Мелітопольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів 11

Звертанням називається слово або словосполучення, яке називає того, до кого звертається мовець. Спосіб вираження Звертання виражається: формою кличного відмінка, іноді називного. Звертання, виражене словосполученням, називається поширеним. Мій сонячний краю, ти снишся мені і тут (Гончар). Люблю тебе, моя ти пісне, тобі я дякую за все (В. Сосюра).

в розмовному; художньому; публіцистичному стилях мови. У мові художньої літератури та приватному листуванні звертання емоційно забарвлені, тому вживаються з вигуками, частками, повторюються. Часто вживаються в питальних і спонукальних реченнях, у діалогах.

При звертанні можуть бути займенники ти, ви у будь-якому відмінку. Ці займенники до групи звертання не входять. Звертання не відповідає на жодне питання і не є членом речення. В усному мовленні звертання виділяється паузою, на письмі комою або двома комамизалежно від його місця в реченні: 1. [Зв.], ____. (?!) 2.____, [Зв.], ____. 3. ____, [Зв.]. Якщо звертання стоїть на початку речення і вимовляється з окличною інтонацією, після нього ставиться знак оклику, а наступне слово пишеться з великої літери. Україно! Під небом твоїм калинові пливутьострови (Я. Демиденко). Народе мій! До тебе я ще верну (Стус.)

Іменники І-шої відміни мають закінчення ОЕЄУЮ Іменники ІІ-гої відміни мають закінчення ОЕЄУЮ Іменники ІІ відміни мішаної групи з основою на -ж, -ш, -дж мають закінчення ОЕЄУЮ ІІІ-тя відміна Тверда група Україно, мамо, Ольго Тверда група Мішана група Есфіро, Любове Нінеле, Руфе Мяка група (крім -й) Ілле,земле,пісне З основою на -й Маріє, Надіє, Наталіє президенте Глібе ректоре юначе стороже Джордже Явтуше Мяка група (пестливі форми) татусю, Ганнусю, матусю Сину, батьку начальнику Деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім -ж) викладачу, завідувачу слухачу імена з кінце- вими -г, -к, -х Олегу Генріху Марку

Найчастіше звертання виражають кличною формою іменника: Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко). У реченні може бути кілька звертань, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка). При звертанні можуть стояти пояснювальні слова. Таке звертання називають поширеним, наприклад: Рости, рости, моя пташко, маковий цвіте (Т. Шевченко). Звертання можна виражати й іншими частинами мови у значенні іменника (прикметником, числівником, дієприкметником). Наприклад: Знайшовся голос, що на цілий світ промовив: чорні! білі! жовтолиці! Гуртуйтеся під прапором одним (М. Рильський). Четвертий, починай!

Вокативним називають речення, яке складається тільки з одного звертання і яке, називаючи адресата мови, передає почуття: докір, радість, незадоволення, обурення, заборону, оклик і под. Характерні особливості вокативних речень: вживаються тільки назви осіб у кличній формі або у формі називного відмінка. переважно власні імена або іменники, що означають осіб за їх сімейними стосунками: мамо, батьку, сину, брате та ін. З допомогою інтонації передаються спонукання і різні емоційні реакції. Із семантико-граматичного боку вокативні речення нерозкладні. Наприклад: А хто тобі, Власе, дозволив тут рибу вудить? (виражається заборона). Здрастуйте, свахо, спасибі, що завітали. (виражається радість). Історичний вокатив Історичний вокатив російська мова втратила. Побачити його зараз можна тільки в архаїзмах, наприклад: Бо́же (вокатив від Бог), Го́споди (від Господь), влады́ко (від влады́ка), вра́чу, ста́рче, о́тче, бра́те, сы́не, дру́же, кня́же.

Звертання можуть займати будь-яке місце в реченні. Самі ж членами речення не виступають і не утворюють з іншими членами речення словосполучень. Інтонація Звертання вимовляються з окличною інтонацією, високим тоном, особливо на початку речення. У вимові перед звертанням паузи зазвичай немає, є пауза, як правило, після нього. Якщо звертання стоїть у середині речення, воно читається швидким темпом.

На письмі звертання виділяється комами. АЛЕ! Коли звертання стоїть на початку речення і вимовляється з окличною інтонацією, після нього ставиться знак оклику, а наступне слово в такому випадку пишеться з великої букви. Життя моє! Дозволь тебе любити. Зашити щастям зроблені дірки (А. Стеценко). Перед звертанням часто бувають вигуки, які від звертання відділяються комами. Не виділяються лише слова о, ой, якщо вони вжиті як підсилювальні частки. ПОРІВНЯЙТЕ: 1. Ой Дніпре, мій Дніпре, широкий та дужий, багато ти, батьку, у море носив козацької крові (Т. Шевченко). 2. Ох, пісне, чому, як той птах, не летиш? (М. Рильський).

Звертання, виражені одним словом, називаються непоширеними. Звертання, виражені групою слів, називаються поширеними. Наприклад. 1. Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса (Л. Павлів). 2. Запалай, мій вогнику крилатий, полум'ям привітним і незлим (А. Малишко). У групі поширеного звертання можуть бути відокремлені означення, однорідні члени речення. Усередині такого звертання ставляться розділові знаки відповідно до загальних правил. Прощайте,росяні долини і села, сповнені краси (О. Підсуха).

Що означа­ютьЯк виража­ютьсяРоль у реченні Приклади Особу, до якої звернене мовлення, рідше - клички тварин або назви неістот. Можуть означати уособлені явища дійсності. Іменниками у кличному відмінку або у формі називного відмінка, а також іншими частинами мови в значенні іменника, іменними сполученнями. Не бувають членами речення, а лише ускладнюють їх. Рости, рости, моя пташко, Мій маковий цвіте (Шевченко). Мово! Пресвятая Богородице мого народу! Ти наше диво калинове, кохана материнська мово! (Д. Білоус).

1. Що називається звертанням? 2.Чим виражаються звертання? 3.Які є види звертань за будовою? 4. За допомогою чого виділяються звертання в усно­му мовленні? 5.Яка синтаксична роль звертання у реченні? 6.Як виділяються звертання на письмі? 7. Яку роль відіграють звертання у мовленні? 8.У яких стилях мовлення найчастіше вживаються звертання?

Ющук І.П. Практикум з правопису української мови.4-е видання, К.; Освіта, 2000 Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. К. : Наук. думка, с Потелло Н. Я. Теорія і практика ділового мовлення: Навч. посібник. К.: МАУП, с. Бібліогр.: с. 129.§ 2. ЗВЕРТАННЯ