ЗДОРОВЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК КЛЮЧОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ОСВІТІ Т.Є. Бойченко, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри права і БЖ ЦІППО УМО АПН України

КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ, визначені чинною програмою предмета Основи здоровя (2004) соціальні, повязані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активними у прийнятті рішень, у суспільному житті, урегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів суспільства; полікультурні, що стосуються розуміння несхожості людей, поваги до їхньої мови, релігії, культури; комунікативні, що передбачають оволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію; саморозвитку та самоосвіти, повязані з потребою і готовністю навчатись як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті; компетенції, які реалізуються в прагненні й здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності Діяння є живою єдністю теорії і практики. Арістотель

КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ, визначені українськими педагогами (2004) уміння вчитися загальнокультурна громадянська підприємницька соціальна компетентності з ІКТ здоровязбережувальна Бібік Н.М. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Н.М. Бібік, Л.С. Ващенко, О.І. Локшина, О.В. Овчарук, Л.І. Паращенко, О.І. Пометун, О.Я. Савченко, С.Е. Трубачова // К.: К.І.С., – – С.7

Підстави для визначення здоровязбережувальної компетентності як ключової розкриваються при аналізі сутності здоровя за різними підходами – феноменологічним; онтологічним; гносеологічним; холістичним; герменевтичним.

Людина як феномен має атрибути (розум, совість тощо), які, в свою чергу, теж є феноменами. Таким атрибутом є й здоровя – багатомірний і водночас цілісний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини. Цей феномен може розглядатися як стан, явище і процес.

За онтологічним підходом, буття людини базується на оздоровчому імперативі, який має процесуальний характер. Процесуальний ланцюг не обмежується лише збереженням і зміцненням здоровя, бо розпочинається з моменту зародження людини на ембріональній стадії. Саме тому повний ланцюжок процесів, які відбуваються у здоровї як феномені, нині має такий вигляд: формування, збереження, зміцнення, використання (або споживання), відновлення та його передачі (ФЗЗВВП) здоровя через його фізичну, психічну, соціальну та духовні складові.

Гносеологічний аналіз дозволяє визначити субєкта (носія) здоровя Субєктом здоровя є: людина; група людей; спільнота; суспільство загалом.

Холістичний підхід підкреслює цілісність здоровя та взаємозвязок і взаємозумовленість усіх його складових – фізичної, психічної, соціальної та духовної. За його допомогою усвідомлюється рівноправність усіх цих складових за умов гомеостазу (рівноваги) та їх ієрархізація при порушенні рівноваги в організмі людини та можливість саморегуляції як властивості живої (функціональної) системи.

Герменевтичний підхід дозволяє зрозуміти його цілісну сутність і сформулювати дедуктивне визначення здоровя та його індуктивний ряд: здоровя – цілісний і водночас багатомірний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини. Він розкривається через стани, явища і процеси ФЗЗВВП фізичної, психічної, соціальної та духовної складових здоровя людини, групи людей, спільноти та суспільства загалом. Как вы яхту назовете, так она и поплывет!» Капітан Врунгель

Критерії визначення здоровя як категорії Онтологічний: здоровя є необхідною умовою буття людини, що виявляється через оздоровчу стратегію функціонування організму людини і виявляється в оздоровчому імперативі. Лінгвістичний: слово здоровя є в усіх мовах світу. Діяльнісний: щоденне життя людини відбувається як низка застережних дій на основі безумовних та умовних рефлексів. Когнітивний: продукування людством знання про здоровя в вигляді різнорівневих блоків інформації – ідей, гіпотез, концепцій, законів, закономірностей, принципів, теорій, методів, методик. Епістемологічний: Здоровя є предметом вивчення таких наук, як медицина, антропологія, соціологія, психологія, педагогіка і, насамперед, валеологія.

ОСНОВНІ ОЗНАКИ здоровязбережувальної компетентності як ключової Поліфункціональність: ця компетентність дозволяє вирішувати проблеми здоровязбереження людини, групи людей, спільноти та суспільства у просторі всіх чотирьох складових здоровя – фізичній, соціальній, психічній та духовній. Надпредметність і міждисциплінарність: інформація про ФЗЗВВП здоровя має місце в усіх ланках неперервної валеологічної освіти (дошкілля, шкільна ланка, додипломна, післядипломна, освіта для дорослих). Багатовимірність: зумовлена сутністю здоровя людини як багатомірного і цілісного феномена. Забезпечення широкої сфери розвитку особистості: вивчення шляхів і засобів ФЗЗВВП здоровя, особливо її духовної складової, має особистісне спрямування.

Досягти здоровязбережувальної компетентності учні можуть, набуваючи життєвих навичок. Це уможливлює адаптивну й позитивну поведінку особистості, спрямовує її на ефективне вирішення вимог і викликів щоденного життя без втрат для здоровя. Життєві навички, необхідні для ФЗЗВВП здоровя людини, групи людей, спільноти, суспільства, можна групувати за складовими здоровя: фізичною, соціальною, психічною та духовною.

Програми предмета Основи здоровя для 1-4 та 5-6 класів уможливлюють набуття учнями таких основних життєвих навичок: прийняття рішень, вирішення проблем, творчого та критичного мислення, спілкування, самооцінки та почуття гідності, уміння чинити опір тиску, міжособистісних відносин, подолання емоцій та стресу, співчуття, відчуття себе громадянином і відповідна цьому поведінка

Здоровя людини – багатомірний і водночас цілісний феномен гармонійної життєдіяльності людини. Воно знаходить свій вираз через взаємоузгоджені стани, явища і процеси формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення та передачі фізичної, соціальної, психічної та духовної складових життєдіяльності людини, груп людей, спільнот та суспільства в цілому. Хіба здоровя – не диво? Антон Чехов