Іван Манжура український поет, фольклорист, етнограф, який обійшов усю рідну Харківщину, а потім Катеринославщину в пошуках скарбів українського фольклору. - презентация

1

2 Іван Манжура український поет, фольклорист, етнограф, який обійшов усю рідну Харківщину, а потім Катеринославщину в пошуках скарбів українського фольклору. Доля була непривітною до нього: він не мав навіть власного кутка, перебивався випадковими заробітками і, напевно, саме тому взяв собі псевдонім Іван Калічка. Талановитий з натури, та безталанний життям Іван Манжура своєю особою дав ще один приклад неабиякої пропащої сили, що згинула марно серед нашого лихоліття (Єфремов)

3 Іван Іванович Манжура народився 20 жовтня (1 листопада за новим стилем) 1851 року в Харкові в родині дрібного чиновника із зубожілих дворян. Після смерті матері, коли хлопчикові було 5 років, зі своїм вільнодумним батьком, який часто лишався без роботи, вони роками поневірялись містами і селами Катеринославщини і Харківщини. Навчався за державний кошт у Харківській гімназії, звідки його виключили за «непокору». У 1870 році він стає вільним слухачем Харківського ветеринарного інституту, але 1872 року його, як «неблагонадійного», звідти виключають без права вступу до будь-якого вищого навчального закладу.Скитався по селах і містечках Харківської і Катеринославської губерній, вів напівзлиденний спосіб життя. Харківська гімназія Харківська гімназія Село Рубанівське (Васильківський район Дніпропетровської області)

4 Саме тоді розпочинається систематична діяльність Івана Манжури як фольклориста й етнографа, відданість якій він зберіг до кінця своїх днів. Незабаром він налагоджує зв'язки з Південно-Західним відділом Російського географічного товариства в Києві, надсилає туди свої численні записи пісень та казок. Багато зібраних ним фольклорних матеріалів було згодом опубліковано у виданнях цього відділу та на сторінках деяких тогочасних періодичних видань. Після Іван Манжура живе переважно на Катеринославщині. Займаючи різні дрібні посади, сяк-так заробляє собі на хліб, часто міняє місце роботи, постійно мандрує по селах, містечках, мешкає серед убогого люду, пильно приглядається до його життя, переймається радощами і болями трудівника.

5 У середині 70-х років на Балканах розгорівся визвольний рух проти турецьких поневолювачів. Іван Манжура в числі інших добровольців з України відбуває до Сербії. Повернувшись наприкінці жовтня 1876 року після поранення, яке дістав у цій війні, на Україну, він майже постійно живе то в самому губернському місті Катеринославі, то в навколишніх селах Мануйлівці та Олексіївці, працює в місцевих газетах і журналах, збирає зразки народної творчості. Одним з перших Іван Манжура звернув увагу на усну поезію робітничого класу серед його записів є зразки фольклору, в яких зображено трударя, що знемагає під тягарем експлуатації. Чимало записаного з народних уст фольклорного матеріалу було надіслано ним до Харківського історико-філологічного товариства, до деяких наукових журналів, а також на адресу українських та російських дослідників народної творчості. Визвольний рух проти турецьких поневолювачів на Балканах село Мануйлівка

6 Із сумлінним і надзвичайно багатим збором матеріалу в парі йшли класифікація, зіставлення, узагальнення фольклорних явищ, стаючи предметом постійних роздумів цього подвижника науки й культури з далекої степової периферії. Один із близьких знайомих Манжури (а в певний період добрий приятель) у своїх спогадах вимічає лаконічним штрихом одну, як видається, характерну рису тієї внутрішньої, духовної діяльності поета й фольклориста, що виявлялася уже як звичка, у щоденних розмовах: "... До суспільних питань він ставився доволі байдуже. Найбільш охоче він любив говорити про народні казки в різних варіантах". Знайомий Манжури Олександр Кониський

7 Постійно і цілеспрямовано займаючись збиранням, а інколи й публікацією фольклорно- етнографічних матеріалів, Іван Манжура водночас формується і як пристрасний співець знедолених. Особливо виразно почав проявлятися талант поета у 80-х роках. Саме тоді на сторінках катеринославських газет і журналів (а трохи згодом і в галицьких виданнях) з'являються його вірші під псевдонімом Івана Калічки, а також у вигляді невеликих видань «метеликів» для масового читача поетичні переробки деяких популярних казкових мотивів. Певне місце в літературній спадщині поета посіли також переклади та переспіви з інших літератур. У рр. Манжура написав казку-поему «Трьомсин-богатир» про безстрашність запорозьких козаків. За активної допомоги і гарячої підтримки О. О. Потебні, який відіграв неабияку роль у формуванні та спрямуванні поетової музи, в 1889 році вийшла друком у Петербурзі перша і єдина прижиттєва збірка Івана Манжури «Степові думи та співи». О. Потебня

8 Манжура Іван – Лелії У пишних палатах якогось магната Розкішні лелії цвіли, їх люди здалека, де вихор та спека, На втіху собі завезли. Любують їх очі веселі дівочі, А часом і хмурий магнат На них як погляне, нудьга ураз тане І пруг на чолі вже не знать. Отак вони, пишні, усякому втішні, Мир в серце людське подають, А люди не знають і гадки не мають, Як сльози вночі вони ллють. Чого ж то їм шкода? Адже ж і урода, І розкіш, і шана їм є… Не люба їм шана у гордого пана, їм краще убоге своє. Їм краще у бідній країні їх рідній За панську ту ласку здались І спека пекуча, і вихор летючий, Що їх опаляли колись. Так ти, моя крале, з далекого краю, Неначе лелії мої: Здається, й на волі, у шані і холі, Та все-бо не в ріднім краї. Твій погляд ясненький, твій сміх веселенький Та щирая ласка твоя Усіх нас єднають, усіх нас вітають, Як тихая з неба зоря. Поглянеш ізбоку (нехай-бо нівроку!) Та й скажеш: «Життя тобі рай!» А вся ж твоя втіха поплакати стиха, Згадавши веселий свій край.

9 З раннього дитинства і до кінця свого життя знедолений, бездомний поет, не маючи постійного пристановища і певного заробітку, поневірявся по чужих хатах. У постійних клопотах про шматок хліба насущного Іван Манжура змушений був перебиватись випадковими заробітками, пишучи кореспонденції, нариси та фольклорно- етнографічні статті. Успіх окрилив поета, і він, як свідчать автобіографічні матеріали та листи письменника, розпочинає посилено готувати до видання збірки своїх творів «Над Дніпром», «Казки та приказки і таке інше». Проте цим намірам Івана Манжури не судилося здійснитись. Усі його дальші спроби знайти дорогу до читача розбивались об тверді мури царської цензури.

10 Могила поетаКатеринослав 3 кінця 80-х років за «неблагонадійним» поетом і фольклористом посилюється нагляд поліції, яка й раніше досить насторожено, з підозрою ставилася до його літературної та етнографічної діяльності. Хвороба дедалі більше підточувала здоров'я Івана Манжури. Знесилений у боротьбі зі злиднями, виснажений несприятливими умовами життя, постійно переслідуваний, надломлений хворобою, помер З травня 1893 року у Катеринославі на сорок другому році життя. Знепритомнів на одній з міських вулиць, був доставлений у земську лікарню (нині лікарня ім. Мечнікова), де згодом помер. Поховали поета як невідому особу на Севастопольському кладовищі. Сучасний Катеринослав

11 Пам'ятна дошка з горельєфом, відкрита 1993р. на стіні однієї з найстаріших книгарень Катеринослава- Дніпропетровська, яку відвідував І.І. Манжура за свого життя.

12

13 Джерела: Вірш Лелії з Єременко О.В. Українська література. 10 клас. Хрестоматія. – Х.: ФОП Співак В.Л., – 736 ст.// Іван Манжура. Лелії/ст