Презентація на тему:Реформи Олександра ІІ Виконав: Учень 9-А класу СЗШ 30 м.Львова Грубський Юрій. - презентация

1 Презентація на тему:Реформи Олександра ІІ Виконав: Учень 9-А класу СЗШ 30 м.Львова Грубський Юрій

2 Реформи Олександра ІІ Реформи Олександра II реформи х років XIX століття в Російській імперії, проведені під час царювання імператора Олександра II. В історіографії також відомі як «Великі реформи».Російській імперіїОлександра II Основні реформи: Ліквідація військових поселень 1857військових поселень1857 Селянська реформа або Відміна кріпосного права 1861 Селянська реформа1861 Фінансова реформа 1863 Реформи освіти 1863 Реформи освіти1863 Земська реформа і Судова реформа 1864 Земська реформаСудова реформа1864 Реформа міського самоврядування 1870 Реформа міського самоврядування1870 Військова реформа 1874 Військова реформа1874

3 Ліквідація військових поселень Військові поселення особлива система організації війська в Росії, яка поєднувала військову службу з сільськогосподарською працею. Існувала у роках. В Російській імперії військові поселення з'явилися в 1817 році. Вони створювалися на казенних землях Петербурзької, Новгородської, Могильовської, Слободськ о-Української, Херсонської, Катеринославської і інших губерній. Створюючи поселення, уряд прагнув скоротити військові витрати та ліквідувати рекрутські набори. Ініціатором військових поселень був імператор Олександр I. Перші військові поселення були створені в 1810–1812 роках у Могилевскій губернії. В 1816 р. створення військових поселень було доручено О. А. Аракчеєву, з 1817 р. він був призначений офіційним начальником військових поселень. Протягом 10 років у корпус військових поселень було зараховано 160 батальйонів, 24 ескадрони і кілька рот: усього 375 тис. чол.Російській імперії1817ПетербурзькоїНовгородськоїМогильовськоїСлободськ о-УкраїнськоїХерсонськоїКатеринославськоїрекрутськіімператорОлександр I Могилевскій губернії1816О. А. Аракчеєву1817батальйонівескадронирот

4

5 Військові поселення в Україні Військові поселення в Україні з'явилися 1817 в кількох повітах Слобідсько-Української губернії та Херсонської губернії. Наприкінці 1825 на всій території Російської імперії поселено 12 гренадерських полків та 2 гарматних у Новгородській, 6 піхотних у Могильовській, 16 кінних у Слобідсько-Українській, Катеринославській та Херсонській губерніях, пізніше в.п. були поширені на Київську та Подільську губернії на становищі військових поселенців перебувало понад 645 тис. жителів України. На час ліквідації в.п вони займали понад 2,3 млн десятин землі. Поширення в.п. в Україні було пов'язане з ім'ям графа І.Вітта. Підневільне становище мешканців в.п. спричинило Бузьких козаків повстання 1817, Чугуївське повстання 1819, Шебелинське повстання 1829 та ін. Розв'язання проблеми збільшення військової сили імперії шляхом поєднання військової служби з одночасним господарюванням зазнало краху. В.п. ліквідовано як такі, що не виправдали сподівань, а поселенців переведено до стану державних селян.Слобідсько-Української губерніїІ.ВіттаБузьких козаків повстання 1817Чугуївське повстання 1819Шебелинське повстання 1829державних селян

6 Селянська реформа Селянська реформа 1861 року система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.російського Причини реформи: Економічна відсталість Росії. Поразка Росії в Кримській війні (1853–1856).Кримській війні Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права. Селянські виступи (1855 р. «Київська Козаччина»; 1856 р. «Похід у Таврію за волею»)1855«Київська Козаччина»1856«Похід у Таврію за волею»

7 Мета і розвиток реформи Мета реформи: Зміцнення монархічної влади за збереження панування на селі її опори поміщиків. Розвиток реформи: 19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.«Маніфест» Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях за інвентарними правилами , і повинності тут були менші.Українаревізьку душуЛівобережжіКиївськійПодільськійВолинськійгуберніях

8 Наслідки реформи Скасування кріпацтва. Соціальна диференціація селян. Збереження поміщицького землеволодіння. Тимчасово зобов'язаний стан. Тимчасово зобов'язаний стан Викупна операція. Зниження купівельної спроможності селян. Обмеження самоврядування і правового статусу селян. Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були збезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів від 1 до З десятин на душу.

9 Реформа освіти Університетський статут 1863 правовий акт Російської імперії, який визначав пристрій і порядки в університетах імперії. Прийнятий 18 червня 1863 року. Був одним з основних результатів університетської реформи в сфері освіти, що проводиться в загальному контексті «Великих реформ» імператора Олександра II. Найбільш ліберальний з університетських статутів дореволюційної Росії.Олександра II Статут відновлював університетське самоврядування. Попечитель здійснював тільки вищий нагляд за діяльністю університету в рамках статуту. В університетах статутом були запроваджені аспірантури, завдяки цьому почалася підготовка викладачів. Було визначено науково-викладацький склад університетів: ординарні та екстраординарні професори, приват-доценти, лектори та особи, які допомагали забезпечувати навчальний процес на факультетах.аспірантуриприват-доценти

10 Земська реформа Земська́ рефо́рма 1864 року реформа системи регіонального управління Російської імперії, зумовлена необхідністю пристосувати самодержавний лад до потреб капіталістичного розвитку та прагненням царської влади залучити на свій бік лібералів у боротьбі з революційним рухом.реформаРосійської імперіїсамодержавнийлібералів Проект реформи розробляла з 1859 комісія при Міністерстві внутрішніх справ Росії (голова М. А. Мілютін, з 1861 П. О. Валуєв).1859П. О. Валуєв

11 Суть реформи: Згідно з «Положенням про губернські і повітові земські установи» (1864), були створені губернські та повітові земські збори та земські управи. В основу виборчої системи були покладені виборні, майнові (цензові) та станові засади.майнові (цензові)станові Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців і виборних від сільських товариств. Право участі у виборах за 1-ю курією мали власники не менш ніж 200 дес. землі, власники промислових, торговельних підприємств або нерухомого майна на суму не нижче 15 тис. крб або з доходом не менше 6 тис. крб на рік, а також уповноважені від землевласників, товариств і установ, що володіли не менше 1/20 цензу 1-й курії.дес. Виборцями міської курії були особи, які мали купецькі свідоцтва, власники підприємств або торгових закладів з річним обігом не нижче 6 тис. крб, а також власники нерухомої власності на суму від 500 крб (у невеликих містах) до 3 тис. крб (у великих містах). Від виборів, таким чином, були усунуті наймані робітники, дрібна буржуазія, інтелігенція.

12 Вибори за селянською курією були багатоступеневими: сільські товариства обирали представників на волосні сходи, ті виборників, а останні «гласних» у повітові земські збори. Губернські гласні обиралися на повітових земських зборах. Система виборів забезпечувала значне переважання в земствах поміщиків. Головами губернських і повітових з'їздів були предводителі дворянства.предводителі дворянства Земські збори і управи як установи не мали права спілкуватися між собою, не мали примусової влади, бо поліція їм не була підпорядкована; їх діяльність контролювалася губернаторами і міністром внутрішніх справ, які мали право припиняти виконання будь-якої постанови земських зборів.поліціягубернаторами Побоюючись впливу земських установ, уряд надав їм право відати лише місцевими господарськими справами: утриманням шляхів сполучення, будівництвом і утриманням шкіл і лікарень (для чого земства отримували фінансування за рахунок місцевих зборів), піклуванням про розвиток місцевої торгівлі та промисловості тощо. Земську реформу провели не скрізь і не одночасно. До кінця 1870-х років земства були створені в 34 губерніях Європейської Росії і в Області Війська Донського (де 1882 року їх ліквідовано). Багато регіонів Російської імперії земств не мали.1870-х роківгуберніяхОбласті Війська Донського Земська реформа сприяла розвитку місцевої ініціативи, господарства та культури.

13 Міська реформа Міська реформа 1870 роки (реформа міського самоврядування ') - одна з ліберальних реформ імператора Олександра II, що мала за мету дати населенню міст право відати своє міське господарство. Підготовка реформи почалася ще в 1862 році, але імператор випустив «Міське стан 16 червня 1870» тільки через 8 років. Історія реформи У 1862 році почалася робота з підготовки реформи. Були створені в губернських і повітових містах 509 комісій, призначених для вироблення пропозицій. Але запропоноване багатьма нововведення про видачу виборчих прав всіх станів не влаштовувало уряд, багато в чому це гальмувало реформу. На підставі зведення вироблених комісіями матеріалів міністерством внутрішніх справ під керівництвом Петра Олександровича Валуєва було складено «Міське положення» в 1864 році. Положення було направлено до Державної ради, де пролежала ще два роки. Коли вже не було іншого вибору, Олександру II довелося прийняти принцип «всестановості», і 16 червня 1870 року змінений закон був прийнятий. Він став початком другої реформи місцевого самоврядування. положення реформи Міське громадське управління

14 Статтею 2 «Міського положення» вводилися міські громадські управління, у віданні яких стояли господарські питання: зовнішній благоустрій міста, забезпечення продовольством, протипожежна безпека, пристрій пристаней, бірж і кредитних установ тощо. Стаття 15 проголошувала, що під установами міського самоврядування малося на увазі міське виборчі збори, дума і міська управа. Основною функцією виборчого зборів було обрання гласних в міську думу раз в 4 роки. Дума обиралася на 4 роки, причому за статтею 35 її членом міг стати кожен, хто має виборчі права, виняток - число нехристиян не повинно було перевищувати 1/3 загального числа голосних. Очолював думу міський голова (він не міг бути євреєм). Основними функціями думи були «призначення виборних посадових осіб і справи суспільного устрою», «призначення змісту посадовим особам міського громадського управління і визначення розміру оного», «встановлення, збільшення і зменшення міських зборів і податків» та інші. [1] Витрати на утримання думи були у відомстві губернатора. Засідання думи могли бути призначені «на розсуд міського голови», на вимогу губернатора або за бажанням не менше однієї п'ятої числа голосних.

15 Військова реформа Олександра II Військова реформа Олександра II, реформи 1860–1870-х років в Російській імперії – заходи з реорганізації російської армії задля її модернізації. Реформи здійснювалися під керівництвом військового міністра Д.Мілютіна, і тому в історичній літературі часто називаються "реформами Мілютіна". Основним їхнім завданням було переоснащення армії найновішими видами зброї, збільшення чисельності підготовленого до бойових дій військового резерву. Д.Мілютіна

16 Територія України входила до складу 3 округів – Київського, Одеського (1862) та Харківського (1864). Військові реформи передбачали навчання солдат всьому тому, що необхідно було для ведення тогочасного бою. Докорінно змінювалася підготовка офіцерських кадрів. Збільшилася кількість військово-навчальних закладів, які поділялися на 4 групи: вищі (академії), середні (спеціальні і юнкерські училища), середні загально-освітні (військові гімназії, кадетські корпуси) та нижчі (військові школи). Розширився доступ до військових вузів для представників усіх верств населення. Це, з одного боку, зміцнило командний склад армії, з іншого – викликало невдоволення дворянства, яке раніше обіймало практично всі офіцерські посади. Особлива увага була приділена підготовці молодшого командного складу, який випускали юнкерські училища (1874 їх було 16). У подальшому Військове міністерство відкрило при Московському, Київському та Єлизаветградському юнкерських училищах спеціальні відділення для підготовки офіцерів, які мали посідати в армії більш високі посади.дворянства