Марія Заньковецька - презентация

1 Марія Заньковецька АВТОР: УЧЕНИЦЯ 10 КЛАСУ ПОКЛАД ОЛЕКСАНДРА

2 Справжньою окрасою національної сцени і зіркою театрального простору на зламі XIX-XX ст. була Марія Заньковецька. Вона увійшла в історію театру як видатна українська трагедійна актриса і саме їй вдалось, у створюваних сценічних образах, стати символом української жінки.

3 Життєвий шлях Заньковецької почався 22 травня 1860 року на Чернігівщині, у селі Заньки, поблизу Ніжина. Батьками її були дрібні поміщики Адасовські. Оповідання старої бабусі, її пісні та приказки глибоко запали в душу вразливої дівчинки. Увесь навколишній світ став для Мані (як ласкаво її називали рідні) однією великою сценою. Наприклад, широка алея, обсаджена стрункими тополями, вела до улюбленого ставка дівчинки. Саме там, як видавалось майбутній актрисі після оповідок бабусі, що десь у місячну ніч виходять зграї русалок і грають «у ворона».

4 Історія життя Марії Заньковецької – це історія любові. Велике кохання до Миколи Садовського, яке дало їй багато щасливих і гірких хвилин, своїми драматичними колізіями перегукувалось з сюжетами пєс, в яких вона грала. Не випадково її вчитель Марко Кропивницький зрозумів, що від цих страждань, яких актриса зазнала через своє кохання, вона не в силах була звільниться ніколи і навіть на сцені.

5 Взимку 1881 pоку Марку Кропивницькому вдається дістати дозвіл і зорганізувати професійну трупу. До неї долучається Микола Садовський і негайно нагадує Заньковецькій її обіцянку вступити до трупи. Шлях на сцену для майбутньої прими почався з довгої дороги, яка проходила з півночі на південь – зі Свеборга у Фінляндії до Києва, як було домовлено з Миколою Садовським. І от перша прикрість: її ніхто не зустрів і, як зясувалось, Миколи Садовського і Марка Кропивницького у місті не було. Марії лише передали повідомлення про те, що треба їхати до Єлисаветграду (тепер Кропивницький).

6 Марія їде до Єлисаветграду. Тут на вокзалі її вже зустрів Микола Садовський, а наступного дня мандрівниця вже грала Наталку в Наталці Полтавці Івана Котляревського – першій виставі трупи Марка Кропивницького, з якої, фактично, розпочинається постійне, але дуже складне через цензурні заборони, життя українського театру. Саме для цього виступу Марія Заньковецька обирає собі сценічний псевдонім, який походить від назви рідного села Заньки. Актриса зробила це для того, щоб ні батьки, ні брати, ні чоловік не дорікали їй за зганьблене легковажною професією прізвище.

7 Наступного вечора вона грала романтичну, ніжну, наївну Галю у Назарі Стодолі Тараса Шевченка. Кохання Галі і Назара, якого грав Микола Садовський, критики порівнювали з палким коханням Ромео і Джульєти. Далі Заньковецька грає Ярину в Невольнику за Тарасом Шевченком, за яку отримує від Марка Кропивницького бірюзовий перстень зі словами: Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми. Присутня на виставі Софія Русова оповідає, що спочатку дебютантка цілком не володіла собою, але починаючи з другої дії, вона відчувала себе вже певніше і закінчила виставу з великим успіхом.

8 Уже з перших ролей актриса проявила надзвичайну гнучкість та експресію свого таланту, вміння жити життям своїх героїнь, ототожнювати себе з ними, відчувати їх страждання і радощі так сильно, як свої власні. У цьому крилась сила її таланту. І цей неперевершений дар вона доповнювала прекрасною пластикою, вмінням виразно рухатись, майстерно використовувати свій глибокий низький голос. Завдяки цьому вона мала емоційний контакт з глядачами, які плакали і сміялись разом з нею.

9 Актриса стає уособленням всього найкращого в українському театрі. Цьому сприяли не тільки талант, а й людські її якості: весела вдача, почуття гумору в складних життєвих обставинах, прагнення у всьому сприяти молодим талантам і у творчості, і у матеріальних питаннях. Вона взагалі надає матеріальну дорогу всім, хто до неї звертається: надсилає гроші, дарує театральні костюми, робить посаг молодим актрисам. Почуття, якими жила в цей час Заньковецька, геніально перетворювались у почуття її героїнь на сцені. Це підсилювала її емоційну енергетику, якою вона захоплювала глядачів.

10 Але її особисте життя стає все болючішим: постійні зради Миколи Садовського, сварки, спроби вкоротити собі віку. А потім саме вона, жінка, йшла на шляхетне примирення з коханим, як це було зокрема 1899 року у Києві на виставі за участю М. Садовського: вона з першого ряду партеру піднесла актору білу троянду любові. Після цього була ще одна важлива подія в їхньому житті, яка їх обєднала: Микола Садовський привіз до Марії Заньковецької свого малого сина Юрка. Актриса не мала власних дітей, адже ще в молодості її чоловік Олексій Хлистов, через безпідставні ревнощі, сильно штовхнув її, коли вона була вагітна. Маленький Юрко став їй рідним, вона з любовю ним опікувалась, а хлопчик називав її мамою.

11 4 жовтня 1934 року на просценіумі київського оперного театру (повністю заповненого глядачами, адже незабаром має розпочатися вистава опери Россіні «Севільський цирульник»), зявився відомий український оперний співак Михайло Донець. «Сьогодні, говорить він, після тяжкої недуги померла наша відома акторка Марія Заньковецька. Імя її протягом багатьох років було відоме не тільки в Україні, але далеко поза межами її. Память її прошу вшанувати вставанням». Зойк несподіванки миттю пронісся залою і всі глядачі мовчки піднялись.