Випускники Новопокровської СШ Вїзд в м. Кушка (Таджицька РСР) – найпівденніша точка СРСР

Красавін Костянтин Михайлович ( ) Народився 22 січня 1967 р. в Казахстані (Кокчетавська обл.) в родині вчительки та майстра- будівельника р.- пішов до 1 класу Новопокровської восьмирічної школи р. - весняний призов, прикордонні війська в/ч 2072, військова база Тахта –Базар (республіка Туркменістан),водій (рота забезпечення). Постачали зброю,продукти, вугілля,паливо для радянських військових баз, розташованих на території Афганістану.

Службу проходив разом із земляками: Іван Кирейко ( с. Широке), Юрій Моня (с. Пропашне),на базі Тахта – Базар неодноразово зустрічав Галузіна Віктора (с. Пшенишне). Має нагороди за виконання інтернаціонольного обовязку. Після демобілізації (1987 р.) вступив до машино- будівельного інституту в м.Запоріжжі (на вечірнє відділення) та працював на заводі Комунар р. одружився,має доньку та сина, люблячий дідусь. Має трьох онуків. Нині працює водієм Швидкої допомоги.

Нікітчук Олександр Володимирович ВОЇН – ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТ (1984 – 1986) Служив у складі обмеженого контингенту радянських військ в Демократичній Республіці Афганістан. В травні 1984 року призваний до лав Радянської Армії Півроку проходив навчання в навчальному центрі Іонава (Прибалтика) в підрозділі повітряно – десантних військ Далі дорога до Афганістану…

В жовтні 1984 року літаком ІЛ – 76М був переправлений до Кабула столиці Афганістану. Служив у 350-му повітряно – десантному полку (рота забезпечення). Перевозили продукти хорчування та боєприпаси з міста Хайратон через перевал Саланг у військові підрозділи міста Кабул. Дисципліна була армійська, жили в деревяних казармах. Чітко виконували розпорядження командира роти.

Має нагороди: медаль Воину – интернационалисту от благодарного афганского народа

Минають дні, ідуть роки Життя листки перегортає, А біль Афгану – навіки В душі чомусь не замовкає…

Посвідчення учасника бойових дій – безтермінове, дійсне на всій території України І память ожива вогнем пекучих ран Ніколи не забути нам тебе, Афганістан…

Петренко Володимир Дмитрович ( ) До лав Радянської Армії був призваний восени 1983 року. Службу проходив у прикордонних військах ВЧК-КГБ. Після 3-х місяців навчання, деякий час ніс службу на кордоні. За півроку до демобілізації зустрівся в своїй військовій частині із односельчанином Бігуном Володимиром,який прибув на службу.

Влітку 1984 року переведений для подальшого проходження служби в Афганістані в десантну штурмову маневрену групу в/ч 204… Був нагороджений медаллю От благодарного афганского народа, бойовою медаллю За отвагу. У 1985 році демобілізувався з армії. Петренко Володимир Дмитрович

Анахой, Блах, Меймене, Мазарі – Шаріф… Для нас -це незнайомі слова, а для Володимира Дмитровича – це життя на межі зі смертю. Головне, на що звертали увагу – це міцна армійська дружба, без якої просто неможливо вижити. Один одного прикривали, рятували, допомагали. До цього часу збереглася ця міцна дружба.

Солдати йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обовязок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, йдуть не воювати, а захищати.

Костогриз Володимир Григорович ( ) Пішов до лав армії у травні 1987 року. Навчався поблизу містечка Фергана, через півроку – місто Кабул, Червонопрапорний Азіатський військовий округ, війська ПДВ. Був учасником виводу радянських військ з Афганістану у 1988 році. Виводили війська у 2 етапи: перший почався у жовтні, а закінчився 13 лютого. Останні війська пройшли по мосту через річку Амударю.

Останні залишали місто Кабул. Їхали через перевал Саланг. Машини підіймалися по серпантину. Чим вище підіймалися вгору температура падала, машини ставали, їх доводилося покидати на ворожій території. Коли піднімалися вгору, зійшла лавина і БТР, який ішов попереду, знесло з людьми у прірву. Машини залишалися, але їх не можна було забирати із собою, бо там міг бути сюрприз – заміновано. За бої на перевалі Хост отримав медаль За відвагу.

Техніка залишалася вся внизу. Солдати підіймалися вгору, щоб оточити загін душманів. Відбувся короткий бій. Було взято в полон 10 чоловік. Приймав участь у цій сутичці. За це і отримав медаль. Але отримав медаль лише у 2007 році. Найбільше вражало те, що у війні приймали участь діти, там їх називають бача. Вони підкладали міни під машини, ходили із зброєю в руках. Коли приїжджали до Кабулу на зельонку (вулиця) не можна було залишати машини без нагляду. Був такий випадок: солдати залишили машину без нагляду, коли виїхали з міста пролунав вибух – нікого не залишилося в живих.

Возгрінов Михайло Миколайович Період проходження військової служби – танкова армія г. Франкфурт -на- Одері, НДР в/ч ПП Учасник бойових дій в Чехословаччині в 1968 році. Операція під назвою Дунай, виконував інтернаціональний обовязок.

Дима Володимир Васильович (1993 – 1995) Служив в окремому батальйоні миротворчих сил України в Боснії і Герцеговині (Югославія). У 1993 році був призваний до лав української армії. Службу розпочав з вищої Деснянської навчальної частини (спецпідрозділ розвідників). Через пів року був направлений в місто Одесу в 28 механізовану девізію в окремий розвідувальний батальйон в званні молодшого сержанта.

Захищав мирних жителів від бойовиків в містах Мостер і Рабчічі в Хорватській мусульманській зоні. Був нагороджений бойовими нагородами.