Октавіан Август Найвідоміша поема Вергілія. «Енеїда» Батько Енея. Анхіз Матір Енея.Рея Сільвія, Ілія Засновник Рима. Ромул Брат-близнюк Ромула. Рем Годувальниця хлопчиків-близнюків.Вовчиця Цей бог опікувався Ромулом і Ремом. Марс Він викував щита Енеєві. Гефест Вулкан Час його царювання називають «золотою добою» римської літератури.

Квінт Горацій Флакк – один із найвидатніших поетів римської літератури. Ода «До Мельпомени» як початок традиціїї підбиття поетом підсумку свого творчого шляху.

Навчання горація було перервано громадянською війною, що спалахнула в Афінах після вбивства Цезаря. Захопившись ідеями республіки, Горацій боровся в лавах захисників республіки і став військовим трибуном (командиром легіону) в армії Брута. Після поразки армії Брута розчарований Горацій повертається на батьківщину. Тут на нього чекає ще одне випробування: маєток його батька був конфіскований, і поет залишився без засобів до існування. Саме в цей час Горацій починає писати вірші. Його перші вірші привернули увагу Вергілія, який познайомив молодого поета з Меценатом, що став другом і покровителем Горація. Марк Брут

Вергілій Меценат Після поразки армії Брута розчарований Горацій повертається на батьківщину. Тут на нього чекає ще одне випробування: маєток його батька був конфіскований, і поет залишився без засобів до існування. Саме в цей час Горацій починає писати вірші. Його перші вірші привернули увагу Вергілія, який познайомив молодого поета з Меценатом, що став другом і покровителем Горація.

Познайомившись з Августом, Горацій стає імператорським співцем, проповідником цезаріанства. Але, відчуваючи, що таке життя йому не до душі, усамітнюється у своєму маєтку в Сабінських горах. Згодом Меценат а Август знову викликають поета в Рим. Так і минає його життя у втечах на лоно природи та поверненнях до Рима. Відомо, що у своєму заповіті Меценат писав Августові, щоб той памятав про Горація не менше, ніж про нього самого. Вони й померли майже одночасно. Горацій покинув цей світ через два місяці після смерті Мецената і був похований поруч з його могилою на Есквілінському пагорбі. Август

Вергілій, Горацій та Варій у гостях у Мецената. Шарль Франсуа Жалабер

Оди Горація – це не урочисто-піднесені пісні, як у давньогрецькій літературі, це ліричні пісні-вірші, далекі від «високого стилю». Тематика: гімни богам; морально-філософські й політичні роздуми; любовно-еротичні вірші; дружні поради, бесіди; викривально-іронічні пісні.

Саме життя підказувало поетові нові сюжети. У піснях він описував звичайні людські почуття: радість, кохання, дружбу, ворожнечу, смуток. Кожна ода містить звернення до божества, певної особи чи групи осіб, навіть предмета і побудована у вигляді монологу чи діалогу.

Цей римський поет залишив по собі не тільки чудові зразки поезії, а й силу- силенну крилатих слів, висловів, афоризмів. Щасливий той, хто турбот не знає Труднощі долають терпінням Тільки рот розтули – й не повернеш летючого слова Лягти за край свій – любо і почесно Правий до мети йде твердо Обирай завдання по силам Скільки голів, стільки й розумів У таланта божий дух Сила, позбавлена розуму, гине.

Ода (гр. ode пісня) жанр лірики, що висловлює піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю визначених осіб тощо.

ПАМЯТНИК Я памятник себе воздвиг чудесный, вечный, Металлов тверже он и выше пирамид; Ни вихрь его, ни гром не сломит быстротечный, И времени полет его не сокрушит. Так! весь я не умру: но часть меня большая, От тлена убежав, по смерти станет жить, И слава возрастет моя, не увядая, Доколь славянов род вселенна будет чтить. Слух пройдет обо мне от Белых вод до Черных, Где Волга, Дон, Нева, с Рифея льет Урал; Всяк будет помнить то в народах неисчетных, Как из безвестности я тем известен стал, Что первый я дерзнул в забавном русском слоге О добродетелях Фелицы возгласить, В сердечной простоте беседовать о боге, И истину царям с улыбкой говорить. О Муза! возгордись заслугой справедливой, И презрит кто тебя, сама тех презирай, Непринужденною рукой, неторопливой, Чело твое зарей бессмертия венчай. Г. Р. Державин

Я памятник себе воздвиг нерукотворный, К нему не зарастет народная тропа, Вознесся выше он главою непокорной Александрийского столпа. Нет, весь я не умру душа в заветной лире Мой прах переживет и тленья убежит И славен буду я, доколь в подлунном мире Жив будет хоть один пиит. Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, И назовет меня всяк сущий в ней язык, И гордый внук славян, и финн, и ныне дикий Тунгуз, и друг степей калмык. И долго буду тем любезен я народу, Что чувства добрые я лирой пробуждал, Что в мой жестокий век восславил я свободу И милость к падшим призывал. Веленью божию, о муза, будь послушна, Обиды не страшась, не требуя венца; Хвалу и клевету приемли равнодушно И не оспаривай глупца. О. С. Пушкін 1836