських проблем, пристосування до умов соціального часу і простору. У зв'язку з структурною складністю культури її соціальні функції численні і системно взаємопов'язані. Провідними серед них є функції комунікації, трансляції і трансмутації. Інші завдання культури підпорядковані цим функціям або доповнюють і конкретизують їх.
Трансляційна функція культури. Це, по суті, та ж комунікація, але розгорнута в соціально-історичному часі і просторі. Під трансляцією потрібно розуміти передусім функцію передачі соціального досвіду від одного покоління людей до іншого, від епохи до епохи. Культура забезпечує спадкоємність людського існування для багатьох поколінь, створюючи більш або менш надійний захист від екологічних законів регулювання життя. Це пояснює, зокрема, постійне зростання населення Землі, серйозний вплив на яке може мати тільки культурний чинник.Трансляція культури надзвичайно багатопланова. Частіше за все в ній виділяють духовний і матеріальний компоненти. Духовна, або суб'єктна трансляція іноді називається людинотворчою функцією культури, бо вона спрямована на формування особистості в діапазоні, прийнятному для даного суспільства. На цю сторону трансляції працюють всі соціальні інститути і відносини, які ми звикли називати системою виховання і освіти.
Функція трансмутації може бути визначена як творча функція культури. Мутацією називають реорганізацію структур відтворення інформації, перебудову самого апарату носіїв інформації. Щоб життя людей в суспільстві було стійким, необхідна різноманітність форм культурної спадкоємності. Збереження соціальної системи через посилення різноманітності елементів і зв'язків між ними - таке основне призначення даної функції культури. Наприклад, у примітивних суспільствах ім'я людини або предмета ніколи не було випадковим, оскільки в них втілювалася передбачувана програма поведінки, дій. Однак відомості, які нагромад- жуються, у зв'язку з їх значущістю для людського співтовариства, не могли залишатися надбанням лише індивідуального досвіду. Тому виникли нові, надіндивідуальні канали передачі культурної інформації, зокрема міф, а значно пізніше - наука.
Творча функція. Полягає у продукуванні нових знань, норм, цінностей, їх оновлення, а в окремих випадках запозичення з інших культур і народів. При цьому культура, використовуючи досягнення світової цивілізації, повинна перетворювати їх у національні зразки, створювати на їх основі власні економічні та політичні структури, формувати менталітет нації. Повнота реалізації цієї функції залежить від історичного досвіду, вміння вирішувати соціокультурні проблеми, знань та врахування традицій, звичаїв, сил соціальної інерції, стану суспільної думки, вірувань, переконань, суспільних санкцій та заохочень, визнаних у суспільстві. У нашу добу розвиток суспільства перебуває у прямій залежності від виробництва знань, які перетворюються на особливий різновид індустрії. Індустрія знань, яка виробляє та споживає інформацію, визначає тип культури.
Комунікативна функція. Забезпечує інтеграцію суспільства і соціальних груп. Полягає в нормативізації, підтримці успадкування різноманітних культурних форм. Виявляється, зокрема, через механізм міжкультурної комунікації, тобто через механізм сприйняття «нового», соціального спілкування, обміну інформацією між людьми, які є носіями відмінних між собою цінностей, стереотипів, поведінкових форм.
Додатково можна вказати такі функції культури, як нормативно-регулятивна, сигніфікативна, ігрова, рекреативна, стилеформуюча. Деякі дослідники вважають, що культура виконує також репресивну функцію - через придушення біологічної агресивності людини соціальними засобами або перетворення її у соціально прийнятні форми. Крім цього, серед інших слід назвати пізнавальну (гносеологічну, мислетворчу), експресивну (яка дає можливість побачити внутрішній світ індивіда), етичну, ідентифікативну та консолідаційну функцію культури.