Я ЛЮБЛЮ МОЄ СОНЯЧНЕ МІСТО. Я ЛЮБЛЮ МІЙ Івано-Франківськ! - презентация

1 Я ЛЮБЛЮ МОЄ СОНЯЧНЕ МІСТО. Я ЛЮБЛЮ МІЙ Івано-Франківськ!

2 Івано-Франківськ Івано-Франківськ З 1662 і до 1939 року носило назву Станиславів (а не Станіслав), з 1939 року радянською окупаційною владою було перейменовано у Станіслав, а 9 листопада 1962 року з нагоди 300- річчя місто було перейменовано у Івано- Франківськ в честь видатного письменника Івана Франка. Розташування Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3% території області). У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради знаходяться 6 навколишніх сіл: Вовчинець, Опришівці, Угорники, Микитинці, Крихівці, Хриплин.

3 Івано-Франківський академічний музично-драматичний театр ім. І. Франка памятник Іванові Франку

4 Історія Місто утворилося на місці двох сіл: Заболоття (1437 р.) і Княгинин (1449 р.). Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що у 1662 році Станіслав отримав магдебурзьке право. Ця дата і вважається офіційною датою заснування міста. В 1654 році краківський воєвода і великий коронний гетьман Станислав Ревера Потоцький викупив землі, де лежить нинішнє місто, у заможної родини Жечковських з метою спорудження тут фортеці для захисту від набігів кримських татар та як свій опорний пункт на галицькій землі. Місто-фортеця було споруджене за короткий термін (5 місяців) за проектом Франціско Корассіні з Авіньйону у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. Місто відразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом. Мав Станіславів дві потужні в'їздні брами: кам'яні Галицька та Тисменицька брами. Називались брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої на Тисменицю.

5 Веселкові барви мого міста

6 Серце міста - РАТУША

7 В'їзди в Станіславів, юне, новостворене місто, прикрашали великі таблиці з чорного мармуру, на яких красувалась вибита золотом назва поселення та герб Потоцьких. Був ще один хід у місто - так звана вірменська (заболотівська) фіртка, стежина з якої вела до міської торговиці. До брам та фіртки вели три мости. Станиславів починався з Ринкової площі й ратуші, збережені у видозміненому стані понині. Образ міста історично асоціювався з теорією В. Скамоцці «Ідеального міста» (міста-зірки, міста-сонця) - гармонійного, компактного, доцільного і невразливого до нових методів військових дій. Проектування і спорудження міста велось за стандартами і нормами французької будівельної школи. Графічно- метрологічний аналіз структури і «коду» міської структури і сьогодні дає можливість вказати на її унікальність в Східній Європі. За оригінальність архітектури місто інколи називають «малим Львовом». В засадах містоплануваня немає характерного для середньовічних міст конфесійного «пресингу». Архітектура міста характеризує образ рівноправної громади, виражений в домінуванні ринково- ратушної площі, яку оточували правильним колом храми різних конфесій і релігій, що відповідало духу вільного міста. Костели, церкви, синагоги - католицькі, греко-католицькі, вірменські, гебрейські - все це впродовж сотень років культивувало віротерпимість, а також вироблення у жителів міста розуміння пріоритетності громадянських цінностей. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями - українці, поляки, німці, євреї.

8 Катедральний собор

9 Архітектура міста

10

11 14 серпня 1663 році польський король Ян Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом "пилявою" (знаком Потоцьких) у створі воріт. У 1665 році завершено будівництво дерев'яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти Андрея Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців. У 1666 році закінчено будівництво першої дерев'яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке віросповідання. 4 січня 1667 року було надано письмовий привілей Андрея Потоцького на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня 1667 року Королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання у місті. У 1668 році Андрей Потоцький дозволив українській громаді побудувати церкву і заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Побудовано лікарню.

12 Стометрівка

13

14

15 Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени - у південній, євреї - у західній. За привілеєм Андрея Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано у колегіату Яна Тарновського, архієпископа Львівського, і при ній було відкрито "Академію" (духовну школу), яка вважалася філією Краківського Ягеллонського університету. У 1669 році польський король Михайло Вишневецький дозволив утримувати при Колегіаті трьох каноників і трьох прелатів, які одночасно були викладачами Академії - першого вищого учбового закладу Галичини, де навчалося до 200 учнів. У 1672 році закінчено часткову перебудову Станиславіської фортеці: дерев'яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в'їзні брами в місто - Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки кріпосної стіни залишилися нині по Фортечному провулку. З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об`єднували спочатку будівничих, торгівців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини XVIII ст. існувало 20 цехів - шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Інтенсивність розвитку промислової діяльності була пов`язана з розвитком продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці, ліберальним містоврядуванням, ростом міського добробуту, надійною обороною, а також інтенсивною торгівлею і проведенням регулярних регіональних ярмарок, що перетворювали місто в економічний центр. Однією з домінуючих галузей була обробка шкіри, сап`янове виробництво і обробка та виготовлення екзотичних "перських виробів". Активна зовнішня торгівля підтримувалась високим рейтингом ярмарок худоби. Оптові партії переправлялись через Станіслав до Європи.

16 Залізничний вокзал

17 (Ворота маєтку Потоцьких)

18

19 У XVIII-XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 року імперії Габсбургів (від 1804 Австрійської імперії, від 1867 Австро-Угорщини). У розвиток його ремесел і культури крім українців зробили свій внесок: поляки, євреї і вірмени національні громади яких були тут досить численними. Громадське життя сколихнула революція 1848 року. У Станиславові створено «Руська раду» поряд з польською, організовано загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту було обрано депутатів-українців. Друга половина 19 століття відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці у 1866 році: тоді ж беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро- горілчане об'єднання, шкірфірма «Плай». У 1884 році відома громадська діячка й письменниця Н.Кобринська провела у місті установчі збори «Товариства руських женщин» (пізніша назва «Союз українок»). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні. Під час першої світової війни, у роки за місто точились жорстокі бої. Частину історичної забудови міста було зруйновано і відновлено вже у новітніх архітектурних формах.

20 Івано-Франківський міський виконавчий комітет, Обласна державна адміністрація

21 Місто між двох річок

22 Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році було створено Західно-Українську Народну Республіку, а Станиславів протягом січня-травня 1919 року був її столицею. Саме у ці роки тут побували такі визначні українські діячі, як-от: М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра, Є.Коновалець. У роках перебував у складі Польщі. З вересня 1939 по червень 1941 року Станиславів у складі Радянського Союзу. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВС в'язнів та підозрюваних (невинних людей), що перебували у Станиславівській в'язниці на момент розв'язання Німеччиною війни проти СРСР. Тіла їх поховано у спільній могилі в урочищі Дем'янів Лаз біля міста. У 1989 році в урочищі були проведені розкопки та віднайдено рештки 586 осіб: у більшості жертв кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем'янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння.

23 Серпанком ночі манить мене місто…

24 Наче якусь таємницю приховують тихі вулички міста…

25 Під час другої світової війни місто три роки ( ) було під фашистською окупацією. Боротьбу із загарбниками очолили підпільники Організації Українських Націоналістів Української Повстанської Армії. У серцях прикарпатців досі відзивається болем прилюдний розстріл окупантами 27 патріотів у центрі міста в листопаді 1943 року. Всього у Станиславові та його околицях фашисти знищили понад 100 тисяч мирних громадян. У 1962 році місто відзначило своє 300-річчя: його було переіменовано відтоді носить ім'я видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори. Івано-франківці разом з усіма мешканцями Галичини захоплено сприйняли демократичні перетворення 1990-х років, були їхньою рушійною силою. Національні синьо- жовті прапори піднялися над містом уже в квітні 1990 року, а на референдумі 1991 року масово проголосували за незалежність України.

26